Постанова 4803 № 171/925/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5356/20 Справа № 171/925/19 Суддя у 1-й інстанції - Чумак Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року, ухваленого суддею Чумак Т.А. в м.Апостолове Апостолівського району Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначив, що банк на підставі заяви б/н від 13.09.2011 року надав відповідачу кредит у розмірі 18000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язалася кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку». Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на офіційному банківському сайті, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Разом з тим відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 10.05.2019 року становить 48605,49 грн., яка складається з наступного: 18492,02 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12681,87 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 13791,60 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 849,26 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., штрафи: 500.00 грн. - фіксована частина, 2290,74 грн. - процентна складова. Позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 48605,49 грн. та судові витрати. Заочним рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровсьаої області від 25 лютого 2020 року у задоволені позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Позивач АТ КБ «Приватбанк, не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким задовольнити заявлені позивачем вимоги. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 16.01.2019 року у справі №171/2015/18 засудженого ОСОБА_2 , визнаного винним у незаконному заволодінні кредитними коштами та розглянуто цивільний позов відповідача по справі ОСОБА_1 на користь, якої стягнуто, завдані злочином збитки, зокрема матеріальну шкоду в розмірі 22870,69 грн. Вказує, що саме відповідачем по справі отримано в рахунок відшкодування завданих злочином збитків грошові (кредитні) кошти, які були зняті засудженим ОСОБА_2 з кредитної картки відповідача ОСОБА_1 . Зазначає, що оскільки, згідно ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і вироком суду, що набрав законної сили, встановлено, що кредитні кошти, зняті з рахунку відповідача є збитками, що підлягають стягненню на користь відповідача, саме відповідач ОСОБА_1 несе обов`язок повернути ці кошти Банку у встановленому порядку та погасити відповідну заборгованість, яка утоврилась за кредитним договором. Скаржник наголошує на тому, що оскаржуваним рішенням суду позбавлеє Банк можливості отримати відшкодування завданих матеріальних збитків та повернути кредитні кошти, адже ст.61 Конституції України забороняє подвійну відповідальність, а винна особа повернула завдані злочином збитки (зняті з кредитної картки кошти) не Банку, а відповідачу ОСОБА_1 , на, що місцевий суд не звернув належної уваги. Вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 22870,69грн. (збитки, стягнуті вироком з ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 ), не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України. В додаткових поясненнях, представник позивача ОСОБА_3 вказує на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, але неправильно надав оцінку доказам. Зазначає, що у рішенні вказано, що фінансовий телефон ОСОБА_1 було викрадено і гроші знімались з 30 травня 2018 року по 04 червня 2018 року, однак не звернуто уваги на те, що після викрадення телефону, відповідач більше ніж тиждень не повідомляла банк про втрату контролю за своїми рахунками через фінансовий телефон, у зв`язку із чим Банк не мав змоги своєчасно заблокувати рахунок та припинити протиправні дії засудженого ОСОБА_2 . Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині повної відмови в задоволенні позовних вимог, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Судом встановлено, що 13.09.2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку «Пенсійна карта», платіжну карту «Універсальна» та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Також судом встановлено, що підписана відповідачем ОСОБА_1 анкета-заява не містить відомостей щодо строку дії договору банківських послуг, строку виконання зобов`язань за ним, зобов`язання відповідача щодо сплати відсотків за користування коштами, наданими банком як кредитні, умов збільшення кредитного ліміту, тобто істотні умови договору про надання банківських послуг у вказаній заяві-анкеті відсутні. До вказаного договору про надання банківських послуг банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором станом на 10.05.2019 року становить 48605,49 грн., яка складається з наступного: 18492,02 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12681,87 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 13791,60 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 849,26 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., штрафи: 500.00 грн. - фіксована частина, 2290,74 грн. - процентна складова. З виписки по кредитному рахунку ОСОБА_1 за основною картою № НОМЕР_1 встановлено, що в період з 30 травня 2018 року по 04 червня 2018 року з кредитної картки № НОМЕР_1 переведено кошти на карту НОМЕР_2 та карту НОМЕР_3 через IVR-меню, отримувач ОСОБА_2 , на загальну суму 22625,69 грн., в тому числі - у вказаний період часу сплачено телеком послуги на суму 53 грн., оплачено продукти в магазині 0205 Зеленодольськ на суму 72,6 грн., аптека 59 Зеленодольськ - 181,4 грн., за наслідками яких залишок становить мінус 23968,97 грн. Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором б/н від 13.09.2011 року ОСОБА_1 надані наступні кредитні картки: №№ НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , остання має термін дії до 03.2022 року. Відповідно до вироку Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 16.01.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_2 судом встановлено, що «30 травня 2018 року, приблизно о 12 годині 25 хвилин, ОСОБА_2 перебував у невстановленому місці, маючи при собі SIM - картку оператора мобільного зв`язку "Київстар", абонентський номер НОМЕР_6 , яка належала ОСОБА_1 та знаходилась у мобільному телефоні «Nokia 1100», яким ОСОБА_2 незаконно заволодів 24.05.2018. ОСОБА_2 , вставивши вищевказану SIM - картку у належний йому мобільний телефон та зателефонувавши на номер 3700 служби підтримки клієнтів КБ "ПриватБанк", дізнався, що вищевказаний абонентський номер фінансово прив`язаний до рахунку КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1 за номером кредитної картки № НОМЕР_1 , та на ньому доступні грошові кошти у межах кредитного ліміту розміром 24000 гривень на рахунку КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1 за номером пенсійної картки № НОМЕР_7 , на якому доступні грошові кошти у розмірі 400 гривень, після чого у ОСОБА_2 виник єдиний злочинний умисел, направлений на викрадення вищевказаних грошових коштів. Після чого ОСОБА_2 за допомогою голосового меню ІVR (система попередньо записаних голосових повідомлень, що виконує функцію маршрутизації дзвінків всередині call- центру з використанням інформації, що вводиться клієнтом на клавіатурі телефону за допомогою тонального набору) у період часу з 12:30 години 30.05.2018 до 21:45 години 04.06.2018, діючи з єдиним умислом із корисливих мотивів, таємно перерахував грошові кошти у сумі 400 гривень з рахунку ОСОБА_1 за номером пенсійної картки № НОМЕР_7 та 21575 гривень з рахунку ОСОБА_1 за номером кредитної картки № НОМЕР_1 на власні рахунки за номерами карток КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , при цьому сплатив із рахунків ОСОБА_1 комісію за проведення банківських операцій на загальну суму 650,69 гривень». Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_2 незаконно заволодів кредитним коштами на загальну суму 22625,69 грн. (400 грн.+21575 грн.+650,69 грн.). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині відмови позивачу у задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитними коштами, а також неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, виходив з того, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами 13.09.2011 року шляхом підписання заяви-анкети, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а також, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Відмовляючи позивачу у задоволені позову в частині стягнення з ОСОБА_1 . заборгованості за тілом кредиту в сумі 18492,02 грн. та заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 12681,87 грн. (всього - 31173,89 грн.), суд виходив з того, що відповідач кредитними коштами з карткового рахунку не користувалася, секретний пін-код та іншу інформацію стосовно зазначеної платіжної картки нікому не передавала, кошти з карткового рахунку відповідача ОСОБА_1 викрадені засудженим ОСОБА_2 . При цьому, отримання коштів з рахунку відповідача ОСОБА_1 засудженим ОСОБА_2 на суму 22625,69 грн., який незаконно заволодів ними, здійснювалося у банку з прив`язкою до фінансового номера телефону відповідача, що був викрадений у ОСОБА_1 та яка ніякими діями не сприяла вчиненню вказаних банківських операцій, тобто позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей по кредитній картці, її особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанні ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати операції. Відмовляючи позивачу у задоволенні іншої частини позовних вимог на суму 8548,2 грн. суд виходив з того, що в судовому засіданні не найшов підтвердження факт отримання відповідачем ОСОБА_1 коштів в сумі 8548,2 грн, оскільки відповідач надала згоду на встановлення їй кредитного ліміту в розмірі 500 грн., доказів, що підтверджують згоду відповідача на збільшення кредитного ліміту позивачем самостійно, Банком не надано. Проте колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим. У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. У пункті 14.16 статті 14 вказаного Закону передбачено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Згідно зі статтею 401 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи. Відповідно до пункту 2 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705 (далі - Положення № 705), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу. Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу (пункт 7 розділу 6 Положення № 705). Згідно пункту 8 розділу 6 Положення №705 емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 9 розділу 6 Положення № 705). Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Так, судом першої інстанції було встановлено, що між сторонами існують кредитні правовідносини, оскільки банк на підставі заяви б/н від 13.09.2011 року надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 18000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язалася кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку». Довідкою АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором б/н від 13.09.2011 року ОСОБА_1 підтверджено надання кредитних карткок: №№ НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , остання має термін дії до 03.2022 року. Випискою по кредитному рахунку ОСОБА_1 за основною картою № НОМЕР_1 встановлено, що в період з 30 травня 2018 року по 04 червня 2018 року з кредитної картки № НОМЕР_1 переведено кошти на карту НОМЕР_2 та карту НОМЕР_3 через IVR-меню, отримувач ОСОБА_2 , на загальну суму 22 625,69 грн., в тому числі - у вказаний період часу сплачено телеком послуги на суму 53 грн., оплачено продукти в магазині 0205 Зеленодольськ на суму 72,6 грн., аптека 59 Зеленодольськ - 181,4 грн., за наслідками яких залишок становить мінус 23968,97 грн. Вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 16.01.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_2 судом встановлено, що мобільним телефоном відповідача ОСОБА_1 останній незаконно заволодів 24.05.2018 і в період часу з. 30.05.2018 до 21:45 години 04.06.2018, діючи з єдиним умислом із корисливих мотивів, таємно перерахував грошові кошти у сумі 400 гривень з рахунку ОСОБА_1 за номером пенсійної картки № НОМЕР_7 та 21 575 гривень з рахунку ОСОБА_1 за номером кредитної картки № НОМЕР_1 на власні рахунки за номерами карток КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , при цьому сплатив із рахунків ОСОБА_1 комісію за проведення банківських операцій на загальну суму 650,69 гривень». Отже, вказаним вироком суду встановлено, що фінансовий телефон ОСОБА_1 було викрадено засудженим ОСОБА_2 24.05.2018, що грошові кошти з карток відповідача знімались засудженим в період з 30 травня 2018 року по 04 червня 2018 року, що ОСОБА_2 незаконно заволодів кредитним коштами на загальну суму 22 625,69 грн. (400 грн.+21 575 грн.+650,69 грн.), тобто встановлені обставини викрадення телефону та обставини викрадення засудженим кредитних коштів з карток належних відповідачу, а також встановлено дати викрадення телефону та кредитних коштів. Відмовляючи банку у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд не звернув уваги на той факт, що фінансовий телефон ОСОБА_1 було викрадено 24 травня 2018 року, що грошові кошти знимались засудженим в період з 30 травня 2018 року по 04 червня 2018 року, тобто протягом шести днів, при цьому відповідач ОСОБА_1 не повідомила Банк про крадіжку її телефону, тобто своєчасно не повідомляла банк про втрату контролю за своїми рахунками через фінансовий телефон, у зв`язку із чим Банк не мав змоги своєчасно заблокувати рахунок та припинити протиправні дії засудженого ОСОБА_2 . Таким чином, вироком суду встановлена бездіяльність відповідача ОСОБА_1 , яка призвеладо незаконного використання засудженим ОСОБА_2 інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції та зняття останнім кредитних коштів належних Банку, що відповідно пункту 9 розділу 6 Положення №705 покладає на відповідача відповідальність перед позивачем за здійсненні ОСОБА_2 платіжні операції, які призвели до втрати кредитних коштів належних Банку. За вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 16.01.2019 року з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 стягнуто матеріальну шкоду в сумі 22870,69 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн, а всього стягнуто 27870,69 грн. (а.с.16, т.2). При цьому вироком встановлено, що майнова шкода 22870,69 грн. складається з наступного: вартість викраденого мольного телефону із сім-карткою - 245 грн.; грошові кошти з пенсійної картки в розмірі 400 грн., грошові кошти з рахунку за номером кредитної карти № НОМЕР_1 в розмірі 21575 грн., комісія за проведення банківських операцій в розмірі 650,69 грн. (а.с.15, т.2). Отже, вироком суду з засудженого на користь відповідача ОСОБА_1 стягнуто належні банку кредитні кошти в сумі 22225,69 грн. (21575 грн.+ 650,69 грн.), які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк». На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до переконання, що заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року ухвалено без повного урахування наявних у справі доказів, тому згідно положення п.п.1,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з позивача ОСОБА_1 заборгованості в сумі 22 225,69 грн. Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір у сумі 1921 грн. (а.с.8, т.1), за подання апеляційної скарги 2881,50 грн. (а.с.241, т.1) а всього сплачено 4802,50 грн. (а.с.1,73). У зв`язку із тим, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені судом апеляційної інстанції частково, в розмірі 22 225,69 грн., тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2196,02 грн., відповідно розрахунку (22 225,69 грн.х 4802,50 грн./48605,49 грн). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року в частині повної відмови Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_10 ,мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001 місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_11 , МФО №305299 (для погашення заборгованості та судових витрат) заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.09.2011 року в сумі 22 225,69 грн. (двадцять дві тисячі двісті двадцять п`ять гривень шістдесят дев`ять копійок). Стягнути з з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_10 ,мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001 місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_11 , МФО №305299 (для погашення заборгованості та судових витрат) витрати зі сплати судового збору в сумі 2196,02 грн. (дві тисячі сто дев`яносто шість гривень дві копійки) за розгяд справи в судах першої і апеляційної інстанцій. В іншій частині заочне рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 10 червня 2020 року. Головуючий: Судді: