Постанова КЦС ВС № 753/20106/16-ц

Постанова Іменем України 03 червня 2020 року м. Київ справа № 753/20106/16-ц провадження № 61-36543св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, третя особа - Дарницький районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, третя особа - Дарницький районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 08 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО) Чуловським В. А. було вчинено виконавчий напис № 16492 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») заборгованості за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 700004251 в сумі 5681,45 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 4 268,07 доларів США; заборгованості за відсотками - 1 413,38 доларів США. 30 вересня 2016 року державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - державний виконавець Дарницького РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві) Головковим Ю. В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 52426487. ОСОБА_1 зазначив про те, що приватний нотаріус вчиняючи виконавчий напис не перевірив безспірності суми заборгованості, а також те, що йому не була вручена письмова вимога ПАТ «Альфа Банк». Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А. 08 вересня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 16492, таким, що не підлягає виконанню. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що нотаріусом при вчиненні оспорюваного виконавчого напису належним чином перевірено безспірність розміру сум у наданих банком документах, що підлягають стягненню за виконавчим написом, у зв`язку з чим позовні вимоги є безпідставними. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідачем в повному обсязі було виконано вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, та надано всі необхідні документи, які підтверджують безспірність заборгованості. Крім того, апеляційний суд зазначив, що у справах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню сторонами у справі є кредитор і боржник. Позовні вимоги до приватного нотаріуса є безпідставними і не можуть бути задоволені, оскільки належним відповідачем у цій справі є ПАТ «Альфа-Банк». Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нове рішення про задоволення позовних вимог або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не перевірено безспірність розміру сум у наданих банком документах, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а також не перевірено достатності документів, які подаються стягувачем для отримання виконавчого напису. На час вчинення виконавчого напису він був позбавлений можливості подати свої заперечення проти заборгованості, оскільки не отримав досудової вимоги про наявність кредитної заборгованості, тому вважати вимоги банку безспірними не можливо. Суд першої інстанції не перевірив правомірності нарахування заборгованості за кредитним договором, зокрема нарахування процентів за користування кредитом, оскільки банк звернувся до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості за цим же спірним кредитним договором. На час вчинення виконавчого напису у розпорядженні нотаріуса не було всіх необхідних документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а тому нотаріус не мав передбачених законом підстав для вчинення виконавчого напису. Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано Фактичні обставини справи, встановлені судами 06 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 . Було укладено договір № 700004251 про надання кредиту в розмірі 10 801,08 доларів США на придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_3 та ДК філіал «АвтоЗАЗ-сервіс» від 01 березня 2008 року № 214232-0880, під 13,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 07 березня 2013 року. Предметом забезпечення виконання зобов`язань за договором є транспортний засіб - автомобіль марки Daewoo Lanos TF 696, 2008 року випуску, колір - чорний, державний номер знак НОМЕР_1 , № кузову НОМЕР_2 , тип - легковий седан. 24 жовтня 2009 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 . Було укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору від 06 березня 2008 року № 700004251, яким дату остаточного повернення кредиту встановлено 07 березня 2017 року. У зв`язку із невиконанням умов договору, 01 серпня 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням було надіслано вимогу про усунення порушень за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 700004251. 08 вересня 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до приватного нотаріуса КМНО Чуловського В. А. із заявою про вчинення виконавчого напису за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 700004251. 08 вересня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А. було вчинено виконавчий напис № 16492 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 700004251 за період з 07 червня 2014 року до 25 липня 2016 року в сумі 5 681,45 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 4 268,07 доларів США, заборгованості за відсотками - 1 413,38 доларів США. 30 вересня 2016 року державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Головковим Ю. В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 52426487 з виконання зазначеного виконавчого напису. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Дарницького районного суду міста Києва. 01 серпня 2018 року справа № 753/20106/16-ц надійшла до Верховного Суду. Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава14 Закону України «Про нотаріат» та Глава16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі. Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15, від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі 3 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису приватним нотаріусом належним чином перевірено безспірність розміру сум у наданих банком документах, що підлягають стягненню за виконавчим написом. Також правильним є висновком апеляційного суду про те, що у справах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню сторонами у справі є кредитор та боржник, позовні вимоги до приватного нотаріуса є безпідставними і не можуть бути задоволені, оскільки належним відповідачем у цій справі є ПАТ «Альфа-Банк». Доводи касаційної скарги про те, що на час вчинення виконавчого напису він був позбавлений можливості подати свої заперечення проти заборгованості, оскільки не отримав досудової вимоги про наявність кредитної заборгованості, тому вважати вимоги банку безспірними не можливо, не заслуговують на увагу, з огляду на таке. Згідно з Розділом 10 кредитного договору від 06 березня 2008 року № 700004251, укладеного між банком та ОСОБА_1 , у разі набуття банком, на підставах передбачених договором, права вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, банк направляє на адресу позичальника рекомендованим листом письмову вимогу про дострокове повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, нарахованої неустойки та інших платежів та нарахувань за договором та/або про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний термін з письмовим попередженням про звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання цієї вимоги. Документом, що підтверджує відправлення банком листа про вимогу про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання та про дострокове повернення кредиту є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа позичальнику за адресою його проживання (реєстрації) зазначеною у Розділі № 1 договору. Лист, що містить вимогу про усунення порушення зобов`язання і дострокове повернення кредиту та будь-яке повідомлення банка, відправлене поштою, вважається отриманим позичальником після спливу 7 (семи) календарних днів з моменту відправлення банком такого повідомлення. На позичальника покладається обов`язок щодо контролю за належним обслуговуванням поштової скриньки позичальника та своєчасним отриманням кореспонденції позичальника. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на виконання Розділу 10 кредитного договору 03 серпня 2016 року на адресу позивача була направлена вимога від 01 серпня 2016 року про усунення порушення кредитних зобов`язань щодо повернення всієї суми боргу за кредитним договором із зазначенням суми боргу та роз`ясненням права відповідача на примусове звернення стягнення на заставлене майно, що підтверджується реєстром рекомендованих відправлень та квитанцією поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа. Тобто, позичальник, враховуючи положення Розділу 10 кредитного договору, є таким, що отримав досудову вимогу про дострокове повернення суми заборгованості. Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив правомірності нарахування заборгованості за кредитним договором, зокрема нарахування процентів за користування кредитом, оскільки банк звернувся до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості за цим же спірним кредитним договором, оскільки вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-57цс19). Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. З урахуванням того, що аргументи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко І. М. Фаловська