Постанова 4821 № 711/43/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2020 року м. Черкаси справа № 711/43/19 провадження № 22-ц/821/661/20 категорія 301030000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів: Карпенко О.В., Нерушак Л.В. секретар: Анкудінов О.І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; представник позивача - адвокат Гричаненко Олександр Миколайович відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 треті особи: Черкаська міська рада, Комунальне підприємство «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гричаненка Олександра Миколайовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 січня 2020 року (ухвалене і приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Скляренко В.М., повний текст складено 27 січня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Черкаська міська рада, Комунальне підприємство «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» про виділ в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, що є у спільній частковій власності. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 03 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Черкаська міська рада, Комунальне підприємство «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» про виділ в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, що є у спільній частковій власності. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що відповідно до договору дарування частки нежитлових приміщень від 24 червня 2014 року № 2482 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 червня 2014 року ОСОБА_1 є власником 1/20 частини 1-го поверху в нерухомому майні - нежитлових приміщень гуртожитку НОМЕР_1 , розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею приміщень - 40,8 кв.м.. Із врахуванням нових власників, на даний час право власності за вказаними приміщеннями зареєстровано за слідуючими особами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Для оформлення права власності на приміщення у позивачки виникла необхідність в виділі її частки в натурі з об`єкту нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та припинення права спільної часткової власності. З цією метою ОСОБА_1 , як співвласник майна, звернулася до нотаріуса для укладення договору про виділ частки з об`єкту нерухомого майна, що є спільній частковій власності та припинення права спільної часткової власності відповідачів. Частка, яку ОСОБА_1 хоче виділити в натурі, становить 1/20 частини приміщення першого поверху НОМЕР_1, загальною площею 40,8 кв.м., загальною балансовою вартістю 10 546 грн. Також вказує, що для укладення відповідного договору КП «ЧООБТІ» надано їй висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки 1/20 частини приміщення (приміщення першого поверху НОМЕР_1, загальною площею 40,6 кв.м.) з об`єкта нерухомого майна. Із вказаного висновку вбачається, що за технічними показниками 1/20 частина об`єкта є відокремленою і може бути виділена в натурі. Виділення частки не перешкоджає праву користування нежитловими приміщеннями іншими співвласниками. З метою укладення нотаріального договору про виділ частки з об`єкту нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та припинення права спільної часткової власності ОСОБА_1 письмово звернулася до всіх співвласників нерухомого майна - нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа приміщень - 40,6 кв.м. з пропозицією до 31 грудня 2018 року письмово повідомити про свою згоду (незгоду) чи готовність на укладення нотаріально посвідченого договору про виділ частки 1/20 з об`єкту нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та припинення права спільної часткової власності ОСОБА_1 . Однак, станом на момент звернення до суду з даним позовом жодної відповіді від співвласників нею не отримано. Вказує, що на даний час між ними як співвласниками майна, непорозумінь та суперечок з приводу користування, утримання та збереження майна не виникало і досягнута угода про спосіб виділення в натурі її частки із сумісного володіння. На даний час між приміщеннями, які належать ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності та приміщеннями, які належать відповідачам на праві спільної часткової власності стоять стіни (перегородки), проведені окремі комунікації, у кожного свій вхід до приміщення. Тому, приміщень, якими вона користується разом з відповідачами спільно немає. Вважає, що об`єкт нерухомості, що знаходиться в загальній частковій власності можливо розділити без втрати його цільового використання, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 183 ЦК України характеризує об`єкт нерухомого майна в цілому, як річ, яка є подільною. Крім того, вказала, що частка, яку вона просить виділити їй є відокремленою, тому її виділ в натурі є можливим і виділення частки не перешкоджає праву користування приміщеннями іншим співвласникам. Просила виділити їй в натурі, як окрему одиницю (1/1) - окремий об`єкт нерухомості, частку спільного майна, яка становить 1/20, що відповідає 40,6 кв.м. від загальної площі і складається з нежитлових приміщень 1-го поверху будівлі НОМЕР_1 , загальною площею 40,6 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Також, просила припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення 1-го поверху будівлі НОМЕР_1, загальною площею 40,6 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що питання виділу майна в натурі із частки майна, що є у спільній частковій власності носить договірний характер з метою врахування інтересів всіх співвласників майна, і його вирішення в судовому порядку допускається лише у виключних випадках, а саме у разі порушення, невизнання чи оспорення прав одного із співвласників іншими. Суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено порушення, невизнання чи оспорення його прав як співвласника майна іншими відповідачами, якими визнаються позовні вимоги, про що вони зазначили в своїх заявах, які надійшли на адресу суду. За таких обставин, суд прийшов до висновку, що вказані обставини дають підстави сторонам добровільно укласти спільний договір про поділ майна. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гричаненко О.М. просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 січня 2020 року як незаконне та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що позивачем не доведено порушення, невизнання чи оспорення його прав як співвласника майна, іншими відповідачами - співвласниками. Визнання позову відповідачами, про що ними подані відповідні заяви, не свідчить про відсутність порушеного права та не спростовує того факту, що відповідачі не надали відповіді на пропозицію позивача про укладення договору про виділ в натурі його частки у спільній частковій власності. Тому, враховуючи вищевикладене, суд мав задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю, оскільки виділ майна в натурі позивачу не суперечить вимогам закону та не порушує права третіх осіб. Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Гричаненка О.М. не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на підставі договору дарування частини нежитлових приміщень від 26 червня 2014 року на праві власності належить 1/20 частина нежитлових приміщень гуртожитку 2-го поверху НОМЕР_12, НОМЕР_13, загальною площею 77,5 кв.м., приміщення 1-го поверху НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_1, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, загальною площею 678,2 кв.м. та підвалу № І, ІІ, ІІІ, IV, V, VI, VII, що знаходиться у АДРЕСА_1 , а саме приміщення 1-го поверху НОМЕР_1, загальною площею 40,8 кв.м. Дана обставина також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 23395422 від 24 червня 2014 року та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 170959270 від 19 червня 2019 року, № 170935955 від 19 червня 2019 року. Також встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1709635955 від 19 червня 2019 року право власності за вказаними приміщеннями зареєстроване за відповідачами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , оскільки майно перебуває у спільній частковій власності. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив підставу звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, а саме те, що таке звернення було зумовлене необхідністю виділення в натурі об`єкта нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та необхідністю припинення права спільної часткової власності для подальшого оформлення права власності на таке приміщення. Крім того, дослідуючи доводи позовної заяви, районний суд зазначив, що в своїх мотивах ОСОБА_1 вказала на те, що в добровільному порядку не може вирішити питання виділу своєї частки 1/20 нерухомого майна, оскільки не отримала відповіді всіх співвласників нерухомого майна нежитлових приміщень. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Ч. 1 ст. 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійснені лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення згідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України. Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів всіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права. Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Згідно ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Співвласникам, як і кожному окремому власнику речі, належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох і більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні. Згідно ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки. Відповідно до частини 2 статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Таким чином, виділ у натурі частки із майна, що є об`єктом спільної часткової власності, може мати місце лише у випадку, якщо частка, яка підлягає виділу, після цього не втратить своїх властивостей і основного призначення. Відповідно до положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Згідно ч. 1 ст. 158 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. У відповідності до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. Із системного аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України вбачається висновок, що виділ часток ( поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності, із самостійним окремим виходом. Якщо виділ ( поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ ( виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику частка, якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував, що після виділу частки із спільного нерухомого майна в порядку ст. 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється. При виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється та іншим власникам, що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольована від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему водопостачання, водовідведення, опалення, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні ст. 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою КМУ від 08 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них». В підтвердження позовних вимог, ОСОБА_1 надано завірену копію технічного паспорта на квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що після реконструкції вона має вихід та складається із житлової кімнати 18,9 кв.м., кухні-студії 12,9 кв.м., санвузла 5,1 кв.м., коридору 3,7 кв.м., всього 40,6 кв.м. Загальна площа приміщення становить 40,6 кв.м. Згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 1150 від 28 листопада 2014 року про дозвіл ОСОБА_1 на перепланування та переобладнання приміщень загальна площа становить 40,8 кв.м. Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок відносно того, що після перепланування та переобладнання приміщень, які перебувають у спільному користуванні 1-го поверху гуртожитку по АДРЕСА_1 шляхом облаштування однокімнатної квартири, спірна має іншу площу (40,6 кв.м.), ніж зазначено в договорі дарування частини нежитлових приміщень від 24 червня 2014 року (40,8 кв.м.) Як вбачається із матеріалів справи на вказані перепланування та перебудову відсутня завірена відповідно до вимог закону документація, що дає підстави для висновку, що позивач ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво. У розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, здійснених без одержання дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником отримано право власності. Пунктом 6 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24 травня 2001 року, встановлено, що перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що утворився в результаті виділення частки з об`єкта нерухомого майна, проводиться технічна інвентаризація, яка включає комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних матеріалів технічної інвентаризації та технічного паспорта. Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією № 55, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово - комунального господарства України від 18 червня 2007 року, зареєстрованою Міністерством юстиції України 06 липня 2007 року за № 774 /14041. Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси. Згідно до п. 3.10 Інструкції бюро технічної інвентаризації готує висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна для укладення договору про виділ в натурі частки з об`єкта нерухомого майна або договору про виділ частки з об`єктів нерухомого майна, що є у спільній частковій власності. Однак, із матеріалів справи вбачається, що такий висновок відсутній в матеріалах справи. Пунктами 1.2, 3.10, 3.11 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18 червня 2007 року, передбачено, що виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, який готує суб`єкт господарювання. За наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об`єктів нерухомого майна документи щодо виділу готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону. Самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна до розрахунку не включаються. Враховуючи, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, але у межах, передбачених законом, то здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України не породжує у неї права власності на таке майно, тому виключає це майно із цивільного обороту. Отже, оскільки самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, то відповідно воно не може бути предметом поділу ( виділу ) згідно до норм статей 364, 367 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції правильно в своєму рішенні звернув увагу на ту обставину, що питання виділу майна в натурі із частки майна, що є у спільній частковій власності носить договірний характер з метою врахування інтересів всіх співвласників майна, і його вирішення в судовому порядку допускається лише у виключних випадках, а саме у разі порушення, невизнання чи оспорення прав одного із співвласників іншими. В матеріалах справи (а.с. 30 Т. 2) міститься підписана спільно заява співвласників майна на виділ частки ОСОБА_1 з об`єкту спільного нерухомого майна. Давши оцінку такій заяві, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність спору про право між сторонами та відповідно відсутність правових підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовуються висновку про відсутність спору, а зводяться лише до посилання на неотримання відповіді відповідачів на пропозицію позивача про не укладення договору про виділ в натурі її частки у спільній частковій власності. Такі доводи повністю спростовуються вищенаведеними обставинами, тому не дають підстав для зміни чи скасування висновку суду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні спору, в повній мірі врахував всі обставини справи, надав оцінку доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гричаненка Олександра Миколайовича залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Черкаська міська рада, Комунальне підприємство «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» про виділ в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, що є у спільній частковій власності залишити без зміни. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України (з урахуванням змін внесених Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ). Повний текст виготовлено 11 червня 2020 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді О.В. Карпенко Л.В. Нерушак