Постанова 4855 № 640/2856/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2856/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Маруліна Л.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. при секретарі Горяіновій Н.В. за участю представника позивача: Суворова В.Б. представника відповідача: Кривохижи Ю.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Асоціації «Деснянський автомобіліст» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року в справі за адміністративним позовом Асоціації «Деснянський автомобіліст» до Київської міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року повернуто позовну заяву позивачу. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу на продовження розгляду. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які прибули у призначене судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З матеріалів справи вбачається, що предметом спору в даній справі є: - визнання дії Київської міської ради та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» протиправними та зобов`язати утриматись від вчинення дії, що передбачені пунктом 1.1. Рішення Київської міської ради від 05 березня 2019 року №2184/6840, щодо паркувальних майданчиків, що визначені в таблиці 1 додатку 5 до Рішення Київської міської Ради «Про встановлення місцевих порядків та зборів у м. Києві»; - визнання бездіяльності Київської міської ради та Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) протиправною та зобов`язання Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) розробити та надати на розгляду Київської міської Ради проекти рішень, що спрямовані на реалізацію Рішення Київської міської Ради №2184/6840 від 05.03.2019 року у відповідності до вимог п.2.2. зазначеного рішення, щодо паркувальних майданчиків, що визначені в таблиці 1 додатку 5 до Рішення Київської міської Ради «Про встановлення місцевих порядків та зборів у м. Києві», а Київської міської ради розглянути проекти рішень, що мають бути розроблені Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації). Приймаючи рішення про повернення позовної заяви суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, відповідно до ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (ч.1 ст. 19 КАС України). При цьому, згідно з пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі №802/1792/17-а. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України у справі 800/541/16 від 23 травня 2017 року. У даному випадку, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір №ДНП-2017-02/03 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 01.03.2017 року, є договором надання послуг, оскільки передбачає вчинення КП «Київтранспарксервіс», як виконавцем, певних дій (надання права на організацію та експлуатацію місць паркування транспортних засобів) за плату, відтак, до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі такого договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини надання послуг. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині визнання дій Київської міської ради та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» протиправними та зобов`язання утриматись від вчинення дії, що передбачені пунктом 1.1. Рішення Київської міської ради від 05 березня 2019 року №2184/6840, щодо паркувальних майданчиків, що визначені в таблиці 1 додатку 5 до Рішення Київської міської Ради «Про встановлення місцевих порядків та зборів у м. Києві» - не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин, а стосується захисту приватних інтересів ТОВ «Реверс-ЛТД». У зв`язку з вищезазначеним, даний спір не має публічно-правового характеру і має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України. Крім того, у позовній заяві позивач особисто посилається на правові норми Господарського та Цивільного кодексів. Разом з тим, позовні вимоги в іншій частині підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства України. Згідно з частиною 6 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Правовими положеннями пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні Європейського суду з прав людини, (далі - Суд), від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у ст. 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом. Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань, які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Асоціації «Деснянський автомобіліст» - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст втготовлено 09.06.2020 року