Постанова Одеський апеляційний суд № 522/16916/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.06.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи № 522/16916/16-ц Апеляційне провадження № 22-ц/813/2410/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів-Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря-Сороколет Ю.С., позивач-публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», представник позивача-Земщук Олена Сергіївна , відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом- ОСОБА_2 , представники ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13 березня 2019 року, постановлене під головуванням судді Науменка А.В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст первісного та зустрічного позовів У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі -ПАТ «ОТП Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2. , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 13 грудня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2. укладено кредитний договір, за якім позичальник отримала кошти в сумі 114 150 швейцарських франків. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2. 13 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір поруки. У забезпечення належного виконання кредитного договору 13 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2. укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 , яка придбана за кредитні кошти. При цьому, ОСОБА_2 належним чином не виконувала своїх договірних зобов`язань, що призвело до виникнення кредитної заборгованості, а тому банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 2 755 900,30 грн. та судові витрати в розмірі 41 338,50грн. (т.1а.с.1-4). 21 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з уточненим в подальшому зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_6 , про визнання недійсним частини правочину та просила: - визнати пункт 2 (валюта кредиту) за кредитним договором від 13 грудня 2007 року недійсним; - зобов`язати ПАТ «ОТП Банк» перевести валюту кредитування в гривню по курсу НБУ на час підписання кредитного договору - 13 грудня 2007 року. Позов мотивовано тим, що 13 грудня 2007 року вона підписала велику кількість документів, включаючи договір купівлі-продажу квартири у нотаріуса, який уже був підписаний позивачем.Гроші (швейцарські франки) в банку їй не видавали, також вона не отримувала в банку гривні. ПАТ «ОТП Банк» під час підписання кредитного договору увів її в оману стосовно валюти кредитування, курс якої змінився по відношенню до гривні. При укладенні кредитного договору її, як споживача, не було повідомлено про покладення на неї валютних ризиків, тому сума договору збільшилась у п`ять разів, що сторони не могли передбачити, та є підставою для визнання п.2 кредитного договору, відповідно до ч.1ст.229 ЦК України, недійсним, як такого, що вчинений під впливом помилки щодо обставин, що мають істотне значення, а саме можливого збільшення обсягу своїх зобов`язань за спірним кредитним договором на підставі зростання курсу валюти. На час укладання договору у банку була відсутня банківська ліцензія на валютні кредитування. Зазначила, що банком порушені умови ч.2 ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів» щодо надання споживачу у письмовій форми інформації стосовно всіх умов кредитування (т.1а.с.86-91,143-149). Короткий зміст судового рішення першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 13 березня 2019 року первісний позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «ОТП Банк» суму заборгованості за кредитним договором від 13 грудня 2007 року в розмірі 102 519,57 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на день проведення розрахунку становить 2 755 900,30 грн. (із розрахунку 26,8817грн. за 1 швейцарський франк), та судовий збір у рівних частках в розмірі 41 338,50грн. У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено. Судове рішення щодо стягнення заборгованості за кредитним договором мотивовано тим, що ОСОБА_2 належним чином не виконувала умов кредитного договору, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у солідарному порядку з боржника та поручителя. Рішення суду щодо відмови у зустрічному позову мотивовано тим, ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження введення банком її в оману, оскільки при підписанні договору ОСОБА_2 була ознайомлена з умовами кредитного договору, які власноручно підписала та була ознайомлена в повному об`ємі з інформацією щодо умов кредитного договору, відповідно до п. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (т.4а.с.78-83). Доводи апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, у позові ПАТ «ОТП Банк» відмовити, задовольнити зустрічний позов. Неправильність рішення суду мотивовано порушенням норм матеріального права та процесуального права. Зокрема, апелянт, крім доводів, які містяться в зустрічному позові, зазначив, що: - розрахунок заборгованості, наданий банком станом на 23 березня 2016 року, не відповідає дійсності, оскільки після цього позивачка продовжувала оплату коштів за вказаним договором, що підтверджено квитанціями, які є в матеріалах справи, а тому стягнена за рішенням суду сума заборгованості не є дійсною; - кредитний договір спочатку носив обмежувальний характер, оскільки банк вибирав житло, яке позивачка мала купити для власного проживання, банк вибирав вигідного нотаріуса, експерта з оцінки майна, позивачці не було надано можливості внести зміни в договір та запропонувати свої умови; - на час укладання договору станом на 13 грудня 2007 року офіційний валютний курс швейцарських франків був 445,6061 грн. за 100 швейцарських франків, а на час пред`явлення позову курс швейцарського франку становив 2688,17 грн. за 100 швейцарських франків; - у період з 08 листопада 2006 року по 08 липня 2009 року у банку була відсутня ліцензія на дозвіл операцій з валютними цінностями; - під час розгляду справи в суді першої інстанції заявлено клопотання про витребування доказів, в якому суд першої інстанції безпідставно відмовив (т.4 а.с.93-100). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники судового процесу в судове засідання, призначене на 02 червня 20120 року, не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, заяв про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантином та бажанням особисто приймати участь у її розгляді не подавали, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові у їх відсутність. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит)позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно ст.ст.526,530,610, ч.1ст.612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Задовольняючи позов ПАТ «ОТП Банк», суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги банку доведені й обґрунтовані, тому є наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, що утворилася у зв`язку з невиконанням позичальником ОСОБА_2 належним чином взятих за кредитним договором зобов`язань щодо своєчасного погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, тому банк має право достроково заявляти вимоги про погашення такої заборгованості. Оскільки зобов`язання позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором забезпечені порукою ОСОБА_6 , а за договором поруки поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник, в зв`язку з чим необхідно стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та не спростований відповідачами. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. У ст.611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Судом встановлено, що 13 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», яке змінило свою назву на публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та ОСОБА_2. укладено кредитний договір № МL-500/226/2007, за умовами якого відповідачеві надано кредит у сумі 114 150 швейцарських франків, на строк до 13 грудня 2028 року, з графіком погашення кредиту до 13 грудня 2028 року(т.1а.с.6-14,15-23 ). У забезпечення належного виконання кредитного договору 13 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2. укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку банку передано квартира АДРЕСА_1 , яка придбана за кредитні кошти (т.1а.с. 35-40). У забезпечення належного виконання зобов`язань ОСОБА_2. за кредитним договором 13 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір поруки № SR-500/226/2007 (т.1а.с.41-42). Відповідно до п.1.2 договору, поручитель зобов`язується відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору. Відповідальність поручителя та позичальника є солідарною (т.1 а.с.41). Згідно ч.1ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. За п.1.1. частини №2 кредитного договору, позичальник зобов`язаний своєчасно повернути суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, які визначені у кредитному договорі. Порядок виконання боргових зобов`язань позичальника за кредитним договором встановлений пунктом 1.5. (з підпунктами) частини №2 кредитного договору( т.1а.с.8 ). Зокрема, відповідно до підпункту 1.5.1. частини №2 кредитного договору, погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток №1 до кредитного договору), шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок банку. Нараховані в порядку, передбаченому кредитним договором, проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений в графіку повернення кредиту та сплати процентів (т.1а.с.10). Відповідно до п.1.9.1. частини №2 кредитного договору, незважаючи на інші положення кредитного договору, Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов`язань за кредитним договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п. 2.3. та ст. 3 кредитного договору), чи іншими укладеними з банком договорами та/або умов документів забезпечення (надалі - «вимога») т.1а.с.11. При цьому, зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Після реєстрації шлюбу 07 листопада 2009 року з ОСОБА_7. ОСОБА_2. змінила прізвище на ОСОБА_2 (т.1а.с.73). У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань, керуючись п.1.9.1. кредитного договору, позивачем на адресу позичальника ОСОБА_2. надіслано досудову вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором за вих.№1004 від 14 квітня 2016 року та 01 червня 2016 року на адресу поручителя ОСОБА_6 , відповідно до якої сторони зобов`язані протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь банку, належні суми кредиту, процентів та штрафних санкцій за кредитним договором (т.1а.с.44-47 ). В зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 23 березня 2016 року виникла заборгованість за кредитним договором з урахуванням тіла кредиту та відсотків, яка в загальній сумі складає 2 755 900,30 грн., а саме: - залишок заборгованості за кредитом - 2 527 321,70 грн.; - сума відсотків за користування кредитом - 228 578,58 грн.(т.1а.с.48,т.3 а.с.139-153, т.2 а.с.187-188). Розглядаючи справу, суд першої інстанції, встановив наявність заборгованості за кредитним договором та факт порушення зобов`язань за цим договором, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості, яка утворилась за тілом кредиту та по відсоткам, з боржника та поручителя. Відповідно до вимог ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідачка ОСОБА_2. та її представник вказаних розрахунків не спростували, власних розрахунків з обґрунтуванням їх правильності та повноти, як того вимагає цивільно-процесуальне законодавство, не надали. При цьому, наявні в матеріалах справи виписки по особовому рахунку мають статус первинного документу, підтверджують рух коштів на ньому, узгоджуються із наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором, тому апеляційний суд визнає їх належними і допустимими доказами у розумінні ст.ст. 77,78 ЦПК України. Доводи апеляційної скарзі про те, що позичальником після 23 березня 2016 року продовжувалась оплата коштів за кредитним договором, що підтверджено квитанціями, а саме: 03 червня 2016 року, 16 червня 2016 року, 19 липня 2016 року, 29 серпня 2016 року,22 вересня 2016 року,31 жовтня 2016 року, 18 листопада 2016 року, 27 грудня 2017 року на висновки суду першої інстанції щодо заборгованості станом на 23 березня 2016 року не впливає. Надані відповідачем копії квитанції про внесення коштів є підставою для проведення звірки з позивачем щодо виконання зобов`язань за договором або для державного виконавця для підтвердження факту погашення боргу після винесення судового рішення. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачка ОСОБА_2 за первісним позовом належним чином не виконувала умов кредитного договору, у зв`язку із чим вимоги банку про дострокове стягнення заборгованості за кредитом із боржника та поручителя відповідають вимогам закону та умовам кредитного договору. Щодо визнання пункт 2 (валюта кредиту) за кредитним договором від 13 грудня 2007 року недійсним, за ч.1ст.229 ЦК України. Обґрунтовуючи зустрічний позов ОСОБА_2. посилалась на те, що грошові кошти від банку не отримувала, кредитний договір суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», при укладенні кредитного договору банк не надав об`єктивну інформацію щодо умов кредитування та валюти кредитування, вона не була обізнана щодо істотних умов договору, тому просила суд визнати недійсним п.2 договору № МL-500/226/2007 кредитного договору щодо валюти кредитування та зобов`язати банк здійснити перерахунок валюти на гривню станом на 13 грудня 2007 року. Так, відповідно до п. 1.7.2 Додаткового договору №1 від 13 грудня 2007 року видача кредиту здійснюється згідно з кредитною заявкою позичальника в безготівковій формі, шляхом перерахування всієї суми кредиту, зменшену на утриману комісію банку у розмірі визначеному тарифами, на поточний рахунок, що також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Розглядаючи справу суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів для визнання недійсним п.2 кредитного договору(валюта кредиту), відповідно до умов ст.ст. 203,229 ЦК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав. Так, відповідно до ч.1ст.215 ЦК України першої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу. За змістом ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. За правилом ч.1ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Як вбачається з матеріалів справи, позичальником у добровільному порядку укладено п`ять Додаткових угод до кредитного договору та графіків погашення платежів (Додаток до кредитного договору №1 від 13 липня 2007 року, Додаток до кредитного договору №2 від 12 лютого 2009 року, Додаток до кредитного договору №4 від 15 квітня 2014 року, Додаток до кредитного договору №5 від 14 липня 2014 року), відповідно до яких позичальник добровільно та розуміючи усі ризики правочину погодився виконувати зобов`язання у вказаній кредитним договором валюті кредиту - швейцарських франках (т.1а.с.25-34 ). Так, 13 грудня 2007 року ОСОБА_2. звернулась до банку з кредитної заявкою про надання їй кредиту в сумі 114150 швейцарських франків (т.1 а.с.24). 13 грудня 2007 року надійшла заява на видачу готівки (т.2 а.с.47). Крім того, відповідно до аркушу №2 розділ «для Клієнта» наданій до суду анкеті - заяви на отримання іпотечного кредиту ОСОБА_2. підписанням цієї заяви підтверджує факт надання клієнту в письмовій формі та в повному об`ємі інформації, передбаченої п. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що узгоджується з графіком платежів (додаток до кредитного договору від 13 грудня 2007 року), у якому зазначено абсолютне значення подорожчання кредиту та реальну проценту ставку(т.2 а.с.189-190). З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в частині валютного кредитування не заслуговує на увагу, оскільки істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитними договорами внаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою для відмови у позові, тому що зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті (пункт 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»). Тобто, валютні ризики є такими, що стосуються обох сторін договору, а ОСОБА_2. з власної ініціативи звернулась за отриманням кредиту в іноземній валюті, до вільно обраного нею банку, умови договору її влаштовували і вона їх виконувала протягом тривалого часу з 13 грудня 2017 року. За вказані валютні кошти нею придбано нерухоме майно. На час укладання кредитного договору внутрішня воля позичальника була спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, а саме отримання кредиту саме в іноземній валюті для придбання житла та в подальшому належного виконання договору. Так, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч.1ст.3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст.627 цього Кодексу). Зі змісту кредитного договору вбачається, що він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Зміст кредитного договору викладено чітко та з наявною у ньому повною інформацією про умови кредитування. ОСОБА_2. погодилась з його умовами та підписала кредитний договір - 13 грудня 2007 року. Договір підписано нею за власним бажанням та на власний ризик. На момент укладення кредитного договору та протягом тривалого часу з дня його укладення вона не заявляла вимог щодо незаконності істотних умов кредитного договору та виконувала його, що свідчить про те, що умови кредитування їй були зрозумілими і вона з ними погоджувалася. Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави для визнання недійсним п.2 договору № МL-500/226/2007 щодо валюти кредитування та зобов`язати банк зробити перерахунок валюти станом на 13 грудня 2007 року відсутні. Більш того, ОСОБА_2. не скористалася своїм правом в односторонньому порядку відмовитись від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, як це передбачено його умовами. Протягом дії кредитного договору боржник укладала з банком декілька додаткових угод, погоджуючи зміни до кредитного договору, але не зверталася за роз`ясненнями його положень, які були їй незрозумілими, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування валютою, тим самим погоджуючись зі всіма умовами договору кредитного договору. Таким чином, частково оскаржуваний кредитний договір укладено з дотриманням вимог ст.203 ЦК України, а доводи позивача за зустрічним позовом, що вона була введена в оману щодо валюти кредитування, не може бути підставою для визнання недійсним п.2 спірного договору без підтвердження таких обставин належними та допустимими доказами. При укладенні кредитного договору сторонами у встановленому законом порядку були погоджені усі його умови, позичальник проти таких умов не заперечувала, а помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильне його тлумачення, не є підставою для визнання правочину недійсним. Доводи апеляційної скарги про наявність умислу в діях банку і як наслідок введення позивача в оману щодо умов п.2 договору є необґрунтованими, оскільки позивачем такий умисел не доведено. Посилання апелянта на те, що банк не мав ліцензії на валютне кредитування до уваги не приймаються, оскільки відповідно до Банковської ліцензії №191, яка зареєстрована в Національному банку України 02 березня 1998 року за № 273, ПАТ «ОТП Банк» мав право на здійснення валютних операцій на території Україні (т.3 а.с.16-20). Доводи апелянта про те, що вона не отримувала швейцарські франки до уваги не приймається, оскільки факт отримання підтверджено валютним меморіальним ордером від 13 грудня 2007 року на її ім`я про отримання 114 150 швейцарських франків, що еквівалентно 508 659,36 грн.(т.3а.с.31). Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, тому мають бути відхилені. Таким чином, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з матеріалами справи, у зв`язку із чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до положень ч.ч.4,5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Відтак, датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи у сенсі положень ч.5 ст.268 ЦПК України є дата складання повного судового рішення. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13 березня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 червня 2020 року. Головуючий Судді: