Ухвала КЦС ВС № 188/242/18

УХВАЛА 10 червня 2020 року м. Київ справа №188/242/18 провадження № 61-8363ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2018 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Орган опіки та піклування Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, ВСТАНОВИВ: Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано відповідача такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Справа переглядалася судами неодноразово. Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2018 року залишено без змін. 22 травня 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2018 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати. Вивчивши касаційну скаргу, суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху, виходячи з таких підстав. Для касаційних скарг, поданих після 08 лютого 2020 року, законодавцем встановлений новий порядок подання та підстави звернення особи з касаційною скаргою до суду. Право на касаційне оскарження та підстави касаційного оскарження судових рішень визначені положеннями статті 389 ЦПК України. Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом до розгляду (стаття 392 ЦПК України). Положеннями цієї статті передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підстави касаційного оскарження. У даній справі скаржник оскаржує в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції за результатами перегляду рішення суду в апеляційному порядку, право на касаційне оскарження яких передбачене пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Так скаржник узагальнено посилається на ті обставини, які на її думку свідчать про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог та зазначає, що суд апеляційної інстанції, повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, не врахував позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 13 листопада 2019 року у цій справі, що на думку скаржника є підставою для касаційного оскарження судового рішення. Відповідно до пункту першого частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у разі якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Скаржник чітко не зазначила підставу касаційного оскарження з встановленого законом переліку та не зазначила, які норми права суд апеляційної інстанції застосував без врахування правового висновку та з приводу застосування яких норм права висловив свою думку Верховний Суд у вказаній постанові. Суд касаційної інстанції звертає увагу на положення статті 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Верховний Суд роз`яснює скаржнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. За правилами частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення скаржником підстав для касаційного оскарження є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги. Виконання вищенаведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі. Таким чином, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, оскільки неоформлена відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 392 ПЦК України. Беручи до уваги те, що особа звертається до суду особисто, без допомоги адвоката, суд касаційної інстанції роз`яснює, що скаржнику для усунення даного недоліку, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, необхідно надати до суду уточнену касаційну скаргу, в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити підстави касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування. Тобто, заявнику слід чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) для подачі даної касаційної скарги та відповідне мотивування (посилання на норму закону, правові висновки Верховного Суду, висловлені в подібних правовідносинах тощо). До того ж, скаржником некоректно оформлена резолютивна частина касаційної скарги. Так скаржник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, однак, не зазначає, яким чином на її погляд має бути вирішений позов у цій справі з врахуванням тих обставин, на які посилається скаржник в касаційній скарзі, а суд в контексті статті 13 ЦПК України не уповноважений з власної ініціативи корегувати вимоги касаційної скарги. Таким чином, скаржнику для усунення вказаного недоліку необхідно зазначити також результат вирішення позову, який на її думку є правильним з урахуванням обставин, на які вона посилається. Крім того, касаційна скарга оформлена з порушенням пункту третього частини другої та пункту першого частини четвертої статті 392 ЦПК України, за змістом яких в касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), а до касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що у даній справі крім ОСОБА_1 брали участь відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак, вказані відповідачі в касаційній скарзі не зазначені та відсутні і щодо цих осіб відомості, які законодавство вимагає зазначати. До того ж, скаржником надано до суду одну копію касаційної скарги, проте, крім ОСОБА_1 участь у справі беруть чотири учасника справи, чого не врахувала скаржник, надаючи копії касаційної скарги. За таких підстав касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки скаржником не виконані в повній мірі вимоги статті 392 ЦПК України щодо оформлення касаційної скарги. За правилами частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням строку на усунення вищевказаних недоліків. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд УХВАЛИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2018 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя А. А. Калараш