Постанова КЦС ВС № 352/2305/15-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2020 року м. Київ справа № 352/2305/15-ц провадження № 61-1760св17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2017 року у складі судді Струтинського Р. Р. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Девляшевського В. А., Малєєва А. Ю., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 12 березня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір на суму 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач зобов`язання виконав, проте відповідач ухилився від виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим відповідач станом на 31 липня 2015 року має заборгованість у розмірі 19 061,53 грн, з яких: 14 767,36 грн - заборгованість за кредитом; 2 810,29 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 100,00 грн - заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 883,88 грн - штраф (процентна складова). Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь указаний розмір заборгованості. ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним. На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що кредитний договір від 12 березня 2012 року укладений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема всупереч вимогам статей 4, 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг. Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 19 061,00 грн заборгованості за кредитним договором. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором від 12 березня 2012 року, внаслідок чого виникла заявлена банком заборгованість. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з його безпідставності та недоведеності. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача 883,88 грн штрафу та 1 218,00 грн судового збору відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем необґрунтовано нараховано 883,88 грн штрафу (процентна складова), оскільки таке нарахування є покладенням подвійної відповідальності на відповідача, що заборонено відповідно до статті 61 Конституції України і не може бути стягнуто, оскільки за невиконання грошового зобов`язання сторони передбачили в договорі як сплату 500,00 грн штрафу, так і 100,00 грн комісії. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив суд скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення первісного позову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цього позову. Касаційна скарга мотивована тим, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які викладені на сайті, не є належними та допустимими доказами про укладення між ним і ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору, тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, не застосувавши норми частини першої статті 626, статей 628, 638, частини першої та другої статті 639, статей 1054, 1055 ЦК України. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову в касаційному порядку не переглядається. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали. Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2017 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення первісного позову банку не відповідають. Суди встановили, що 12 березня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір на суму 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ОСОБА_1 підтвердив, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, із цими Умовами, Правилами та Тарифами він ознайомлений. Відповідач указав усі свої особисті дані та підписав анкету-заяву, що не оспорювалось ним та його представником протягом усього часу розгляду справи. За розрахунком банку станом на 31 липня 2015 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 19 061,53 грн, з яких: 14 767,36 грн - заборгованість за кредитом; 2 810,29 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 100,00 грн - заборгованість із пені та комісії за користуванням кредитом; 5 00,00 грн - штраф (фіксована частина), 8 83,88 грн - штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у спірному випадку - ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 12 березня 2012 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також сплати комісії. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню, штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, комісію. Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12 березня 2012 року, посилався на довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанк у редакції, затвердженій наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Довідкою про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витягом з Умов та правил надання банківських, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов) та інші умови. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме зазначені вище довідка про умови кредитування та витяг з Умов та правил саме у вказаній редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем під час розгляду вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (12 березня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (у листопаді 2015 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви довідку про умови кредитування та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування та витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно із частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічна норма процесуального права міститься й у частині шостій статті 81 чинного ЦПК України. Надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та правил надання банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування, є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 березня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а також сплату комісії за певні послуги. Вказані обставини неправильно витлумачені судами попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»: заборгованості за процентами - 2 810,29 грн, заборгованості за пенею та комісією - 100 грн, штрафів відповідно до Умов та правил надання банківських послуг у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 883,88 грн (процентна складова). Суди не врахували безпідставності позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача щодо їх сплати у анкеті-заяві від 12 березня 2012 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, укладеного між сторонами. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`являв. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У спірному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині вирішення вимог банку про стягнення: заборгованості за процентами у розмірі 2 810,29 грн, заборгованості за пенею та комісією - 100 грн, а також штрафів відповідно до Умов та правил надання банківських послуг у розмірі 500 грн (фіксованої частини) та 883,88 грн (процентної складової),відмовивши у задоволенні позовних вимог у цій частині. Апеляційний суд, відмовивши у стягненні з ОСОБА_1 лише штрафу у розмірі 883,88 грн (процентної складової) з підстав неможливості покладення на особу подвійної юридичної відповідальності, не врахував, що відмова у позові з таких підстав можлива, якщо умовами договору передбачена така відповідальність, проте у спірному випадку сторони у належній формі не досягли домовленості щодо умов та видів сплати штрафів. Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 12 березня 2012 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані кошти позичальником добровільно ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернув, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що банк має право вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитом у розмірі 14 767,36 грн. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно розміру задоволених позовних вимог, який складає 77,5 % (14 767,36 х 100 /19 061,53). За подання позовної заяви банком сплачено 1 218,00 грн судового збору. Тому з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню 943,95 грн. Водночас з банку на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, зокрема за подання апеляційної скарги - 301,45 грн (1 339,80 х 22,5 /100) та за подання касаційної скарги - 328,86 грн (1461,60 х 22,5 /100), а всього 630,31 грн. Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2017 року в частині вирішення вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 2 810,29 грн, заборгованості за пенею та комісією - 100 грн, штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 883,88 грн (процентна складова) скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення. У задоволенні цієї частини позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовити. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 12 березня 2012 року, а саме за кредитом у розмірі 14 767,36 грн, залишити без змін. Розподіл судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 943,95 грн - витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 630,31 грн - витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко