Постанова 4875 № 913/24/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" червня 2020 р. Справа № 913/24/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Слободін М.М. за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. 738 Л/1-7) на рішення господарського суду Луганської області від 14.02.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Яресько Б.В., повний текст якого складено 14.02.2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради, м. Золоте, про стягнення 52 353 грн 35 коп. ВСТАНОВИЛА: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Луганської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", код ЄДРПОУ 20077720 кошти у загальній сумі 52353 грн 35 коп., у тому числі: пеня у сумі 28 754 грн 60 коп., 3% річних у сумі 7301 грн 88 коп., інфляційні втрати у сумі 16296 грн 87 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1921 грн 00 коп. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем 18.09.2017 р. було укладено договір №5149/1718-БО-20 купівлі-продажу природного газу. На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 412774,81 грн. Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк. Рішенням господарського суду Луганської області від 14.02.2020 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради код ЄДРПОУ 32082152 поштовий індекс 93295 Луганська область, Попаснянський район, м. Золоте вул. Молодіжна 22А на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, 01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720, інфляційні втрати 16296 грн 87 коп., три проценти річних за період прострочення 7301 грн 88 коп. грн., витрати на судовий збір в сумі 865 грн 91 коп., наказ видати. В решті вимог позову (про стягнення пені в сумі 28754 грн 60 коп.) відмовлено. Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився в частині відмови у задоволенні позовних вимог, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 28754 грн 60 коп. скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині - задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом до спірних правовідносин неправильно застосовано положення Закону України від 13.01.2015 № 85-VIII «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» та визначено позивача як енергопостачальну компанію, що і стало причиною прийняття судом рішення за умов неправильного застосування норм матеріального права. Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права. Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку. Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне. Між позивачем та відповідачем 18.09.2017 р. було укладено договір №5149/1718-БО-20 купівлі-продажу природного газу. На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 412774,81 грн. Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк. Пунктом 8.2. договору визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно п. 6.1. договору він зобов`язується сплатити позивачу пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення. Позивач 27.12.2019 р. направив до Господарського суду Луганської області позовну заяву в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у сумі 28 754 грн 60 коп., нараховану з 26.04.2018 р. по 25.10.2018 р., 3% річних у сумі 7301 грн 88 коп., інфляційні втрати у сумі 16296 грн 87 коп. за період 05.2018 11.2018 р., та витрати по сплаті судового збору у сумі 1921 грн 00 коп. Відповідач не погоджується тільки з нарахуванням пені, щодо інших вимог, а саме 3% річних та інфляційних втрат факт їх наявності та обґрунтованість нарахування не заперечує. Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем, в зв`язку з чим, на вимогу позивача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Згідно розрахунку позивача, інфляційні втрати складають 16296 грн 87 коп., три проценти річних за період прострочення 7301 грн 88 коп. грн. За викладених обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги про стягнення з відповідача вказаних інфляційних втрат та процентів річних є законними та обґрунтованими і тому, підлягають задоволенню у повному обсязі. Стосовно стягнення пені, суд зазначає наступне: Частиною 2 статті 2 Закону України від 13.01.2015 № 85-VIII «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» (із змінами та доповненнями; далі Закон № 85-VIII) встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами-виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Час, визначений у статті 1 цього Закону до 31.12.2020. Вказаний Закон набрав чинності з 07.02.2015. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом. У пункті 5 статуту Компанії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 1044 встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах, і одержання прибутку від провадження господарської діяльності. Пунктом 6 статуту Компанії встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, видобування нафти і природного газу, постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ. Законом України «Про енергозбереження» визначено, що: «енергозбереження» це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; «паливно-енергетичні ресурси» це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві. Відповідно до пункту 1.5. статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», енергоносії це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія. Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів. З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Компанія (позивач) є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону № 85-VIII. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 18.01.2019 у справі № 913/66/18, від 20.08.2019 у справі № 913/653/18, від 06.09.2019 у справі № 913/7/19. За викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про невірне застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин норм матеріального права, а саме - Закону України від 13.01.2015 № 85-VIII «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», оскільки правова позиція позивача про те, що він не є енергопостачальну компанією, не відповідає судовій практиці Верховного Суду з цього приводу. Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Предметом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Вказані послуги, відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», є комунальними послугами. Пунктом 1.2. договору постачання природного газу від 18.09.2017 № 5149/1718-БО-20, укладеного між сторонами за позовом (на підставі якого позивач поставляв відповідачу природний газ) встановлено: «Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями». Відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Золоте Попаснянського району Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р. Таким чином, відповідач є підприємством-виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, що надає такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Відповідно, в період з 07.02.2015 по 31.12.2020, на підставі ч. 2 ст. 2 Закону № 85-VIII, діє мораторій на нарахування та стягнення позивачем з відповідача пені за порушення строків оплати природного газу, поставленого за договором постачання природного газу. У супереч вимогам вказаного Закону позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню у період дії мораторії. За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін. Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення господарського суду Луганської області від 14.02.2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 04.06.2020 Головуючий суддя В.І. Сіверін Суддя Р.А. Гетьман Суддя М.М. Слободін