Постанова 4857 № 300/2482/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2482/19 пров. № А/857/4993/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М. суддів Обрізка І.М., Онишкевича Т.В. розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року (рішення ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківськ, судом під головуванням судді Могили А.Б., повний текст рішення складено 10 березня 2020 року) у справі № 300/2482/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Калуської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила: -визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Калуської районної державної адміністрації; -зобов`язати Комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Калуської районної державної адміністрації прийняти рішення про відновлення позивачу виплат пенсії з 01.03.2016; -визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019; -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити позивачу заборгованість по пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019 у сумі 56 037 грн 93 коп; -стягнути з відповідачів понесені судові витрати. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Калуської районної державної адміністрації №9 від 30.05.2019 в частині дати відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2019. Зобов`язано Комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Калуської районної державної адміністрації прийняти рішення про відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01.03.2016 по 30.04.2019. Стягнуто з Калуської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. витрат на правничу (правову) допомогу. У задоволенні решти позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року скасувати в частині відмови суду в задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019 та зобов`язання виплатити позивачу заборгованість по пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019 у сумі 56 037 грн 93 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задоволити дану позовну вимогу, стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області понесені в суді першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн, в решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду залишити без змін. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що рішеннясуду першої інстанції не є обґрунтованим, зокрема судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та не надано оцінки всім аргументам учасникам справи, а також вказане рішення не забезпечує поновлення порушеного права і одержання бажаного результату. Також має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підтвердження доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що бездіяльність Головного управління в Івано-Франківській області полягає у тому, що головне управління надало неповну інформацію за пенсійною справою позивача, зокрема про дату та причини припинення пенсії позивачу, на розгляд Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньопереміщеним особам Калуської районної державної адміністрації, що в свою чергу призвело до встановлення неправомірної дати відновлення виплати пенсії. На засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньопереміщеним особам Калуської районної державної адміністрації не прибув повноважний представник Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, який міг надати пояснення за матеріалами справи. Також одним з членів Комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам є начальник відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Калуського ОУ ПФУ (правонаступник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області). Окрім цього, в силу вимог ст.58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» саме Пенсійний фонд є органом, який забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, однак всупереч норм закону не виплатило пенсію позивачу з 01.03.2016 по 30.04.2019. Позивач вважає, що протиправна бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області підтверджується фактичними обставинами справи, зокрема позицією, викладеною у листах від 12.07.2019 за № 876/Є-15 та від 30.07.2019 № ЄФ-1191, згідно з якою заборгованість з пенсії може бути виплачена позивачу лише на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на даний час не прийнятий. Калуською районною державною адміністрацією та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надано відзив на апеляційну скаргу позивача у якому зазначений відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін в оскаржуваній частині з підстав, викладених судом першої інстанції. 10.06.2020 представником позивача до суду апеляційної інстанції подано заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату. Щодо вказаноїї заяви колегія суддів зазначає. Сторони, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись неодноразово в установленому порядку. Явка представників сторін обов`язковою не визнавалась. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року статтю 195 КАС України після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту: "4. Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України"." На виконання вимог приведеного закону Восьмим апеляційним адміністративним судом (на період вжитих Урядом України карантинних заходів) забезпечено доступ сторін та учасників справи до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції (згідно ч.4 ст. 195 КАС України) зі всіма учасниками справи, які виявили таке бажання та повідомили про нього суд. Окрім того, судом забезпечено можливість надіслання на адресу суду процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи (в тому числі і письмових пояснень, відзивів, доказів тощо) засобами як поштового так і електронного зв`язку, про що повідомлено на офіційному сайті суду. