Постанова 4852 № 160/6923/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 червня 2020 року м. Дніпросправа № 160/6923/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І., за участю секретаря судового засідання Яковенко О.М. розглянувши в м. Дніпро у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Контролз» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (суддя Кучма К.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Контролз» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Азов Контролз» звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області в якому просило скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН35/1477/АВ/ТД-ФС/107 від 12.02.2019 року, якою накладено на ТОВ «Азов Контролз» штраф у розмірі 125190 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у задоволення позову відмовлено. Позивачем подана апеляційна скарга, просить скасувати оскаржуване рішення, позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між ТОВ «Азов Контролз» та ОСОБА_1 було укладено договори №3 від 03.05.2016р. та №4 від 01.06.2017р., які за своєю правовою природою є саме цивільно-правовими, а, отже, немає жодних правових підстав для застосування до ТОВ «Азов Контролз» штрафних санкцій за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) у розмірі 125190 гривень 00 копійок. У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що у період з 18 по 21 січня 2019 року посадовою особою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування ТОВ «Азов Контролз» (код ЄДРПОУ 33012552; юридична адреса: 49033, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Краснопольська, буд.9; фактична адреса: 87515, м.Маріуполь, вул.Італійська, буд.56), за результатами якого було складено акт від 21.09.2019 року № ДН35/1477/АВ. Підставою для проведення інспекційного відвідування стала інформація, надана листом Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 27 листопада 2018 року № 28583/05-05/26 (вхід. № 18141 від 28 листопада 2018 року). Відповідно до розділу III акту від 21.09.2019 року № ДН35/1477/АВ інспекційного відвідування встановлено, зокрема, ТОВ «Азов Контролз» фактично було допущено фізичну особу ОСОБА_1 до роботи без укладання трудового договору. Таким чином, підприємством порушені вимоги ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України. Не погодившись із висновками вказаного акту, позивач 24.01.2019 року надав до ГУ Держпраці у Дніпропетровській області зауваження до акту інспекційного відвідування №ДН35/1477/АВ від 21.01.2019 р., у якому зазначив про невірне застосування головним державним інспектором праці, приписів ст.ст.21, 24 КЗпП України, що виражено у неправильному встановленні правової природи наданих до перевірки договорів про надання послуг №3 від 03.05.2016 р. та №4 від 01.06.2017 р. 29.01.2019 року відповідач надав на адресу позивача відповідь на заперечення, яким державним інспектором праці не визнаються заперечення позивача, та припис про усунення виявлених порушень №ДН37/1477/АВ/П, яким підприємство було зобов`язано усунути встановлені під час інспекційного відвідування порушення у строк 12.02.2019 року, про що повідомити контролюючий орган у письмовій формі. 08.02.2019 року ТОВ «Азов Контролз» направило на адресу відповідача повідомлення про виконання припису, яким повідомило про додання до табелю до табелю обліку робочого часу усіх працівників, які працюють на підприємстві за сумісництвом, оформлення Книгу обліку руху трудових книжок і вкладишів до них з урахуванням вимог чинного законодавства та укладання додаткової угоди до договору № 4 від 01.06.2017 р. щодо розірвання договірних відносин між ТОВ «Азов Контролз» та ОСОБА_1 . Спірною постановою № ДН35/1477/АВ/ТД-ФС/107 від 12.02.2019 року, винесеною Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області на ТОВ «Азов Контролз» був накладений накладено штраф у розмірі 125 190 грн. Підставою для стягнення з позивача вищезазначеного штрафу зазначено фактичний допуск ОСОБА_1 до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. Позивач оскаржив до суду постанову про накладення адміністративного штрафу №ДН35/1477/АВ/ТД-ФС/107 від 12.02.2019. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем при винесенні спірної постанови №ДН35/1477/АВ/ТД-ФС/107 від 12.02.2019 року було дотримано норми чинного законодавства, а отже в його діях відсутні ознаки протиправності. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин. Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Характерними ознаками трудових відносин є: - систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); - підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; - виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; - обов`язок роботодавця надати робоче місце; - дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо. Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18. Крім того, згідно із ст. ст. 1, 2 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору. За приписами ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Судом першої інстанції встановлено, що 2016-2018 роках між ТОВ «Азов Контролз» (далі - «Замовник») та ОСОБА_1 (далі - «Виконавець») було укладено договори про надання послуг, а саме №3 від 03.05.2016 р. строком дії з 03.05.2016 р. до 31.05.2017 р. та №4 від 01.06.2017 р. строком дії з 01.06.2017 р. до 31.05.2019 р. (фактично до 31 січня 2019 р.). Дані договори є типовими, про що зазначає і сам позивач в своїй позовній заяві. Відповідно до п.п.1.1. Договору (мовою оригіналу) «согласно данному договору, Исполнитель, имеющий медицинское образование и необходимую квалификацию, обязуется предоставить услугу Заказчику в проведении предрейсовых и послерейсовых медицинских осмотров водителей Заказчика, по заданию и сроки, установленные Заказчиком, а Заказчик обязуется принять услуги и оплатить их, согласно условиям Договора». Відповідно до п.п.2.1. Договору (мовою оригіналу) «стоимость осмотра одного водителя Заказчика - 6,47 гривен. Объем предоставления услуг определяется исходя из производственной необходимости Заказчика. Услуги оказываются Исполнителем по устной заявке Заказчика, по местонахождению Заказчика или его объектов». Відповідно до п.п.2.4. Договору (мовою оригіналу) «расчет за выполненные услуги заказчик обязуется осуществить после подписания сторонами акта приема-передачи услуг за соответствующий месяц, на протяжении 15 (пятнадцати) рабочих дней с дня подписания акта». Відповідно до п.п.3.1. Договору (мовою оригіналу) «сроки проведения медицинского осмотра Исполнителем по Договору определяется по согласованию с Заказчиком». Відповідно до п.п.4.1. Договору (мовою оригіналу) «Исполнитель обязуется предоставлять услуги по местонахождению Заказчика, по заявке Заказчика, в сроки оговоренные с Заказчиком, учитывая режим работы Заказчика». Відповідно до п.п.6.3. Договору встановлені строки (мовою оригіналу) «Настоящий договор действует с момента подписания (03.05.2016 Договір № 3) и действует до 31.05.2017» та «Настоящий договор действует с момента подписания (01.06.2017 Договір №4) и действует до 31.05.2019». З встановлених судом першої інстанції обставин, вбачається, що укладення договорів не було систематизовано, а залежало виключно від волевиявлення обох сторін. Оплата послуг за кожним договором обумовлена конкретною сумою у твердій грошовій формі, між замовником і виконавцем оформлювались Акти здавання-приймання виконаної роботи. Також, необхідно зазначити, що укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними в судовому порядку, не мають ознак нікчемного правочину, а інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору. До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.10.2019 у справі №806/2064/18. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивачем фактично було допущено до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що порушує вимоги ст.24 КЗпП України. Крім того, судом першої інстанції не було спростовано волевиявлення сторін на укладення вищевказаних цивільно-правових угод та надання певного виду послуг саме в процесі реалізації своїх прав в цивільно-правових відносинах на підставі цивільно-правових угод. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №160/5315/19. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Контролз» задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Контролз» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови скасувати. Позов задовольнити. Скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 12.02.2019 №ДН35/1477/АВ/ТД-ФС/107 Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції в строк, передбачений ст. 329 КАС України. Постанова у повному обсязі складена 04 червня 2020 року. Головуючий - суддя А.А. Щербак суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш