Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/3361/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3361/19 пров. № А/857/3071/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В., за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т. розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року (головуючий суддя: Димарчук В.В., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці Держмитслужби третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, - встановив: ОСОБА_1 , 15.11.2019 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 11.10.2019 № UA2051100/2019/002022. Стягнути з відповідача суму витрат на професійну допомогу у розмірі 3000 грн. Обґрунтовує позов тим, що придбав вживаний транспортний засіб Hyundai модель I40, 2014 року виготовлення за ціною 4900 євро. З метою митного оформлення вказаного товару ТзОВ «Зендер-Волинь» в інтересах позивача подано до Волинської митниці ДФС митну декларацію (далі - МД) від 10.10.2019 № UA205090/2019/117424 та документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, із заявленою митною вартістю за ціною договору. Проте відповідачем було безпідставно прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 11.10.2019 № UA2051100/2019/002022. Позивач, вважає зазначене рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки декларантом надано всі необхідні документи, що дають можливість відповідачу визначити митну вартість товару за ціною договору (за основним методом), не містять розбіжностей та підтвердженні визначеними частиною другою статті 53 МК України документами для підтвердження числових значень складових митної вартості. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року позов задоволено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою у позові відмовити повністю. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що під час опрацювання поданих декларантом документів та здійснення перевірки числового значення заявленої декларантом митної вартості товарів відбулось автоматичне спрацювання профілів ризику АСАУР, а тому декларанту направлено повідомлення з вимогою про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: договори (угоди, контракти) із третіми особами, пов`язані з поставкою товару, митна вартість якого визначається; банківські платіжні документи, що підтверджують оплату за товар якщо рахунок сплачено; транспортні (перевізні) та страхові документи; копію митної декларації країни відправлення; висновки та якісні характеристики оцінюваного товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Декларант листом від 11.10.2019 повідомив про відсутність витребуваних митницею документів. Відтак, за результатом проведеної письмової консультації щодо вибору методу визначення митної вартості товару, а також враховуючи відмову декларанта подавати інші документи, митницею прийняте рішення про коригування митної вартості товарів від 11.10.2019 № UA2051100/2019/002022. Митну вартість визначено на рівні 8550 євро. Представником позивача, 12.05.2020 подано відзив на апеляційну, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що 27.09.2019 ОСОБА_1 відповідно до рахунку фактури № 2746-09/19 придбав у компанії LERA-PLUS b.v.b.a. вживаний транспортний засіб Hyundai модель I40, 2014 року виготовлення, номер кузова НОМЕР_1 за ціною 4900 євро (а.с.22). З метою митного оформлення вказаного товару 10.10.2019 декларантом ТОВ «Зендер-Волинь» в інтересах позивача було подано митну декларацію № UA205090/2019/117424, у якій вартість автомобіля була визначена за основним методом, а саме за фактурною вартістю у розмірі 4900 євро. До митної декларації декларантом додано, зокрема: рахунок-фактуру від 27.09.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 04.10.2019 № НОМЕР_2 ; акт огляду від 04.10.2019 № 205010/2019/444899; банківське платіжне доручення № 0.0.1483266123.1 від 03.10.2019; внутрішній договір № НОА440193 від 30.09.2019; договір про надання послуг митного брокера №

54. Посадовою особою митниці, 10.10.2019 вручено декларанту повідомлення з вимогою надати додаткові документи: договори (угоди, контракти) із третіми особами, пов`язані з поставкою товару, митна вартість якого визначається; банківські платіжні документи, що підтверджують оплату за товар якщо рахунок сплачено; транспортні (перевізні) та страхові документи; копію митної декларації країни відправлення; висновки про вартісні та якісні характеристики оцінюваного товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Декларант листом від 11.10.2019 повідомив митний орган, що усі наявні документи про вартість автомобіля подав у декларації, кошти перераховував через банк, інших документів не має. Відповідачем 11.10.2019 було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA2051100/2019/002022. Підставою для його прийняття слугувало те, що декларант не надав додаткові документи для підтвердження митної вартості, у зв`язку з чим митну вартість товару визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі інформації ЄАІС. Рівень митної вартості становить 8550 євро. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, оскільки відповідачем не обґрунтовано ціну, яка визначена ним у розмірі 8550 євро внаслідок проведеного коригування митної вартості за резервним методом, відповідач не довів того, що товар за такою митною вартістю дійсно був увезений на територію України, отже рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 11.10.2019 №UA2051100/2019/002022 не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Так, ч. 1 ст. 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 МК України). Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 57 МК України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57 МК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Так, ч. 2 ст. 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу. Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2-3 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч. 6 ст. 54 МК України). Так, ч. 7 ст. 54 МК України визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Згідно ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч.6 ст.54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. З системного аналізу вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку проте, що правовою підставою для винесення рішення про коригування митної вартості є: виявлення обставин, що заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі невірного визначення митної вартості товарів; невірне проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу; відсутності у поданих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Крім цього, обов`язок доведення митної ціни товару покладений на позивача. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 804/16271/15, від 15.05.2018 № 809/1260/17. Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час митного оформлення, відповідачу було надано ряд документів, зокрема: рахунок-фактуру від 27.09.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 04.10.2019 № НОМЕР_2 ; акт огляду від 04.10.2019 № 205010/2019/444899; банківське платіжне доручення № 0.0.1483266123.1 від 03.10.2019; внутрішній договір № НОА440193 від 30.09.2019; договір про надання послуг митного брокера №

54. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Волинська митниця ДФС витребовувала у позивача додаткові документи, які підтверджують митну вартість товару. ОСОБА_1 листом від 11.10.2019, повідомив митний орган, що усі наявні документи про вартість автомобіля подав, кошти перераховував через банк, інших документів не має. Відповідно до ч. 1 ст. 368 МК України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів. Суд апеляційної інстанції зауважує, що до матеріалів справи додано рахунок-фактура від 27.09.2019 № 2746-09/19, згідно якого договірна ціна яку покупець ( ОСОБА_1 ) і продавець (компанія LERA-PLUS b.v.b.a.) узгодили між собою за транспортний засіб Hyundai модель I40, 2014 року, VIN НОМЕР_1 , становить 4900 євро. Крім цього, додано документ про фактичну оплату за вказаний транспортний засіб, зокрема - банківське платіжне доручення в іноземній валюті на суму 4900 євро (а. с. 30). Також, листом (а. с. 13) власник компанії LERA-PLUS b.v.b.a. підтвердив, що позивачем оплата за транспортний засіб Hyundai модель I40, 2014 року, VIN НОМЕР_1 була здійснена банківським переказом на суму 4900 євро. Суд апеляційної інстанції оцінивши під час розгляду справи документи, які подавались позивачем під час митного оформлення транспортного засобу, дійшов висновку про недоведеність відповідачем неповноти, неточності чи недостатності наданих позивачем поданих документів для визначення митної вартості товару за основним методом; наявності встановлених частинами 1 та 2 статті 58 МК України обмежень для застосування першого методу та обставин, зазначених в частині 6 статті 54 МК України, для відмови у митному оформленні товару за першим методом, а отже і підстав для застосування положень частини 3 статті 57 та частини 3 статті 58 МК України, тобто використання другорядного методу визначення митної вартості товару при недоведеності неможливості її визначення за основним. Таким чином, надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар, ціну та його оплату, а отже у сукупності містять відомості, які підтверджують числові значення митної вартості й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, оскільки відповідачем не надано жодних допустимих доказів недостовірності заявленої ОСОБА_1 вартості транспортного засобу марки Hyundai модель I40, 2014 року, VIN НОМЕР_1 , а саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості. Отже, твердження митного органу про неможливість визначення митної вартості транспортного засобу, що ввозився позивачем, із застосуванням першого методу є безпідставним, а відтак наявні підстави для визнання протиправними та скасування Рішення про коригування митної вартості товарів від 11.10.2019 № UA2051100/2019/002022. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 19.09.2019 у справі № 826/8890/18. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу подано, зокрема: копію Договору про надання правової допомоги від 22.10.2019; Акт № 1-000000100 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.10.2019; рахунок-фактуру № 1-000000100 від 30.10.2019 на суму 3000 грн; квитанцію № 1-к від 30.10.2019, згідно якої ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_3 ) за надання правничої допомоги, відповідно до Договору про надання правової допомоги від 22.10.2019 та на підставі Акт № 1-000000100 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.10.2019, сплатив гонорар в сумі 3000 грн. Так, відповідно до Акта № 1-000000100 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.10.2019, надано наступні юридичні послуги: ознайомлення позивача з його процесуальними правами та обов`язками - 1 год; ознайомлення з товаросупровідними документами наданих клієнтом - 2 год; юридичний прогноз справи - 1 год; детальний аналіз та вивчення фактичний обставин справи - 2 год; вивчення судової практики з відповідних правовідносин - 3 год; аналіз та вивчення винесеного рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови - 2 год; підготовка та подання позовної заяви - 3 год. Загальна вартість робіт (наданих послуг) за договором становить 3000 грн. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката. Враховуючи вищенаведене та з огляду на предмет розглядуваного спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є співмірною, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування судових витрат понесених позивачем на правову допомогу в розмірі 3000 грн, шляхом стягнення таких, за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці Держмитслужби. Апеляційна скарга Волинської митниці Держмитслужби не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 134, 139, 313, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - постановив: апеляційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 140/3361/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів, з урахуванням строку передбаченого п. 3 Прикінцевих положень КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 05.06.2020.