Постанова КЦС ВС № 278/2967/15-ц

Постанова Іменем України 03 червня 2020 року м. Київ справа № 278/2967/15-ц провадження № 61-12964св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Садківська сільська рада Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2019 року у складі судді Зубчук І. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Садківської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. На обгрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його та відповідача мати - ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт, яким заповідала усе належне їй майно її дітям, у тому числі і йому. У подальшому, стан здоров`я матері значно погіршився, чим скористався відповідач, примусивши її скласти новий заповіт, яким вона все належне їй майно заповідала відповідачеві. Крім того, він є непрацездатною особою, а тому має право на обов`язкову частку у спадщині. Посилаючись на те, що оспорюваний заповіт складений за відсутності вільного волевиявлення заповідача та з порушенням вимог щодо його форми, позивач просив визнати недійсним складений ОСОБА_3 заповіт від 30 січня 2015 року, посвідчений Садківською сільською радою, та усунути ОСОБА_2 від права на отримання спадкового майна після смерті матері у зв`язку із знущанням над нею за її життя. Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій РішеннямЖитомирського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2019 року, з урахуванням ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2019 року про виправлення описки, у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності, визначених статтею 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Під час складання заповіту було дотримано всі вимоги закону щодо його змісту та форми, волевиявлення ОСОБА_3 було вільним та відповідало її внутрішній волі, позивач доказів на підтвердження протилежного не надав. З висновку судово-психіатричної експертизи убачається, що за матеріалами справи та медичної документації неможливо встановити, чи могла ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій. Суд визнав необгрунтованими доводи позивача, що оспорюваним заповітом його позбавлено права на спадкування, як особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки право непрацездатних осіб на обов`язкову частку у спадщині належить їм незалежно від змісту заповіту, при цьому зазначена обставина відповідно до положень ЦК України не є підставою для визнання заповіту недійсним. Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2019 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Апеляційний суд відхилив як безпідставні доводи заявника про порушення судом норм процесуального права, оскільки під час розгляду справи були задоволені його клопотання, зокрема проведена посмертна судово-психіатрична експертиза, допитані свідки, судом витребовувалися та долучалися до матеріалів справи письмові докази. Не вирішення судом заяви позивача про відвід судді Зубчук І. В., не є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки підставами заявленого відводу була незгода позивача з процесуальним рішенням судді, що відповідно до положень статей 36, 37 ЦПК України, не може бути підставою для відводу. Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 червня 2019 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди неповно з`ясували обставини справи, не надали належної оцінки, наявним у матеріалах справи доказам, зокрема не урахували, що оспорюваний заповіт не відповідає вимогам чинного законодавства України та, що на час складання заповіту заповідач не мала повної цивільної дієздатності, що свідчить про відсутність її вільного волевиявлення. У порушення норм процесуального права, суд першої інстанції не задовольнив його численні клопотання, а також не допитав свідків, показання яких має істотне значення для вирішення справи по суті. Відзив на касаційну скаргу подано не було. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду. Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 27 серпня 2019 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є синами ОСОБА_3 13 січня 2015 року секретарем Садківської сільської ради Житомирського району Житомирської області Шинкар О. К. посвідчено заповіт, складений ОСОБА_3 , яким вона заповідала все належне їй майно своєму сину ОСОБА_2 . У заповіті зазначено, що його складено за допомогою загальноприйнятих технічних засобів; записаний зі слів ОСОБА_3 ; до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 та власноручно нею підписаний, особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Спадкоємцями померлої ОСОБА_3 є її діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 23 січня 2018 року № 41-2018, складеного експертною комісією Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1, відповісти на питання: чи усвідомлювала ОСОБА_3 значення своїх дій та керувала ними у період з січня 2015 року та на момент підписання заповіту від 30 січня 2015 року не є можливим. При постановленні зазначеного висновку, комісія судових експертів урахувала наявні у матеріалах справи докази, медичну документацію, а також показання свідків, які, на їх думку, є суперечливими. Протягом всього життя ОСОБА_3 на обліку у психіатра не перебувала, в Житомирській обласній психіатричній лікарні № 1 на стаціонарному лікуванні не перебувала. У 2013 році невропатологом встановлювався діагноз вираженого інтелектуально-мнестичного зниження, однак, у подальшому, у 2014 році, при повторних оглядах, вказівок на інтелектуально-мнестичні порушення не було. У листі з рекомендаціями, наданими лікарем Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1, вказувалося на судинну деменцію без визначення ступеню її вираженості. У період з березня 2013 року по травень 2015 року відомості про психічний та соматичний стан ОСОБА_3 відсутні, а тому прийняти остаточне експертне рішення на поставлені питання не є можливим.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних справ та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України. Позивач просив визнати недійсним оспорюваний ним заповіт посилаючись на те, що на час складання заповіту волевиявлення спадкодавця ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її волі, оскільки вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати, крім того, заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. На обгрунтування правових підстав вказав статтю 1257 ЦК України. Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Згідно із вимогами частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). За змістом статті 37 Закону України «Про нотаріат» право посвідчувати заповіти у сільських населених пунктах надано уповноваженим посадовим особам органів місцевого самоврядування. Статтею 1251 ЦК України також передбачено, що у разі відсутності у населеному пункті нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Системний аналіз положень статей 215, 1257 ЦК України дає підстави дійти висновку, що недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Вказаний перелік є вичерпним. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України). Зі змісту оспорюваного заповіту убачається, що він складений за допомогою загальноприйнятих технічних засобів; записаний зі слів ОСОБА_3 ; до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 , і власноручно нею підписаний у присутності уповноваженої на це особи - секретаря Садківської сільської ради Житомирського району Житомирської області Шинкар О. К.; особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. Доказів на підтвердження того, що оспорюваний заповіт за формою та порядком посвідчення не відповідає вимогам закону, а також, що волевиявлення ОСОБА_3 на час складення заповіту не було вільним та не відповідало її волевиявленню, позивач не надав. Суди обгрунтовано відхилили посилання позивача на те, що оспорюваний заповіт не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в ньому не зазначені особи, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України непрацездатні особи мають право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, при цьому зазначена обставина, як правильно зазначив суд першої інстанції, не є підставою для визнання заповіту недійсним. Ураховуючи наведене, суди дійшли обгрунтованих висновків про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 . Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та апеляційній скарзі, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2019 року залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак