Постанова КЦС ВС № 643/111/14-ц

Постанова Іменем України 27 травня 2020 року м. Київ справа № 643/111/14-ц провадження № 61-25203св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Мартєва С. Ю., суддів: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», відповідач - ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року в складі колегії суддів: Пономаренко Ю. А., Гуцал Л. В., Піддубного Р. М., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2014 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №20 від 26 грудня 2007 року, укладеним між товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі -ВАТ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 , шляхом надання банку права продажу предмета іпотеки від свого імені. Позовні вимоги мотивовано тим, що 26 грудня 2007 року між ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №20, за яким банк надав позичальнику 2 млн 644 тис. доларів США зі строком повернення до 25 грудня 2012 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань, узятих за кредитним договором, між ВАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 09 червня 2008 року укладено договір іпотеки №16/08-Б, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_2 будинку розташовано 123 квартири). Відомості про іпотеку внесено до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укргазбанк» 1 млн 664 тис 543 грн 02 коп та 2 млн 630 тис 252 долари США 33 центи заборгованості за кредитним договором; рішення суду не виконано. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки визнано недійсним, запис про обтяження майна іпотекою виключено з Державного реєстру іпотек. 04 квітня 2012 року Апеляційний суд Харківської області скасував рішення місцевого суду від 11 вересня 2009 року та ухвалив нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним відмовив. Квартира НОМЕР_1 у спірному будинку була неодноразово відчужена, останнім власником за договором купівлі-продажу від 21 березня 2012 року є ОСОБА_1 . Позивач зазначив, що оскільки спірна квартира є частиною предмету іпотеки і договір іпотеки відновив свою дію з часу його укладення, то на власника квартири ОСОБА_1 поширюється статус іпотекодавця за іпотечним договором, а тому просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права продажу предмета іпотеки від свого імені. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08 липня 2016 року позов ПАТ «Укргазбанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 20 від 26 грудня 2007 року в розмірі 3 802 286,09 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що є частиною житлового будинку НОМЕР_2 за цією адресою , та належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом надання ПАТ АБ «Укргазбанк» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 325 000,00 грн, з наданням банку всіх повноважень продавця. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наявності підстав, передбачених статтями 33, 39 Закону України «Про іпотеку», для звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості. Оскільки до ОСОБА_1 перейшло право власності на квартиру в будинку, який є предметом іпотеки, вона в силу положень статті 23 Закону України «Про іпотеку» набула статус іпотекодавця, а отже, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, укладеним банком з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна квартира на час укладання договору іпотеки була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки, а тому відсутні правові підстави вважати, що ця квартира може бути самостійним предметом іпотеки на який може бути накладено стягнення. Позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог щодо наявності правових підстав для звернення стягнення на спірну квартиру як на частину предмета іпотеки, у тому числі й доказів, що будинок в цілому як предмет іпотеки, був об`єктом завершеного будівництва на час укладення договору іпотеки. Короткий зміст вимог касаційної скарги 22 травня 2017 року ПАТ «Укргазбанк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_4 , у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Автоматизованою системою розподілу справ визначено колегію суддів у складі судді-доповідача Висоцької В. С. та суддів: Пророка В. В. і Фаловської І. М. Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2018 року заяву судді Висоцької В. С. про самовідвід задоволено. Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 21 листопада 2018 року суддею-доповідачем визначено суддю Сімоненко В. М. Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року зупинено касаційне провадження в справі № 643/111/14-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 205/578/14-ц. Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року касаційне провадження в справі поновлено. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 5, 23 Закону України «Про іпотеку» не звернув належної правової уваги на те, що предметом іпотеки може бути один, або декілька об`єктів нерухомого майна, якщо нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, спірна квартира при передачі в іпотеку багатоквартирного будинку входила до складу іпотечного майна. Після виключення запису про іпотеку з реєстру іпотек і зняття заборони, квартира НОМЕР_1 у цьому будинку була придбана відповідачем і їй присвоєно власний реєстраційний номер, а тому іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, безпідставно позбавив позивача права на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на квартиру відповідача, яка є предметом іпотеки. Відзив на касаційну скаргу Відзив до Верховного Суду не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами 26 грудня 2007 року між ВАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №20 (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 9 червня 2008 року), за умовами якого банк надав позичальнику 2 млн. 644 тис. доларів США на придбання житлового будинку АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 зобов`язався використати кредит на зазначені цілі та повернути до 25 грудня 2012 року зі сплатою процентів і комісійних платежів у порядку та в розмірах, установлених кредитним договором. Сторонами узгоджено строк дії договору до 26 грудня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань, 09 червня 2008 року між ВАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 16/08-Б, за умовами якого останні передали в іпотеку житловий будинок (літ В-5) загальною площею 6 422,9 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 (у будинку розміщено 123 квартири) та належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності. Відповідно до п. 3.1.6 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами. Розділом IV договору іпотеки передбачено умови звернення стягнення іпотеко держателя на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки, зокрема, якщо у момент настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, саме: при повному або частковому неповерненні кредиту (чергового платежу за кредитом) та/або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій у встановлені кредитним договором строки (п. 6.1. договору іпотеки). Згідно з пунктами 6.3., 6.4. вказаного договору звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або за домовленістю сторін. За рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися у наступному порядку: шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або шляхом укладання довіреності на реалізацію предмету іпотеки. Пунктом 6.6. договору іпотеки передбачено, що у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених у Законі України «Про іпотеку». При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодержателем та іпотекодавцем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні на цей вид майна. Заборгованість позичальника за кредитним договором вважається погашеною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки в повному обсязі. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним спірний договір визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, з посиланням на те, що, укладаючи договір іпотеки, іпотекодавці перебували під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: їм не було роз`яснено ризики коливання курсу гривні відносно курсу долара США; запис про іпотеку виключений із реєстру іпотек. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укргазбанк» 1 млн. 664 тис. 543 грн, 2 коп. та 2 млн. 630 тис. 252 доларів США 33 центи заборгованості за кредитним договором. 21 березня 2012 року ОСОБА_1 набула право власності на кв. АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу, при цьому, на час укладання угод зазначена квартира під забороною відчуження не перебувала. Рішенням апеляційного суду Харківської області 04 квітня 2012 року скасовано заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, відмовлено. Рішення суду про стягнення з боржника ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором на момент розгляду цієї справи не виконано; відкрито виконавче провадження по примусовому стягненню заборгованості по вказаному кредитному договору, що підтверджується листом Державної виконавчої служби України відділу примусового виконання рішень від 12 грудня 2013 року.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши всі аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення частково не відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним. Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України). Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку», одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону). З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц зроблено висновок про те, що способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»). У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 цього Закону). У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону). Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Частина перша статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У справі, що переглядається, встановлено, що у договорі іпотеки від 09 червня 2008 року між ВАТ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк») та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 сторони встановили порядок, за недотримання якого іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково. Сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або за домовленістю сторін. За рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися у наступному порядку: шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або шляхом укладання довіреності на реалізацію предмету іпотеки. У випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених у Законі України «Про іпотеку». З огляду на наведені вище висновки щодо застосування приписів статей 35, 36, 37, 38 і 39 Закону України «Про іпотеку», враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), які, визначаючи його умови, реалізували принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України), колегія суддів робить висновок про те, що продаж предмета іпотеки банком від свого імені, про що заявлено у позовній заяві, є позасудовим способом задоволення вимоги кредитора, оскільки сторони у договорі іпотеки визначили відповідний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як позасудовий. Наявність істотних перешкод для іпотекодержателя у реалізації позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження позивач у судах першої й апеляційної інстанцій не обґрунтовував, а тому позивач просить захистити його право, яке ніхто не оспорює. Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця. Аналогічний правовий висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц. Таким чином, позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ПАТ «Укргазбанк» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу до задоволення не підлягають. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим недоведеністю позовних вимог та відсутністю доказів на підтвердження наявності правових підстав для звернення стягнення на спірну квартиру як на частину предмета іпотеки, у тому числі й доказів, що будинок в цілому як предмет іпотеки, був об`єктом завершеного будівництва на час укладення договору іпотеки. Вказане свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке полягає у неправильному тлумаченні закону, а тому з огляду на зазначене відсутні підстави залишити в силі рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частинами 1, 3 статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення апеляційного суду змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Оскільки Верховний Суд змінює оскаржене рішення, але виключно у частині мотивів його ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється. У серпні 2018 року ПАТ «Укргазбанк» звернулося до суду із клопотанням про виклик у судове засідання представника банку для надання пояснень у справі. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК України). Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «Zhuk v. Ukraine», процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми. Оскільки розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи і необхідності виклику сторін для надання пояснень у цій справі не встановлено, касаційний суд відмовляє ПАТ «Укргазбанк» у задоволенні клопотання про розгляд цієї справи за його особистою участю. У лютому 2019 року ПАТ «Укргазбанк» звернулося до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, так як вважає, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Приписами частини п`ятої статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України). ПАТ «Укргазбанк» не обґрунтувало підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, а тому в задоволенні клопотання ПАТ «Укргазбанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити. Керуючись статями 400, 403, 404, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : У задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про виклик у судове засідання відмовити. У задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про передачу справи № 643/111/14-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий С. Ю. Мартєв Судді: В. М. Сімоненко Є. В. Петров С. П. Штелик І. М. Фаловська