Постанова 4822 № 727/10090/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 червня 2020 року м. Чернівці Справа № 727/10090/18 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., секретар: Тодоряк Г.Д., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Чернівецька міська рада, при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада 2018 року, ухваленого під головуванням судді Смотрицького В.Г., дата складання повного тексту рішення 03.12.2019 року, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання права власності на спадкове майно. На обґрунтування позову посилався на таке. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 , а 01 квітня ІНФОРМАЦІЯ_2 мати - ОСОБА_3 . Рішенням виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривому Розі ради від 15 травня 2013 року №159 встановлено піклування над ним як неповнолітнім, ІНФОРМАЦІЯ_3 , та призначено ОСОБА_4 піклувальником над позивачем. До 2015 року позивач був зареєстрованим у квартирі АДРЕСА_1 , а з 23 вересня 2015 року проживає у гуртожитку на АДРЕСА_2 , оскільки з 2015 року навчається у Національному університеті «Львівська Політехніка». ІНФОРМАЦІЯ_4 помер рідний брат позивача ОСОБА_5 . Позивач є спадкоємцем за законом після смерті його батьків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та брата ОСОБА_5 , яким на праві власності належала земельна ділянка площею 0,0148 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, та 2/3 частки земельної ділянки, площею 0,0486 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Провадження №22-ц/822/428/2020 Категорія 39 Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 січня 2018 року у справі №727/12660/17 за позивачем визнано право власності на спадкове майно: квартиру АДРЕСА_5 ; 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0175 га, яка розташована на АДРЕСА_4 . Під час реєстрації права власності на спадкове майно позивач виявив інше спадкове майно, яке не було предметом розгляду у попередній справі, а саме: земельну ділянку площею 0,0148 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, та 2/3 частини земельної ділянки площею 0,0486 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Позивач звернувся до Першої Чернівецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте постановою нотаріуса від 31 серпня 2017 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини та відсутністю факту прийняття спадщини, що стало підставою для звернення до суду з вищезазначеним позовом. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду від позивача ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що земельна ділянка площею 0,0148 га була набута спадкодавцями у власність разом з квартирою АДРЕСА_5 . Оскільки позивачу належать на праві власності дві квартири з трьох у триквартирному будинку АДРЕСА_4 , то він має право на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,0486 га, що виключає порушення прав ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які ще в 2003 році продали свою квартиру спадкодавцям позивача, а отже не мають прав щодо спірних земельних ділянок. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Так, ч.4 ст.263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого порушеного права, спадкодавці за життя не набули права власності на земельну ділянку, позов пред`явлено не до усіх належних відповідачів, а судове рішення може вплинути на права та обов`язки інших осіб. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 24 березня 1998 року серії НОМЕР_1 (а.с.10). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11 червня 2013 року серії НОМЕР_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_6 померла мати ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 3 квітня 2013 року серії НОМЕР_3 (а.с.13, 14). Рішенням виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради від 15 травня 2013 року №159 встановлено піклування над неповнолітньою дитиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та призначено ОСОБА_4 піклувальником на позивачем (а.с.17). До 2015 року позивач був зареєстрованим в квартирі АДРЕСА_1 , а з 23 вересня 2015 року по даний час проживає в гуртожитку по АДРЕСА_2 , оскільки у 2015 році став студентом Національного університету «Львівська Політехніка», що підтверджується копією паспорта позивача, довідками №378 від 1 грудня 2017 року та №ІГДІ-55 від 6 грудня 2017 року (а.с.8,11,12). ІНФОРМАЦІЯ_4 помер рідний брат позивача ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 24 листопада 2016 року серії НОМЕР_4 (а.с.15). Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 січня 2018 року у справі №727/12660/17 визнано за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_5 ; 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0175 га, яка розташована по АДРЕСА_4 після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (а.с.18-21). Пунктом 45.3. рішення 7 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради №123 від 26 грудня 2002 року земельну ділянку по АДРЕСА_4 площею 0,0486 га передано ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (неповнолітня) в спільну власність з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 . Відповідно до п.45.5 рішення Чернівецької міської ради №123 від 26 грудня 2002 року зобов`язано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виготовити Державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_4 (а.с.22-25). Згідно з договором купівлі-продажу від 14 серпня 2003 року ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 продали ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_5 . (а.с.29-30). ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не виконали п.45.5 рішення Чернівецької міської ради №123 від 26 грудня 2002 року та не виготовили державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_4 . З державного акту від 16 листопада 1999 року серії НОМЕР_5 ЧВ №022842 вбачається, що ОСОБА_2 був співвласником земельної ділянки площею 0,0486 га, яка знаходиться по АДРЕСА_4 (а.с.33). Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до частин першої та другої ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у ч.1 ст.79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Нормами ч.1 ст.81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Частиною 1 ст.118 ЗК України визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. За змістом ч.9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно ч.1 ст.125 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Стаття 152 ЗК України визначає такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України). В силу ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду земельну ділянку. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності відповідних юридичних фактів у їх сукупності, зокрема, ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акту на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Таку правову позицію Верховний Суд виклав у своїй постанові від 18 березня 2019 року по справі №343/1048/17. За наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що спадкодавці за життя не оформили у встановленому законом порядку право власності на спірну земельну ділянку площею 0,0148 га, тому вона не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,0148 га, яка розташована по АДРЕСА_3 , спадкодавцям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 у власність не передавалась. Вказані особи технічну документацію на вказану земельну ділянку не виготовляли, правовстановлюючі документи на це нерухоме майно не отримували, не реєстрували право власності на земельну ділянку. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Крім цього, згідно до ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Згідно частин 1-3 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. У постанові ВП ВС від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що «визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки ВП ВС у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). За наведеного апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що до участі у справі в якості співвідповідачів слід було залучити ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яким відповідно до пунктів 45.1 та 45.3 рішення 7 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради №123 від 26 грудня 2002 року були передані у спільну власність спірні земельні ділянки площею 0, 0148 га та площею 0,0486 га, оскільки вирішення спору по суті може вплинути на права та обов`язки останніх. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду, оскільки їх дослідження без залучення належних співвідповідачів до участі у справі та висвітлення ними власної позиції з наявного спору порушить принципи процесуального закону. В силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий підпис /І.Н. Лисак/ Судді підписи /І.М. Литвинюк, І.Б. Перепелюк/