Постанова КЦС ВС № 202/32393/13-ц

Постанова Іменем України 03 червня 2020 року м. Київ справа № 202/32393/13-ц провадження № 61-13996 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідачі: публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В., Пидищи М. М. від 18 січня 2018 року, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі - ПАТ КБ, товариство) «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ПАТ «А-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14грудня 2007 року між товариством та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2007-148-М, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 24 750 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 16,00% на рік з кінцевим терміном повернення 23 листопада 2012 року. Вимоги до відповідача, що випливають із вказаного кредитного договору, були забезпечені шляхом укладення 14 грудня 2007 року з ОСОБА_2 договору поруки на всю суму кредиту, а 20 жовтня 2010 року з ПАТ «А-Банк» - договору поруки на суму 10 тис грн. ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість станом на 08 травня 2013 року у розмірі 45 834,62 доларів США, яка складається з: 15 402,41 доларів США - заборгованість за кредитом, 22 455,05 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7 977,16 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Ураховуючи наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 14 грудня 2007 року у розмірі 44 583,06 доларів США, стягнути з ОСОБА_1 і ПАТ «А-Банк» солідарно суму у розмірі 10 000,00 грн, судові витрати у справі та стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 200,00 грн. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволені частково. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2014 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2013 року скасовано і справу призначено до судового розгляду. Останнім рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Зосименко С. Г. від 23 лютого 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 14 грудня 2007 року у розмірі 40 357,46 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 322 456,10 грн, яка складається з: 15 402,41 доларів США - заборгованість за кредитом, 22 455,05 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2500 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. В іншій частині позову відмовлено. Провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «А-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати у розмірі 3 224,56 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник - ОСОБА_1 неналежно виконував умови кредитного договору, через що виникла заборгованість, проте розмір неустойки, а саме пеня, яка визначена банком у заборгованості за вказаним кредитним договором перевищує розмір збитків банку, а тому відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України підлягає зменшенню. Також суд першої інстанції зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 , як з поручителя, оскільки заборгованість за кредитним договором почала виникати з жовтня 2008 року, строк дії кредитного договору закінчився 23 листопада 2012 року, а з даним позовом до суду банк звернувся у вересні 2013 року. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» суд закрив, зазначивши, що розгляд даних вимог віднесено до юрисдикції господарського суду. Крім того, суд першої інстанції визначив, що відшкодування витрат на правову допомогу є неможливим, оскільки позивачем не надано до суду відповідні докази. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року в оскаржуваній частині скасовано. У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2017 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» було витребувано належним чином завірені письмові докази кредитної заборгованості, проте банком зазначену ухвалу не виконано, тому суд не може перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо правових підстав звернення позивача до суду з позовом та відповідність нарахованої заборгованості, оскільки з наявних у справі доказів неможливо зробити висновок щодо часу та суми реалізації автомобіля, наявності та розміру заборгованості, як в цілому, так і по кожній її складовій. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати й залишити в силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року. Отже, судові рішення в частині позовних вимог до поручителів не оскаржуються. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 202/32393/13-ц із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд невірно дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, ставлячи під сумнів укладення кредитного договору, отримання позичальником кредитних коштів, неналежного та несвоєчасного виконання позичальником своїх обов`язків. Крім того, суд апеляційної інстанції взяв до уваги нічим не підтверджені доводи ОСОБА_1 про те, що товариством не зараховано на погашення заборгованості кошти, отримані від продажу заставного майна. Зазначає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження факту та розміру заборгованості за кредитним договором, зарахування коштів, отриманих від реалізації заставного майна, які районний суд належним чином дослідив і оцінив. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У травні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПАТ «А-Банк», в якому вказується, що банк з 23 лютого 2017 року не є стороною у справі, оскільки в частині позовних вимог до них провадження у справі закрито, тому в касаційній скарзі невірно зазначено сторін у справі і вона не підлягала прийняттю, просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Фактичні обставини справи, встановлені судами 14грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2007-148-М, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 24 750 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 16,00% на рік з кінцевим терміном повернення 23 листопада 2012 року. (9-12, т. 1). Зобов`язання за кредитним договором № 2007-148-М від 14 грудня 2007 року забезпечено порукою згідно договору поруки, укладеного 14 грудня 2007 року з ОСОБА_2 на всю суму кредиту та договором поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, укладеного з ПАТ «А-Банк» на суму в 10 тис. грн (7-8, 13, т. 1). ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим на думку банку виникла заборгованість станом на 08 травня 2013 року у розмірі 45 834,62 доларів США, яка складається з: 15 402,41 доларів США - заборгованість за кредитом, 22 455,05 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7 977,16 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (а. с. 4-5, т. 1). Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2014 року у справі призначено судово-товарознавчу експертизу (а. с. 126 т. 1). Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 23 березня 2015 року № 4561-14 про визначення ринкової вартості колісних транспортних засобів експертом надано оцінку ринкової вартості автомобіля MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 07 липня 2009 року, яка складає 171 385,45 грн (а. с. 139-143, т. 1).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника, апеляційний суд виходив із того, що банком не надано до суду належних доказів, які б підтверджували відповідність нарахованої заборгованості, оскільки з наявних у справі доказів неможливо зробити висновок щодо часу та суми реалізації автомобіля, наявності та розміру заборгованості, як в цілому, так і по кожній її складовій. Разом з тим, такі висновки суду апеляційної інстанції Верховний Суд не може взяти до уваги, оскільки суд не в повній мірі дослідив докази у справі, надані банком, не відмовив в їх прийнятті, не визнав їх неналежними, а тому неправильно встановив обставини справи, в яких залежить правильне вирішення спору, так як матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження заборгованості за кредитним договором, зарахування коштів, отриманих від реалізації заставного майна, що підтверджено відповідними доказами, наданими банком та наявними у справі. Ці докази повинні повинні бути досліджені та їм має бути надана належна правова оцінка. Відповідно до частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. ПАТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження своїх позовних вимог надаврозрахунок заборгованості, виписки по рахунку на ім`я ОСОБА_1 , меморіальні ордера, звіт про вартість автомобіля, з яких вбачається, що 18 березня 2013 року зараховано на погашення кредиту від вартості проданого заставного автомобіля 6 146,43 долари США (т. 1, а. с. 4-5, 106-108, т. 2, а. с. 2-14). Саме за запит апеляційного суду згідно з його ухвалою від 13 липня 2017 року банком надавалися письмові докази, які судом безпідставно не враховано. Прохання касаційної скарги про залишення без змін рішення суду першої інстанції є передчасним, з огляду на таке. У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату процентів на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на строк до 21 листопада 2012 року. Проте банк обчислив кредитну заборгованість, з яким погодився й суд першої інстанції, станом на 08 травня 2013 року. Проте право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Зазначений правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18). Верховний Суд відповідно до вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості досліджувати докази, переоцінювати фактичні обставини для ухвалення власного судового рішення. Так, відповідно до розрахунку кредитної заборгованості обчислення боргу здійснено поза межами строку кредиту. Тому для правильного визначення боргу (тіла кредиту та процентів) слід врахувати зарахування суми від продажу заставного автомобіля, а з наданого розрахунку, так і за доводами касаційної скарги, ця сума врахована і зменшено борг лише 18 березня 2013 року, тобто після закінчення строку кредитного договору. З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк