Постанова КЦС ВС № 127/23457/16-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2020 року м. Київ справа № 127/23457/16 провадження № 61-10247св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року у складі судді Венгрин О. О. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року у складі колегії суддів: Луценка В. В., Денишенко Т. О., Міхасішина І. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій У листопаді 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. Позовна заява мотивована тим, що 20 березня 2009 року вони із ОСОБА_3 уклали договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якого ОСОБА_3 позичила у них 50 000,00 євро та 18 000,00 доларів США. Згідно з умовами якого ОСОБА_3 зобов`язалася повернути 5 000,00 євро та 5 000,00 доларів США у серпні 2010 року, 5 000,00 доларів США у грудні 2011 року. На решту суми позики сторонами мав бути складений додатковий графік повернення боргу. На забезпечення виконання зазначеного вище зобов`язання укладений договір поруки, за яким ОСОБА_4 зобов`язався нести повну відповідальність перед позивачами з погашення боргу ОСОБА_3 Протягом 2009 року ОСОБА_3 позичила у позивачів ще 5 700,00 доларів США, а всього позичальник отримала у позивачів коштів на загальну суму 50 000,00 євро та 23 700,00 доларів США. 05 грудня 2013 року ОСОБА_3 повернула позивачам 30 000,00 євро. Залишок боргу становив 584 000,00 грн, що в еквіваленті становив 20 000,00 євро, 646 062,00 грн, що в еквіваленті - 23 700,00 доларів США, 110 705,58 грн - 3 % річних, які відповідачі добровільно не повертають. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили солідарно стягнути з відповідачів зазначену суму боргу та 3 % річних. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 555 750,00 грн, що в еквіваленті становить 19 500,00 євро, 482 580,00 грн, що в еквіваленті становить 18 000,00 доларів США, 6 749,16 грн - 3 % річних. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що позичальник не виконувала належним чином грошове зобов`язання за договором позики внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя. Рішення суду першої інстанції не оскаржувалося в частині визначення суми боргу за договором позики, а тому апеляційним судом у цій частині не переглядалося. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року залишено без змін. Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який встановивши обставини справи, дійшов висновків про те, що відповідачі мають боргові зобов`язання перед позивачами, а оскільки умовами договору поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то він діє до повного виконання позичальником та поручителем своїх обов`язків, передбачених основним зобов`язанням. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині солідарного стягнення боргу з поручителя та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у стягненні боргу з поручителя, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що порука ОСОБА_4 за розпискою від 20 березня 2009 року є припиненою у силу положень статті 559 ЦК України, проте судами зазначені норми не застосовано. Крім того, судами при прийнятті оскаржуваних рішень не врахована правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-53цс14. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою судді Верховного Суду Черняк Ю. В. від 03 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1097/0/226-20 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 127/23457/16-ц (провадження № 61-10247св18) 15 квітня 2020 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В. Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Встановлені судами обставини 20 березня 2009 року сторони уклали між собою договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позичили ОСОБА_3 50 000,00 євро та 18 000,00 доларів США. ОСОБА_3 зобов`язалася повернути 5 000,00 євро та 5 000,00 доларів США у серпні 2010 року; 5 000,00 доларів США - у грудні 2011 року. На решту суми мав бути складений додатковий графік погашення боргу. Проте графік погашення решти боргу сторонами не складений. Про отримання позики ОСОБА_3 власноручно написала розписку. На забезпечення виконання зобов`язання за договором позики 20 березня 2009 року із ОСОБА_4 укладений договір поруки, згідно з яким останній, як поручитель, зобов`язався нести відповідальність у повному обсязі перед позичальниками з погашення боргу ОСОБА_3 . Із розписки ОСОБА_3 про отримання позики від 20 березня 2009 року вбачається, що, в ній не встановлений строк повернення всієї суми позики. Окремо вимоги щодо повернення боргу позивачі до відповідачів не пред`являли. 07 вересня 2010 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання 500,00 євро, а 05 грудня 2013 року про отримання 30 000,00 євро в рахунок погашення боргу. Станом на 05 грудня 2013 року залишок боргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перед позивачами складав 20 000,00 Євро та 23 700,00 доларів США. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позичальник не виконувала належним чином зобов`язання за кредитним договором внаслідок чого виникла заборгованість за договором позики, яка підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя. Проте із вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог до поручителя не можна погодитися з огляду на таке. Нормативно-правове обґрунтування Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу). Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком чинності поруки, тобто строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України модна дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки. Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що порука відповідача ОСОБА_4 є дійсною та відповідно поручитель несе солідарну відповідальність з боржником, оскільки, за встановленими у справі обставинами, строк повернення усіх сум позики сторонами не встановлено, оскільки сторонами не складено додатковий графік. З огляду на викладене та враховуючи, що строк виконання зобов`язання щодо повернення позичених коштів договором позики не встановлений, так і не встановлений строк, після якого порука припиняється, тому у цій справі підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України, якими передбачено, що якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Договір поруки укладений 20 березня 2009 року, таким чином, пред`явлення позикодавцями позову до поручителя 04 листопада 2016 року відбулось за межами строку чинності поруки, який у цій справі становить один рік від дня укладення договору поруки, що є підставою для відмови у задоволенні позову до поручителя. Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення заборгованості з поручителя та ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржувалися, а тому, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, не підлягають перегляду судом касаційної інстанції. Розподіл судових витрат Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки солідарне стягнення судових витрат чинним законодавством не передбачено, а позовні вимоги до ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, то рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині стягнення судового збору та витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судового збору за подання позову у розмірі 2 815,60 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 1 948,75 грн, а всього - 4764,35 грн у рівних частках кожному. Крім того, оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 12 567,42 грн у рівних частках із кожного. Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики відмовити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року в частині солідарного стягнення із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судового збору та витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення. Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір за подання позову у розмірі 2 815,60 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 1 948,75 грн, а всього - 4 764,35 грн у рівних частках кожному. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користьОСОБА_4 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 12 567,42 грн у рівних частках із кожного. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко