Постанова 4803 № 201/13270/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5651/20 Справа № 201/13270/19 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю "Хеопс А", треті особи - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м.Дніпрі ради, акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, - в с т а н о в и л а: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ "Хеопс А", третя особа - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м.Дніпрі ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 грудня 2019 року у справі відкрито провадження та залучено до участі у розгляді даної справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, АТ КБ "ПриватБанк". Позивач вказувала, що від самого народження проживала разом з батьками у квартирі бабусі в АДРЕСА_1 . Батько і мати не мали власного житла і були зареєстровані у цій квартирі з 07 вересня 1999 року. Зазначала, що згодом батько ОСОБА_2 придбав будинок в АДРЕСА_2 за договорами купівлі-продажу від 04 грудня 2006 року та від 03 березня 2007 року, а у січні 2008 року приватизував земельну ділянку під указаним домоволодінням площею 0,1000га, про що отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2008 року. Зазначала також, що з березня 2007 року вона з батьками і старшою сестрою проживала у домоволодінні АДРЕСА_2 без реєстрації. Через два роки батькові для комерційної діяльності знадобились гроші, тому він продав домоволодіння і земельну ділянку ТОВ «Хеопс А» за договорами купівлі-продажу від 10 лютого 2009 року. Посилаючись на те, що іншого нерухомого майна на момент продажу домоволодіння у неї не було, у зв`язку з відчуженням будинку змінився звичний уклад її життя, школа, батько продав житловий будинок без врахування її інтересів як дитини, без дозволу органів опіки та піклування, незважаючи на те, що на час відчуження вона була неповнолітньою, позивач просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Хеопс А", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В., зареєстрований в реєстрі за №139; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Хеопс А», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В., зареєстрований в реєстрі за №140. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Хеопс А», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В., зареєстрований в реєстрі за №

139. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Хеопс А», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В., зареєстрований в реєстрі за №

140. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 960 грн.50 коп. Стягнуто з ТОВ «Хеопс А» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 960 грн.50 коп. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що зареєстрованим місцем проживання позивача, у тому числі у період укладення спірних договорів, була квартира АДРЕСА_3 , позивач не набула самостійного права на проживання в будинку по АДРЕСА_2 , права власності на цей будинок вона не мала; до отримання рішення АТ КБ «ПриватБанк» не повідомлялось судом про розгляд даної справи, банк був позбавлений можливості подати заяву про застосування строку позовної давності, тому заявляє про застосування наслідків пропуску строків позовної давності в апеляційній скарзі. ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", рішення місцевого суду залишити без змін. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 березня 2020 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач - батько позивачки ОСОБА_2 до лютого 2009 року був власником домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу домоволодіння від 04 грудня 2006 року і нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу 1/2 частки домоволодіння від 03 березня 2007 року, а також земельної ділянки під цим домоволодінням для його обслуговування (кадастровий номер - 1210100000:03:336:0038) розміром 0,1000 га на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2008 року (а.с.10-19). 10 лютого 2009 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Хеопс А» договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В., зареєстрований у реєстрі за №139 (а.с.20-22). Того ж дня, 10 лютого 2009 року, ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Хеопс А» договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га за цією ж адресою, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В., зареєстрований в реєстрі за №140 (а.с.23-24). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, укладаючи правочини щодо відчуження нерухомого майна діяв недобросовісно, зазначаючи ті обставини, що право користування будинком дитина не має, а тому відчужувач і не отримав згоди органу опіки та піклування, спірне домоволодіння та земельна ділянка продані батьком без дозволу органу опіки та піклування, хоча позивач мала право користування цим житлом, яке було втрачене внаслідок цього продажу, але в силу свого віку не могла у повній мірі здійснювати свого волевиявлення, тому укладення оспорюваних правочини призвело до звуження майнового права позивача, порушення охоронюваного законом інтересу дитини щодо користування жилим приміщенням, порушення гарантій збереження права дитини на житло. Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного. Згідно статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо їх майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України). Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із частиною шостою статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Таким чином, укладення батьками правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування може бути підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України. Вирішуючи спори щодо захисту прав дітей під час укладення договорів купівлі-продажу, суди повинні в кожному конкретному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі, серед яких зазначена й дитина) та на законі (стаття 405 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Разом із тим, передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. Зазначений правовий висновок висловлений в постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15 та від 10 лютого 2016 року № 6-3005цс15. Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09 жовтня 1979 року в справі «Ейрі проти Ірландії» (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. У зв`язку з наведеним суд повинен виходити з того, чи мала неповнолітня дитина право користування спірним домоволодінням на момент укладення договору купівлі-продажу, та чи порушено внаслідок відчуження домоволодіння її немайнові права (право користування зазначеним житлом). Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що позивач зазначала, що від самого народження проживала разом зі своїми батьками в квартирі бабусі в АДРЕСА_1 , батько і матір позивача були зареєстровані у вказаній квартирі з 07 вересня 1999 року, з березня 2007 року позивач проживала у спірному домоволодінні без реєстрації. Таким чином, враховуючи, що батьки позивача та позивач були зареєстровані за іншою адресою, підстави вважати, що спірними договорами купівлі-продажу порушено право позивача користування зазначеним житлом відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не набула самостійного права на проживання в будинку по АДРЕСА_2 , права власності на цей будинок вона не мала, права позивача не порушені, є обґрунтованими. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Щодо клопотання апелянта про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне. Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим судом. Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною шостою ст.53 ЦПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу; при цьому права сторони, визначені, зокрема,статтею 43 ЦПК України та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування судом позовної давності за заявами третьої особи. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що у відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В порядку ч.13 ст.141 ЦПК України з позивача на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягають стягненню судові витрати за звернення з апеляційною скаргою в розмірі 2 305 грн.20 коп. Керуючись ст.ст.374,376,382-384 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 березня 2020 року скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю "Хеопс А", треті особи - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м.Дніпрі ради, акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", про визнання недійсними договорів купівлі-продажу відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати в розмірі 2 305 (дві тисячі триста п`ять) грн.20 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 10 червня 2020 року. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.