Ухвала КАС ВС № 200/6607/19-а

УХВАЛА 10 червня 2020 року Київ справа №200/6607/19-а адміністративне провадження №К/9901/9694/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Ханової Р.Ф., суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі №200/6607/19-а за позовом Приватного акціонерного товариства «Веско» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: 03 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі №200/6607/19-а. 06 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу податкового органу залишено без руху у зв`язку з необхідністю надати докази, які підтверджують сплату судового збору та навести підстави, з яких подається касаційна скарга, зазначивши конкретну норму, яку застосував суд апеляційної інстанції без урахування висновку щодо застосування цієї норми права саме у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, з посиланням на конкретну постанову Верховного Суду, у якій такий висновок викладено, довівши подібність правовідносин. 01 червня 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання про усунення недоліків касаційної скарги, якою уточнено підстави касаційного оскарження. До зазначеного клопотання додано платіжне доручення, яке підтверджує сплату судового збору за подання касаційної скарги. Як на підставу подання касаційної скарги, контролюючий орган посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме на те, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, статті 198, пункт 200.1, 200.4, статті 200, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №К/9901/50872/18, від 06 червня 2018 року у справі №К/9901/4602/17, від 29 січня 2019 року у справі №К/9901/58929/18, від 22 березня 2018 року у справі №К/9901/720/17, від 20 лютого 2019 року у справі №К/9901/2331/18. Скаржник зазначає, що в оскаржуваних рішеннях у справі №200/6607/19, як в зазначених постановах Верховного Суду досліджуються однорідні обставини та норми закону, а саме пункт 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, статті 198, пункт 200.1, 200.4, статті 200, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що свідчить про те, що ці правовідносини є подібними, при цьому у чому саме полягає «неправильність застосування» норм матеріального права судами попередніх інстанції та доведення однорідності обставин у всіх зазначених у касаційній скарзі рішеннях скаржником не наведено. Аналіз касаційної скарги та клопотання про усунення недоліків касаційної скарги вказує на те, що по суті скаржник не погоджується з оцінкою доказів здійснену судами попередніх інстанцій і висновками за наслідками такої оцінки. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції лише наділений повноваженнями на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряти правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Щодо посилання на постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №808/2402/17 (касаційне провадження №К/9901/50872/18), від 06 червня 2018 року у справі №804/7948/16 (касаційне провадження №К/9901/4602/17), від 29 січня 2019 року у справі №808/4080/17 (касаційне провадження №К/9901/58929/18), від 22 березня 2018 року у справі №815/3666/16 (касаційне провадження №К/9901/720/18), то Суд звертає увагу, що направляючи справу на новий розгляд в зазначених рішеннях Верховний Суд не зробив висновку щодо застосування пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, статті 198, пункту 200.1, 200.4, статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а лише процитував їх, зазначаючи до яких висновків дійшов контролюючий орган в акті перевірки та встановлені судами попередніх інстанцій обставини. У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №818/997/17 (касаційне провадження №К/9901/2331/18) суд, здійснивши аналіз пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, дійшов висновку, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зазначене узгоджується з висновками викладеними в оскаржуваних судових рішеннях, що свідчить врахування висновку викладеного в постанові Верховного Суду. Наведені правові висновки Верховного Суду зазначені позивачем у касаційній скарзі вказують на те, що істотні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи у кожному конкретному випадку встановлюються на підставі належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів відповідно до процесуальних принципів їх оцінки, встановлених статями 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України. Відтак, узагальнюючою ознакою правозастосування є єдині підходи оцінки доказів у справах щодо реальності (нереальності) господарських операцій в залежності від фактичних обставин справ. Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 08 лютого 2020 року) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені Кодексом адміністративного судочинства України повною мірою підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, також ці недоліки не усунуті на виконання ухали про залишення касаційної скарги без руху. Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги, з урахуванням її оновлення встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. При цьому, з урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексу адміністративного судочиства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Станом на 09 червня 2020 року скаржник не усунув зазначені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2020 року недоліки касаційної скарги, тому вона вважається неподаною і підлягає поверненню. Керуючись частиною другою, частиною п`ятою статті 332, пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі №200/6607/19-а за позовом Приватного акціонерного товариства «Веско» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - повернути скаржнику. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова Судді І.А. Гончарова І.Я.Олендер