Постанова КЦС ВС № 461/8181/16-ц

Постанова Іменем України 03 червня 2020 року м. Київ справа № 461/8181/16-ц провадження № 61-39877 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В., Лідовця Р. А., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідачі: ОСОБА_2 , Галицька районна адміністрація Львівської міської ради; представник ОСОБА_2 - адвокат Анохін Юрій Ігорович, представник Галицької районної адміністрації Львівської міської ради - Мартин Ольга Володимирівна; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 грудня 2017 року у складі судді Городецької Л. М. та постанову апеляційного суду Львівської області від 04 червня 2018 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про розірвання договору, визнання особи такою, що втратила право користування житлом, зобов`язання зняти з реєстрації місця проживання та усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом примусового виселення. Позовна заява мотивована тим, що його дружина ОСОБА_3 , будучи власником квартири АДРЕСА_1 , передала квартиру в найм для проживання відповідачу ОСОБА_2 за договором від 22 вересня 2008 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після смерті дружини він став власником вказаної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 грудня 2015 року. Зазначав, що 22 липня 2016 року надіслав відповідачу попередження про розірвання договору найму житла від 22 вересня 2008 року, проте, ОСОБА_2 не звільнив займану ним квартиру у добровільному порядку. Вказував, що укладаючи договір найму, ОСОБА_3 розраховувала отримати від наймача ОСОБА_2 матеріальну допомогу, проте, відповідач не сплачував витрати за житлово-комунальні послуги, внаслідок чого виникла заборгованість. У зв`язку з виниклою заборгованістю, наймодавець ОСОБА_3 мала намір відмовитися від укладеного договору найму житла, повідомивши про це наймача ОСОБА_2 через членів комісії спеціалістів Галицького відділу соціального захисту Львівської міської ради, що підтверджується повідомленням від 10 лютого 2010 року № 4-2605-5. Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати договір на здачу житлової площі у винайм від 22 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , таким, що є розірваним наймодавцем ОСОБА_3 в односторонньому порядку відповідно до повідомлення від 10 лютого 2010 року № 4-2605-5; визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 ; зобов`язати Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради зняти ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання у спірній квартирі та усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом примусового виселення ОСОБА_2 із вказаної квартири. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 грудня 2017 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Галицької районної адміністрації Львівської міської ради в частині визнання особи такою, що втратила право користування житлом, зобов`язання зняти з реєстрації місця проживання та усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом примусового виселення закрито. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині визнання розірваним договору від 22 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відмовлено. Закриваючи провадження в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_2 , Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, зобов`язання зняти з реєстрації місця проживання та усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом примусового виселення, суд першої інстанції виходив з наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України, оскільки між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав Галицьким районним судом м. Львова 09 грудня 2016 року вже було ухвалено рішення, яке набрало законної сили, про відмову ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог (справа № 461/6163/16-ц). Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання договору на здачу житлової площі у винайм від 22 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , таким, що є розірваним наймодавцем ОСОБА_3 в односторонньому порядку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вселився у спірну квартиру та проживає у ній правомірно, зі згоди попереднього власника квартири - ОСОБА_3 на підставі договору винайму, який у встановленому законом порядку не визнано недійсним. Підстав для розірвання договору винайму в односторонньому порядку судом не встановлено. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою апеляційного суду Львівської області від 04 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 грудня 2017 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що договір винайму від 22 вересня 2008 року не оспорювався в судовому порядку на предмет його розірвання, не містить положень, які б передбачали його розірвання за ініціативою однієї із його сторін в позасудовому порядку, позивачем не наведено положень закону, які б передбачали розірвання оспорюваного договору за ініціативою однієї із його сторін в позасудовому порядку. Повідомлення Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 10 лютого 2010 року № 4-2605-54, на яке позивач посилається як на підставу позову, не може бути підставою для визнання оспорюваного договору від 22 вересня 2008 року таким, що є розірваним наймодавцем ОСОБА_3 в односторонньому порядку, оскільки зі змісту вказаного повідомлення убачається, що таке було надіслано ОСОБА_2 за наслідками обстеження умов його проживання у спірній квартирі за його зверненням до міського голови на предмет реєстрації його сім`ї у спірній квартирі. В результаті обстеження було встановлено, що власник квартири ОСОБА_3 категорично заперечує проти проживання і реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі та роз`яснено останньому, що дане питання може бути вирішено лише у судовому порядку. Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, зобов`язання зняти з реєстрації місця проживання та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом примусового виселення в апеляційному порядку не переглядалось. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 461/8181/16-ц із Галицького районного суду м. Львова. У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права. Вважає, що спірні правовідносини регулюються частиною першою статті 821 ЦК України, відповідно до якої договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років Отже, договір від 22 вересня 2008 року припинив свою чинність 22 вересня 2013 року. Вважає, що у відповідності до положень статей 383, 391 ЦК України він, як власник квартири, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначав, що суди попередніх інстанцій мали б самостійно здійснити правильну кваліфікацію та застосувати у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є спірні правовідносини. Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що згідно з договором на здачу житлової площі у винайм від 22 вересня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , квартира АДРЕСА_1 надавалась відповідачу у найм безоплатно та на постійній основі (а. с. 6). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 грудня 2015 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а. с. 3). ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі з 02 жовтня 2008 року. Зі змісту повідомлення Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 10 лютого 2010 року № 4-2605-54, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу позову, убачається, що таке було направлено ОСОБА_2 за наслідками обстеження умов його проживання у спірній квартирі за зверненням останнього до міського голови на предмет реєстрації його сім`ї у спірній квартирі. В результаті обстеження було встановлено, що власник квартири ОСОБА_3 категорично заперечує проти проживання і реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі, роз`яснено останньому, що дане питання може бути вирішено лише у судовому порядку (а. с. 32). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (частина друга статті 763 ЦК України). Відповідно до положень статті 168 ЖК УРСР укладений на визначений строк договір найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, припиняється після закінчення цього строку, і його може бути продовжено лише за угодою між наймачем і наймодавцем. Дострокове розірвання договору найму жилого приміщення з ініціативи наймодавця можливе лише за згодою наймача. Договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім`ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці. Договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги. Частиною першою статті 814 ЦК України передбачено, що у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Враховуючи наведене, до позивача, як спадкоємця ОСОБА_3 перейшли всі права та обов`язки наймодавця за договором на здачу житлової площі у винайм від 22 вересня 2008 року. Звертаючись до суду позовом, в обґрунтування позовної вимоги про визнання договору на здачу житлової площі у винайм від 22 вересня 2008 року, таким, що є розірваним наймодавцем ОСОБА_3 в односторонньому порядку, позивач посилався на те, що ОСОБА_3 мала намір відмовитися від укладеного договору, повідомивши про це наймача ОСОБА_2 через членів комісії спеціалістів Галицького відділу соціального захисту Львівської міської ради, що підтверджується повідомленням Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 10 лютого 2010 року № 4-2605-54. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у квартирі заявника на підставі договору на здачу житлової площі у винайм від 22 вересня 2008 року, укладеного з попереднім власником квартири ОСОБА_3 на постійній основі. Вказаний договір не оспорювався в судовому порядку на предмет його розірвання, не містить положень, які б передбачали його розірвання за ініціативою однієї із його сторін в позасудовому порядку, позивачем не наведено положень закону, які б передбачали розірвання договору за ініціативою однієї із його сторін в позасудовому порядку, отже, підстави для розірвання оспорюваного договору в односторонньому порядку відсутні. Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що повідомлення Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 10 лютого 2010 року № 4-2605-54, на яке позивач посилається як на підставу позову, не може бути доказом та правовим обґрунтуванням визнання договору найму від 22 вересня 2008 року таким, що є розірваним наймодавцем ОСОБА_3 в односторонньому порядку, оскільки зі змісту вказаного повідомлення, убачається, що таке було надіслано ОСОБА_2 за наслідками обстеження умов його проживання у спірній квартирі за його зверненням до міського голови на предмет реєстрації його сім`ї у спірній квартирі В результаті обстеження було встановлено, що власник квартири ОСОБА_3 категорично заперечує проти проживання і реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі та роз`яснено останньому, що дане питання може бути вирішено лише у судовому порядку. Позовні вимоги про розірвання договору найму житла з підстав наявності у нього потреб самостійно проживати у ньому чи з інших підстав ОСОБА_1 не заявляв. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 461/970/18 залишено без змін рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, якими задоволено позов ОСОБА_1 про розірвання договору найму квартири АДРЕСА_1 , укладеного 22 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , виселення ОСОБА_2 та його малолітнього сина, що проживає разом ним, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із вказаної квартири без надання іншого житла. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 04 червня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Р. А. Лідовець О. М. Осіян Н. Ю. Сакара