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції у період дії карантинних заходів забезпечено процесуальну можливість для сторін та учасників справи доступу до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції та надіслання до суду апеляційної інстанції необхідних процесуальних документів та письмових пояснень у даній справі для урахування їх під час розгляду апеляційної скарги. При цьому колегією суддів враховано, що у позивача була процесуальна можливість прийняти участь у розгляді даної справи шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції в тому числі і по за межами суду та висловлення своєї позиції як в усній так і у письмовій формі, шляхом надіслання на поштову чи електронну адресу суду. Проте, позивач не зважаючи на широкий обсяг прав, наданих йому щодо забезпечення його процесуальних можливостей доступу до суду, таким правом не скористався без поважних причин. Окрім того, судом враховано, що перешкод позивачу подавати клопотання про відкладення розгляду справи не існувало, що в свою чергу вказує на наявність у вказаної особи процесуальної можливості доступу до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції. Підсумовуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що сторони та учасники справи мали процесуальну можливість доступу до суду, в тому числі і шляхомпроведення судового засідання в порядку відеоконференції по за межами суду, надіслання до суду апеляційної інстанції необхідних процесуальних документів та письмових пояснень у даній справі для урахування їх під час розгляду апеляційної скарги. З огляду на приведені обставини справи, колегія суддів вважає, що чергове відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призводить до свідомого затягування позивачем розгляду справи, порушення права інших осіб на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг. Відтак, розгляд апеляційної скарги здійснюється судом з урахуванням наявних матеріалів справи, пояснень представників сторін, як усних так і письмових та додаткових доказів наявних у матеріалах справи та таких, що надійшли на адресу суду від сторін та учасників засобами як засобами поштового так і електронного зв`язку. За наведених обставин, колегія суддів відмовляє у задоволенні заяви про чергове відкладення розгляду справи. Відповідачі були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлення на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Позивач був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відстеженням поштових відправлень Укрпошти та заявою про відкладення розгляду справи. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Відповідачі клопотань про відкладення слухання справи не направляли. З огляду на обставини щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення ст. 311 КАС України колегія суддів, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності другої групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 та довідкою № НОМЕР_2 (а.с.13, зворот а.с. 13), є громадянкою України, зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (а.с.12, зворот а.с.12). Згідно з довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 11.12.2014 №1437009003 позивач перемістилася за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 32). У грудні 2014 року позивач звернулася із заявою до начальника Управління Пенсійного фонду України в Великоновосілківському районі про виплату пенсії за фактичним місцем проживання (а.с. 31). З 01.03.2016 Великоновосілківським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку із не підтвердженням фактичного місця проживання, відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та у зв`язку з отриманою у лютому 2016 року інформацією від ГУ ПФУ в Донецькій області (лист №875/02-3/34 від 29.02.2016), згідно з якою позивач виїхала на непідконтрольну територію. Зазначені обставини відображені в листі Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28.02.2020 №2531/11-17 (а.с. 180-181). 21.07.2016 відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», з набуттям 13.01.2016 року чинності змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно з наказом начальника управління соціального захисту населення Великоновосілківської райдержадміністрації від 18.07.2016 №49/1 припинено дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , що підтверджується листом Управління соціального захисту населення Великоновосілківської райдержадміністрації Донецької області від 25.02.2020 №05/995 (а.с.184). 03.04.2019 позивач подала заяву до Калузької РДА про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 81-82), яка з 02.04.2019 року проживає на території вказаного району. Згідно з довідкою від 03.04.2019 № 2606-5000100270 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , перебуває на обліку в Калуському відділі Головного управлінні Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську з 01.05.2019, що в свою чергу підтверджується довідкою від 20.06.2019 № 173 (а.с. 14, зворот а.с. 14). Калуським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, на заяву позивача про витребування пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області, 04.04.2019 направлено запит до управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман (зворот а.с. 33, 40). 10.05.2019 позивач подала заяву до Калуського об`єнаного Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про виплату пенсії починаючи з 10.05.2019 (а.с. 41). Розпорядженням Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16.05.2019 пенсійну справу ОСОБА_1 направлено Калуському об`єднаному управлінню Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (а.с. 33). Листом від 27.05.2019 №6814/03-12 Калуське об`єднане управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області направило для розгляду Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Калуської районної державної адміністрації список пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб (а.с.76). Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Калуської районної державної адміністрації протоколом №9 від 30.05.2019 відновлено ОСОБА_1 виплату пенсії з травня 2019 року (а.с. 21). Як наслідок, Калуським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області виплата пенсії ОСОБА_1 здійснена з 01.06.2019 з подальшими її перерахунками відповідно до норм пенсійного законодавства (а.с 34 - 39). Однак, як зазначає позивач, пенсію за період з 01.03.2016 по 30.04.2019 її не виплачено, у зв`язку із чим, вона двічі зверталася до пенсійного органу з цього приводу. Розглядаючи звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило позивача листами від 12.07.2019 № 876/Є-15 та від 30.07.2019 № ЄФ-1191 , що протокол Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Калуської районної державної адміністрації № 9 від 30.05.2019, яким відновлено ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.05.2019 надійшов до органу Пенсійного фонду вже після формування виплатних документів та потреби в коштах на травень 2019 року, а тому виплата пенсії відновлена з червня 2019 року. Додатково повідомлено, що на даний час у пенсійній справі позивача обліковується борг з березня 2016 року по квітень 2019 року. Відповідно до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на даний час урядом ще не прийнятий (а.с. 15, 16) Не погоджуючись із рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Калуської районної державної адміністрації № 9 від 30.05.2019 в частині дати відновлення пенсії, протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019, позивач звернулася до суду за захистом порушеного права. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного частково, суд першої інстанції виходив з того, що визначений в ч. 1ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав припинення виплати пенсії є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. При цьому, вказаним Законом не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як не підтвердження фактичного проживання. Тому, приймаючи рішення №9 від 30.05.2019 Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Калуської районної державної адміністрації про відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2019, а не з 01.03.2016 за відсутності передбачених законами України підстав, порушила право позивача на отримання пенсії, яке є об`єктом захисту за Конституцією України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки виплата пенсії позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснена з 01.05.2019 виключно на підставі рішення №9 від 30.05.2019 Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Калуської районної державної адміністрації, то суд прийшов до висновку, що позов в частині визнання бездіяльності пенсійного органу протиправною до задоволення не підлягає. IV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановленогарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1706-VII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до частин 1-3 статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 (надалі Порядок №509) від 01.10.2014 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону № 1706-VII та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 вказаного Закону. Відповідно до ст. 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. За приписами п.7.1 Порядку №509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону № 1706-VII, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб. Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону № 1706-VII приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці. Згідно з п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 (надалі Порядок №365), соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі Закон №1058-IV). Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Відповідно до частини 3 статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Відтак питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами. Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Підстави припинення та поновлення виплати пенсії зазначені в статті 49 Закону № 1058-IV. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Наведений перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 вищевказаного Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом. Суд першої інстанції правильно встановив, що жоден з таких випадків не застосований та не доведений, що підтверджується листом Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.02.2020 за № 2531/11-17, про те, що виплата пенсії позивачу з 01.03.2016 була припинена у зв`язку з не підтвердженням фактичного місця проживання (лист Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 875/02-3/34 від 29.02.2016, згідно якого ОСОБА_1 виїхала на непідконтрольну територію) (а.с. 180 - 181). Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як не підтвердження фактичного проживання. Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону. Суд звертає увагу на пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. У преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Колегія суддів зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 по зразковій справі № 805/402/18, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018. Зазначені висновки підтверджуютьсяв постановах Верховного Суду від 09.04.2020 у справі №185/3103/17, від 25.03.2020 у справі №592/5928/17. Відповідно до пунктів 15, 16 Порядку №365 поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі, припинених відповідно до підпункту 2 пункту 12 цього Порядку, здійснюється за рішенням комісії, прийнятим на підставі подання структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, що внесене разом з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу. Відповідно до частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Діяльність відповідача регламентована Положеннямпро головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим Постановою правлінняПенсійного фонду України№ 28-2 від 22.12.2014, зареєстрованою в Міністерствіюстиції України15 січня 2015 р.за № 40/26485 (надалі по тексту іменовано Положення №28-2). Відповідно до п. 3 Положення №28-2 передбачено, що основними завданнями головного управління Фонду єреалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення. Згідно пунктами 3, 4 та 14 названого Положення Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами);забезпечує своєчасне призначення (перерахунку) і виплати пенсій; здійснює розгляд звернень, заяв та скарг підприємств, установ, організацій і громадян з питань діяльності Фонду, виявляє та усуває причини, що призводять до подання громадянами скарг. При цьому, п. 7 Положення №28-2 передбачено, що Головне управління Фонду під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Відтак з приведених законодавчих актів слідує, що відповідач є відповідальною особою особою яка забезпечує своєчасне призначення та виплату пенсій, який з метою реалізації покладенихна нього завдань взаємодіє з місцевими органами виконавчої владита органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Натомість, розглядаючи звернення позивача, у яких він просив виплатити йому невиплачену пенсію за період з 01.03.2016 по 30.04.2019 року, відповідач повідомив, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на даний час урядом ще не прийнятий (а.с. 15, 16). Таким чином, відповідач допустив неналежне виконання покледених чинним законодавством на відповідача обов`язків, суть яких виразилась в протиправній бездіяльності щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019, на яку позивач має право згідно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За наведених обставин, колегія суддів ввжає, що рішення суду в оскаржуваній частині підлягає до скасування, а позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019 до задоволення. Водночас судом встановлено, що судом першої інстанції підставно вжито заходів щодо відновлення прав позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити позивачу заборгованість по пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019 у сумі 56 037 грн 93 коп. Стосовно ж доводів апеляційної скарги щодо належного розподілу судових витрат, то колегією суддів встановлено, що оскаржуваним судовим рішення частково задоволено вимоги позивача про присудження йому судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. Рішення суду першої інстанції в частині присуджених судових витрат позивач не оскаржує, однак просить присудити йому ще додатково 3500 грн. На підтвердження понесених витрат позивачем надано суду договір про надання правової допомоги № 12/07 від 12.07.2019, додаткову угоду № 1 від 03.02.2020, квитанцію № 418602 від 04.02.2020 та акт прийому-передачі послуг № 04/02 від 04.02.2020 з калькуляцією вартості правової допомоги (а.с. 42, 111 - 113). За вказані послуги позивачем сплачено адвокату 7000 грн. гонорару, що підтверджується квитанцією № 418602 від 04.02.2020. Таким чином, у відповідності до наявних в матеріалах справи квитанції, адвокатом та позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 7000 грн. Як слідує з матеріалів справи в тому рахунку і відзиву на позовну заяву відповідач в ході судового розгляду справи зазначав про не співмірність заявлених позивачем витрат на правничу допомогу та неналежне оформлення первинних документів з приводу наданої правничої допомоги. Відповідно до положень пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами п`ятою, сьомою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини першої статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 05.07.2012, № 5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 200/14113/18-а. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Заявлені вимоги позивача щодо повернення йому витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн. ґрунтуються на тому, що згідно з актом виконаних робіт № 04/02 від 04.02.2020, позивачу була надана правова допомога шляхом: консультації (0,5 год - 350 грн.), вивчення та правовий аналіз доказів по справі (1 год - 700 грн.), пошук, вивчення та правовий аналіз судової практики (0,5 год - 350 грн.), підготовка адміністративного позову та додатків до нього (6 год. - 4 200 грн.), вивчення та правовий аналіз відзиву відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області (0,25 год 175 грн.), підготовка відповіді на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області (0,75 год - 525 грн.), вивчення та правовий аналіз відзиву відповідача Калуської районної державної адміністрації (0,25 год - 175 грн.), підготовка відповіді на відзив Калуської районної державної адміністрації (0,75 год - 525 грн.) Кількість затраченого часу - 10 годин. Надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів апеляційного суду враховує наступне:ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами віднесена судом першої інстанції на підставі статті 12 КАС України до справ незначної складності;складена адвокатом позовна заява викладена 16 аркушах. З огляду на приведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, судом першої інстанції не надано оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на зміст позовної заяви та документів підготовлених позивачем та наданих суду, а також враховуючи те, що справа віднесена до справ незначної складності, а запроваджена Верховним Судом судова практика та правова позиція з вказаного питання існує та є незмінною, колегія суддів приходить до висновку, що надання усної консультації та підготовка позовної заяви по суті у даній справі вимагала середнього обсягу юридичної роботи (проте не надмірного, значного) та з урахування критеріїв пропорційності, а також значення вказаної справи для позивача, який не отримував песійних виплат на протязі трьох років присудженню з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача за рахунок бюджетного фінансування підлягають судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. У частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 3500 грн з Калуської районної державної адміністрації рішення суду не оскаржується, а відтак не є предметом апеляційного перегляду. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати в частині прийнятого рішення про відмову у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019року та ухвалити у названій частині нове судове рішення. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 300/2482/19 скасувати у частині прийнятого рішення про відмову у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019року. Ухвалити у названій частині постанову, якою : -визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2019року; -стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (КОД ЄДРПОУ 20551088, адреса м. Івано- Франківськ, вул. Січових Стрільців буд.15на користь ОСОБА_1 (РНПП НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_4 (дві тисячі) грн. витрат на правничу допомогу. У решті рішення суду першої інстанції не є предметом даного апеляційного оскарження. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 11.06.2020.