Постанова КАС ВС № 120/1918/19-а

ПОСТАНОВА Іменем України Київ 10 червня 2020 року справа №120/1918/19-а адміністративне провадження №К/9901/12340/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Ханової Р. Ф., суддів - Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.09.2019 у складі судді Маслоід О. С., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2020 у складі суддів Сушка О. О., Мацького Є. М., Білої Л. М., у справі №120/1918/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), У С Т А Н О В И В: РУХ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134552-53 від 07.02.2019 про сплату недоїмки з єдиного внеску у сумі 18 276 грн 72 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття. 2. 19.09.2019 Вінницький окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2020, в задоволенні позову відмовив. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а отже була зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок. Суди відхилили доводи позивача щодо її офіційного працевлаштування у 2017-2019 роках та сплати за неї єдиного соціального внеску роботодавцем, зазначивши про те, що чинним законодавством передбачено виключний перелік підстав для звільнення від сплати єдиного соціального внеску. Фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу можуть бути звільнені від сплати єдиного соціального внеску. Вказане положення не містить виключень та не передбачає розширеного тлумачення. Суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що норма пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не містить жодних застережень щодо офіційного працевлаштування фізичних осіб-підприємців. За позицією судів, сплата роботодавцем за позивача єдиного соціального внеску, як за працівника свого підприємства, не створює ситуації подвійного оподаткування. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

4. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.09.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2020 у справі №120/1918/19-а, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Позивач зазначає, що особа, яка провадить господарську діяльність вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 640/2449/19, висновки якої є іншими ніж здійснені судами попередніх інстанцій у цій справі.

5. У відзиві на касаційну скаргу податковий орган просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Процесуальна історія справи в суді касаційної інстанції 6. 12.05.2020 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував справу №120/1918/19-а з Вінницького окружного адміністративного суду. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є частина перша статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України з посиланням у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Суд при відкритті провадження визнав, що справа має виняткове значення для позивача у справі. 7. 21.05.2020 справа №120/1918/19-а надійшла до Верховного Суду.

8. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач зареєстрована 30.10.2013 за №21760000000005625 Козятинською районною державною адміністрацією як фізична особа-підприємець. 10. 31.10.2013 за № 025013173410 позивача взято на податковий облік Козятинським управлінням відповідача.

11. З 03.09.2012 по теперішній час позивач працює в комунальному навчальному закладі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 Козятинської міської ради Вінницької області». 12. 07.02.2019 керівником податкового органу прийнято вимогу № Ф-134552-53 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18276 грн 72 коп. 13. 10.04.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 21760050001005625 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивача. Джерела права й акти їх застосування. Позиція Верховного Суду

14. Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

15. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

16. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

17. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

18. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

19. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

20. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

21. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не врегульовано.

22. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

23. Отже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

24. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

25. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

26. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2020 (справа №620/2449/19) постанові від 27.11.2019 (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).

27. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, яке здійснене судами попередніх інстанцій, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

28. Таким чином, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

29. Позивач доводить, що роботодавець (Комунальний навчальний заклад «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 Козятинської міської ради Вінницької області») сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, проте обставини щодо цього судами попередніх інстанцій не встановлювалися, як і те чи отримувала позивач у спірний період дохід від здійснення підприємницької діяльності. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

31. Судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок недослідження доказів у справі, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

32. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.09.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2020 скасувати, справу №120/1918/19-а направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: Р. Ф. Ханова Судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер