Постанова 4854 № 420/5869/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5869/19 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. Дата і місце ухвалення: 26.02.2020р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. при секретарі Рябоконь Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - В С Т А Н О В И Л А : В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнення 26.11.2019р. позовних вимог, просив суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №184784-50 від 08 жовтня 2019 року про нарахування позивачу заборгованості по сплаті єдиного податку з фізичних осіб в сумі 20869,24 грн. Також, позивач просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати на сплату судового збору та оплату правничої допомоги. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з 2009 року він є фізичною особою-підприємцем та станом на 01.01.2014р. був зареєстрований на території вільної економічної зони «Крим». У зв`язку з вимушеною зміною місця проживання внаслідок збройної агресії Російської Федерації, 05.12.2018р. ОСОБА_1 став на податковий облік у ГУ ДПС в Одеській області. На підставі пункту 12.3 статті 12 розділу II «Перехідних положень» Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» з 01.06.2014р. ОСОБА_1 втратив статус платника єдиного податку, а відтак, і обов`язок сплати єдиного податку до 30.11.2018р. - дати зміни місця проживання і взяття на податковий облік у ГУ ДПС в Одеській області. За викладених обставин, позивач вважає протиправною податкову вимогу №184784-50 від 08 жовтня 2019 року, якою йому нараховано заборгованість за сплати єдиного податку з фізичних осіб за період з 01.06.2014р. по 30.11.2018р. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС в Одеській області №184784-50 від 08 жовтня 2019 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 7768,40 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 26.02.2020р. з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що підставою для звільнення платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», від виконання обов`язків, передбачених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14.04.2014р. до закінчення антитерористичної операції, є заява платника єдиного внеску. Відповідна заява подається платником єдиного внеску до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Також, апелянт посилається на те, що чинним законодавством не передбачено особливих умов щодо виконання зобов`язань платниками єдиного внеску, які перебували на обліку в контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція. Єдиним належним документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили, які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (не належне виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. При цьому, для ініціювання списання безнадійного податкового боргу платник податків звертається до органу ДПС з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків та зборів, які підлягають списанню. Відсутність сертифікату Торгово-промислової палати України унеможливлює списання податкового боргу заявників з єдиного податку. Не погоджується апелянт і з задоволенням судом першої інстанції клопотання ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області на його користь витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн. Апелянт зазначає, що при розподілі судових витрат судом не враховано незначну складність справи, помірний обсяг виконаних адвокатом робіт, фактичну участь представника позивача у судових засіданнях. Крім того, судом залишено поза увагою, що позивач декілька разів змінював предмет позову та невірно визначив відповідача у справі. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 27.07.2009р. ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно відомостей Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1 від 25.11.2013р. станом на 01.01.2014р. позивач був зареєстрований на території вільної економічної зони «Крим» за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з вимушеною зміною місця проживання внаслідок збройної агресії Російської Федерації ОСОБА_1 став на облік як внутрішньо перемішена особа в Управлінні соціального захисту населення у Приморському районі м.Одеси, що підтверджується довідкою від 28.11.2018р. №0000657497 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, з фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Внаслідок зміни місця проживання ОСОБА_1 став на податковий облік у ГУ ДФС в Одеській області, про що свідчить Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 15.07.2019р. позивач звернувся до ГУ ДФС в Одеській області із заявою про списання суми заборгованості по єдиному податку, яка нарахована за період з 01.06.2014р. по 30.11.2018р., як такої, що нарахована безпідставно. Листом від 14.08.2019р. №17855/С/15-32-50-08-09 ГУ ДФС в Одеській області відмовило позивачу у списанні податкового боргу за вказаний період, посилаючись на необхідність надання сертифікату Торгово-промислової палати України, що підтверджує настання обставин непереборної сили, відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». 08.10.2019р. ГУ ДПС в Одеській області сформувало податкову вимогу №184784-50, якою позивача повідомлено, що станом на 07.10.2019р. сума його податкового боргу з єдиного податку з фізичних осіб становить 20869,24 грн. Не погоджуючись з правомірністю вказаної податкової вимоги позивач звернувся з даним позовом до суду про її скасування. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №184784-50 від 08.10.2019р. визнав обґрунтованими доводи позивача, що на підставі підпункту 3 пункту 12.3 статті 12 Розділу ІІ «Перехідні положення» Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» з 01.06.2014р. ОСОБА_1 втратив статус платника єдиного податку, оскільки станом на 31.05.2014р. позивач мав місце проживання та перебував на обліку як платник податків на території міста Севастополя, тобто ВЕЗ «Крим». А відтак, за висновками суду першої інстанції, застосування до позивача положень статті 59 ПК України та визначення йому податкового боргу за період з 01.06.2014р. по 28.11.2018р. є протиправним. При цьому, суд першої інстанції визнав безпідставними посилання ГУ ДПС в Одеській області на норми Законів України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», зазначивши, що вказані нормативні акти не регулюють спірні правовідносини, що виникли між сторонами. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Згідно п.п.293.1 ст.293 Податкового кодексу України ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки). Пунктом 295.1 статті 295 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. Відповідно до п.300.1 ст.300 Податкового кодексу України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій. Згідно п.п.14.1.175 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Згідно п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідно до п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Відповідно до п.26 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового Кодексу України на період дії Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Кодекс застосовується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» № 1636-VII від 12 серпня 2014 року». Згідно п.п. 3, 12 п.12.3 ст.12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» під час тимчасової окупації справляння податків і зборів, єдиного соціального внеску та застосування реєстраторів розрахункових операцій відносно території ВЕЗ «Крим» діють з урахуванням того, що: - з 1 червня 2014 року вважається анульованою податкова реєстрація осіб, які станом на 31 травня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) та перебували на обліку в контролюючих органах на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя. Така податкова реєстрація може бути відновленою після евакуації особи на іншу територію України згідно із статтею 15 цього Закону порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань оподаткування, або внаслідок завершення строку тимчасової окупації; - зупиняється застосування до платників податків із місцезнаходженням на території ВЕЗ «Крим» норм статей 59, 60, 87-101, 124, 126 і 129 Податкового кодексу України. Пунктом 15.1 ст.15 Закону №1636-VII передбачено, що будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України: а) списується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов`язань за будь-якими податками (зборами, обов`язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації. Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року. Отже, з наведеного вбачається, що податковий борг, який виник з 20 лютого 2014 року у платника податків - резидента України, що змінює (змінив) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України, підлягає списанню. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом, заборгованість з єдиного податку, яку нараховано ОСОБА_1 до сплати спірною вимогою Головного управління ДПС в Одеській області, виникла за період 01.06.2014р. по 28.11.2018р., тобто в період перебування позивача на обліку як платник податків на території міста Севастополя (в контролюючих органах на території Автономної Республіки Крим). А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до п.15.1 ст.15 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» сума податкового боргу ОСОБА_1 , яка виникла з моменту тимчасової окупації Автономної Республіки Крим до моменту взяття його на облік в ГУ ДПС в Одеській області підлягає списанню. Правова позиція суду першої та апеляційної інстанцій у даній справі відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.06.2018р. по справі №819/1697/16. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ГУ ДПС в Одеській області посилається на те, що документом - підставою для прийняття керівником (заступником керівника) контролюючого органу рішення про списання безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), є відповідний сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України, що засвідчує настання форс-мажорних обставин у податкових правовідносинах та використовується при списанні безнадійного податкового боргу відповідно до статті 101 Податкового кодексу України та Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013р. №577 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.10.2013р. за №1844/24376). Колегія суддів не приймає до уваги такі посилання апелянта, оскільки пунктом 26 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового Кодексу України чітко передбачено, що на період дії Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Кодекс застосовується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» №1636-VII від 12 серпня 2014 року». При цьому, положення підпунктів 3 та 12 пункту 12.3 статті 12 Закону №1636-VII є нормами прямої дії, які не потребують додаткового підтвердження, а саме: засвідчення форс-мажорних обставин та видачі Сертифіката ТПП. Відтак, посилання відповідача, що до компетенції контролюючих органів відноситься забезпечення процедури списання безнадійного податковою боргу, зокрема в частині прийняття рішення про списання та відображення зазначеної операції в інформаційних системах контролюючих органів, виключно на підставі сертифіката (висновку), виданого Торгово-промисловою палатою України, колегія суддів вважає безпідставними. Принцип «належного урядування», який висвітлено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України», передбачає покладення на державні органи обов`язку запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при винесенні податкової вимоги №184784-50 від 08 жовтня 2019 року про нарахування позивачу заборгованості по сплаті єдиного податку з фізичних осіб в сумі 20869,24 грн., яка виникла за період з 01.06.2014р. по 28.11.2018р., тобто в період перебування позивача на обліку як платник податків на території міста Севастополя (ВЕЗ «Крим»), Головне управління ДПС в Одеській області діяло не на підставі та не в межах, визначених чинним законодавством. А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність податкової вимоги №184784-50 від 08 жовтня 2019 року та, у зв`язку з цим, про наявність підстав для її скасування. Вирішуючи питання щодо правильності розподілу судом першої інстанції судових витрат у справі, зокрема, щодо наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн., колегія суддів виходить з наступного. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 вказаного Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З аналізу положень ст.134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. При цьому, у ч.5 ст.134 КАС України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.ч. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Велика палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018р. по справі №826/1216/16 висловила правову позицію, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження розрахунку вартості послуг адвоката позивачем надано: - копію договору про надання професійної правничої допомоги №3/07-19 від 10.07.2019р., укладеного між ОСОБА_1 , як Замовником, та адвокатом ОСОБА_2 , як Виконавцем; (а.с.88-94) - ордер серії ОД №349106 від 27.06.2019р.; (а.с.40) - детальний опис робіт (наданих послуг) та розрахунок вартості професійної правничої допомоги (додаток №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги №3/07-19 від 10.07.2019р.) (а.с.95) - квитанцію про оплату №38018673 від 30.10.2019р. на суму 6000 грн.; (а.с.96) - квитанцію на здійснення касової операції №18BJ4765M від 26.11.2019р. на суму 5700 грн. (а.с.116) Суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем матеріали, зазначив, що позивачем належними доказами підтверджено понесення ним витрат на оплату правничої допомоги, однак суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат 11 700 грн. не є спів мірною з ціною позову, у зв`язку з чим стягнув з відповідача на корить позивача 7000 грн. понесених останнім витрат на правничу допомогу. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 підтверджено понесення ним витрат на правничу допомогу, оскільки сплату коштів документально не підтверджено жодним належним доказом у справі. Як слідує зі змісту наявних в матеріалах справи квитанції про оплату №38018673 від 30.10.2019р. на суму 6000 грн. та квитанції на здійснення касової операції №18BJ4765M від 26.11.2019р. на суму 5700 грн., відповідні платежі здійснено позивачем за надані послуги по договору №1/08-19 від 07.08.2019р., про що безпосередньо зазначено в графі «призначення платежу». А відтак, на думку колегії суддів, наданими квитанціями не підтверджено оплату позивачем послуг адвоката за договором про надання професійної правничої допомоги №3/07-19 від 10.07.2019р. У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивачем належними доказами не підтверджено їх фактичне понесення. Вказані обставини свідчать про відсутність підстав для стягнення з Гооловного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх недоведеністю у встановленому порядку. Суд першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат не звернув уваги на вказані обставини. Таким чином, при розподілі судових витрат на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню лише 768,40 грн. судового збору, сплаченого квитанцією №0.0.1483160233.1 від 03.10.2019р. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Враховуючи, що судом першої інстанції правильно по суті спору вирішено справу, але допущено порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зміни судового рішення від 26.02.2020р. у відповідній частині. В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).» В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 10 червня 2020 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук