Ухвала КЦС ВС № 398/4299/17

У Х В А Л А 03 червня 2020 року м. Київ справа № 398/4299/17 провадження № 61-2861ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки і піклування Олександрійської міської ради Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, В С Т А Н О В И В : У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів. Позов обгрунтований тим, що з 02 листопада 2007 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2012 року шлюб між сторонами було розірвано. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 09 липня 2015 року з відповідача стягнуто аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 4 000,00 грн. Посилалась на те, що відповідач ухиляється від сплати аліментів. Вказала, що у дитини виявилася затримка психічного розвитку, аутизм та затримка речового розвитку, що підтверджується копією епікризу, тому на лікування дитини постійно потрібні кошти, а саме на заняття з психологом, дефектологом, заняття у басейні, спеціальна підготовка до школи, постійні витрати на ліки, окрім харчування, витрат на одяг та витрат на нормальне повноцінне життя дитини, яке потрібне для його віку. Відповідач участі у вихованні дитини не бере, матеріальну допомогу на утримання дитини не надає, не виявляє будь-якої турботи про дитину, життям та розвитком сина не цікавиться. Комісія з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Олександрійської міської ради надала висновок про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина, збільшити розмір аліментів та стягнути з ОСОБА_1 аліменти на її користь на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі 8 000,00 грн щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття. Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2019 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Збільшено розмір аліментів, які присуджені заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 09 липня 2015 року у справі № 496/1143/15-ц, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 4 000,00 грн до 8 000,00 грн щомісячно, починаючи з дня набранням рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та погодився з висновком Олександрійської міської ради від 04 липня 2017 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він відповідає вимогам законодавства, є обґрунтований та винесений після належного з`ясування обставин невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2019 року - без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ухваливши рішення про задоволення позову та збільшивши розмір аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку відповідно до вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, частини дев`ятої статті 7 СК України, дійшов обґрунтованого висновку про збільшення розміру аліментів, що відповідає інтересам дитини та не вплине матеріальне становище батька. Також, апеляційний суд встановив, що доказів піклування відповідача про хвору дитину, намагання спілкування з дитиною чи перешкоджання позивачкою у такому спілкуванні матеріали справи не містять. 10 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2020 року. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, а заявнику надано строк для усунення її недоліків. Зокрема, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати уточнену редакцію касаційної скарги, копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи; запропоновано доплатити судовий збір у розмірі 990,40 грн. На виконання ухвали суду ОСОБА_1 сплатив судовий збір та надіслав уточнену касаційну скаргу, в якій, як на підставу касаційного оскарження послався на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Пленуму Верховного Суду України. Враховуючи, що відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тому наведені заявником обставини не є підставами касаційного оскарження у розумінні статті 389 ЦПК України. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Також, як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що справа розглянута за його відсутності, його належним чином його не повідомлено про дату, час і місце судового засідання. Касаційна скарга подана у передбачений законом строк, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, судовий збір сплачено. Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Якщо разом з касаційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає за необхідне відкрити провадження в частині оскарження рішення судів з підстав, викладених у пункті 5 частини першої статті 411 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги. Касаційну скаргу подано з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження. Керуючись статтями 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, У Х В А Л И В: Відкрити касаційне провадження у вказаній справі. Витребувати із Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області цивільну справу № 398/4299/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки і піклування Олександрійської міської ради Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 03 липня 2020 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко