Постанова 4813 № 2-332/06

Номер провадження: 22-ц/813/1631/20 Номер справи місцевого суду: 2-332/06 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справах: головуючого судді: Драгомерецького М.М. суддів колегії: Дрішлюка А.І., Громіка Р.Д., при секретарі: Павлючук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року за заявою ОСОБА_1 про встановлення порядку та способу виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2006 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації,- В С Т А Н О В И В: 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення порядку та способу виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2006 року. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні заяви. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Справу призначено до розгляду на 03 червня 2020 року із викликом учасників справи. Згідно Указу Президента України від 13 березня 2020 року №87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16 березня 2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам). Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16 березня 2020 року, зі змінами внесеними згідно із розпорядженнями Голови Одеського апеляційного суду за №3 від 02 квітня 2020 року та за №4 від 09 квітня 2020 року «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території України карантину, зупиняється розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинено їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частин першої, другої статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину. Згідно приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. 27 травня 2020 року працівником канцелярії здійснено реєстрацію телефонограми, з якої вбачається, що ОСОБА_1 просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку із бажанням особисто приймати участь у судовому засіданні та наданні пояснень по справі. Однак, судова колегія критично ставиться до зазначеної телефонограми, оскільки встановити особу, що телефонувала до канцелярії суду не вбачається можливим, будь-яких письмових заяв на адресу суду від ОСОБА_1 не надходило. На підставі зазначеного, колегія суддів дійшла до висновку розгляд справи за відсутності сторін. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 11 червня 2020 року. Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. Частинами 1 та 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Частиною 1 статті 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. У частинах 1-3 статті 435 ЦПК України зазначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 26 січня 2015 року подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області про видачу дублікату виконавчого листа задоволено (провадження №2/522/31/15). Виданий дублікат виконавчого листа №2-332/06, виданий 28 березня 2006 року Приморським районним судом м. Одеси про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації. В ухвалі суду першої інстанції зазначено, що «14.04.2006р. по 28.04.2006р. у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Одеської області перебувало на виконанні виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-332/06, виданого 28.03.2006р. Приморським районним судом м. Одеси, про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, яке було знищено 25.02.2010р., у зв`язку із спливом терміну зберігання, що підтверджується відповідним актом знищення. Рішенням Європейського суду з прав людини від 26 липня 2012 року у справі «Харук та інші проти України», державу Україна зобов`язано виконати рішення національного суду України (Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2006р.), яке винесено на користь ОСОБА_1 і сплатити сатисфакцію. Рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2012 року у справі «Харук та інші проти України» виконано лише в матеріальній частині, але в частині поновлення на роботі рішення Європейського суду з прав людини та національного суду не виконано». Примірник ухвали та дублікат виконавчого листа направлений на адресу відділу державної виконавчої служби. Необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsbyv. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, ReportsofJudgmentsandDecisions 1997-II). Як вбачається із матеріалів справи (провадження №2/522/31/15), 02 липня 2016 року до суду надійшов лист Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби від 29 червня 2016 року №09.1-8614В-3/78, яким до суду направлена постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 09 червня 2016 року винесена на підставі виконавчого листа №2-332/06 від 17 березня 2015 року, що видав 17 березня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси про поновлення ОСОБА_1 на посаді. Постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 29 червня 2016 року (ВП №46921066) закінчено виконавче провадження з примусового виконання, виконавчого листа №2-332/06, виданого 17 березня 2015 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої Одеського обласної психо-медико-педагогічної консультації Управління освіти науки Одеської обласної державної адміністрації закінчено (а.с. 47) Наказом Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації від 20 листопада 2017 року №71/к поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації з 24 листопада 2017 року (а.с. 51). Наказ Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації від 20 листопада 2017 року №71/к виданий на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року по справі №815/7790/13-а, рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі №2-332/06 від 21 лютого 2006 року та рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2012 року у справі «Харук та інші проти України» в зобов`язальній частині, а саме: поновлені на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації, враховуючи, що за рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Харук та інші проти України» на користь ОСОБА_1 стягнуто та перераховано 30 942, 50 гривень (еквівалент 3 000 євро) та за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2006 року по справі №2-332/06 державою погашено заборгованість у розмірі 19 409,95 гривень. Постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 29 червня 2016 року виконавче провадження з примусового виконання, виконавчого листа №2-332/06, виданого 17 березня 20015 року Приморським районним судом м. Одеси про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психо-медико-педагогічної консультації Управління освіти на науки Одеської обласної державної адміністрації закінчено (провадження справи №522/31/15, а.с. 47). Виконавчий документ № 2-332/06 від 29 червня 2016 року, згідно п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», приєднаний до матеріалів справи (провадження справи № 522/31/15, а.с. 48). У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним з позовом до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, Державної виконавчої служби України про: визнання Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації виконавцем рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі №2-332/06 від 21 лютого 2006 року та рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2012 року у справі «Харук та інші проти України» в зобов`язальній частині, а саме: поновленні на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації; зобов`язання Державної виконавчої служби України виконати зобов`язальну частину даних судових рішень негайно. 26 лютого 2014 року постановою Одеського апеляційного адміністративного суду зобов`язано Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді, яка відповідає посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації, з якої ОСОБА_1 була незаконно звільнена. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення порядку та способу виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2006 року, суд першої інстанції виходив з того, що питання про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації дістало логічного завершення, оскільки повністю та фактично виконано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2006 року. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись в повному обсязі неможливо, виходячи з наступного. Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина 2 статті 22, стаття 64 Конституції України). Згідно із положень статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.50), яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК України, статей 1, 4, 5 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом виконання рішень суду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2011 року №2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права (абзац 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, абзац 3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 року). Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління освіти та науки Одеської обласної державної адміністрації про поновлення на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2006 року по справі №2-332/06 позов ОСОБА_1 задоволено. Суд поновив позивачку ОСОБА_1 на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти та науки Одеської обласної державної адміністрації та стягнув з Управління освіти та науки Одеської обласної державної адміністрації на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 19 409,95 грн.. Рішення суду першої інстанції набрало законної сили та було звернуто до виконання, але до теперішнього часу не виконано в повному обсязі належним чином. На теперішній час матеріали цивільної справи №2-332/06 за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти та науки Одеської обласної державної адміністрації про поновлення на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу втрачено. Згідно із статтею 488 ЦПК України, відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом. Втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду (стаття 489 ЦПК України). Верховний Суд України у пункті 38 постанови №2 від 12 червня 2009 року Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що за правилами розділу ІХ ЦПК відновлення втраченого (і в разі, коли справу знищено за закінченням строку зберігання) повністю або частково судового провадження в цивільній справі, якщо вона була закінчена ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом, судом, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі, за заявою (зміст якої визначено статтею 405 ЦПК) осіб, які брали участь у справі (їх правонаступників), або за ініціативою суду (коли це потрібно для вирішення іншої справи, надіслання справи до суду вищої інстанції тощо). Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що цивільна справа №2-332/06 за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти та науки Одеської обласної державної адміністрації про поновлення на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу втрачена й усунувся від відновлення втраченого провадження, не перевірив належним чином доводи заявника, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи. Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Частиною 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального судочинства. Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадженн саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, таке, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)». Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). За таких підстав, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, передчасно відмовив у задоволені заяви про заміну способу та порядку виконання судового рішення, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367 ч. 1, 2, 368, 374 ч. 1 п. 6, 379 ч. 1, 3, 4, 381 - 384 ЦПК України,Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення порядку та способу виконання судового рішення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено: 11 червня 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дрішлюк Р.Д.Громік