Постанова 4803 № 185/6208/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4288/20 Справа № 185/6208/19 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2019 року позивач звернулася до суду ыз позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя. Уточнивши письмово свої позовні вимоги, позивач просить суд визнати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Позов мотивований тим, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі зареєстрованому 25 серпня 2007 року. Від спільного життя мають неповнолітню дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час спільного життя з відповідачем вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , та автомобіль марки «Ланос». Вважає, що квартира є спільним майном подружжя, а тому просила здійснити її поділ. Під час розгляду справи, позивач відмовилася від позову у частині поділу автомобіля, ухвалою суду від 17 січня 2020 року була прийнята відмова та закрито провадження в цій частині позову. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2020 року позов задоволено та ухвалено визнати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , припинивши право власності на дану частину квартири ОСОБА_1 ; вирішено питання стосовно судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що квартира є спільною сумісною власністю сторін по справі і кожна сторона має право власності на 1/2 частину даної квартири. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі зареєстрованому 25 серпня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції, згідно актового запису №559 (а.с.8). Від спільного життя мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9). 01 жовтня 2019 року шлюб було розірвано. Фактично проживали разом однією сім`єю до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час спільного життя та перебування у зареєстрованому шлюбі, 20 березня 2008 року, згідно договору купівлі-продажу посвідченого нотаріально, сторони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-13). Кошти на придбання квартири були отримані відповідачем за спільним рішенням з позивачем у Акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрСиббанк» 20 березня 2008 року, згідно договору про надання споживчого кредиту № 11317582000 (а.с.66-73). У пункті 1,4 вказаного Договору зазначено, що кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме на купівлю квартири за адресою АДРЕСА_2 . Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що квартира є спільною сумісною власністю сторін по справі і кожна сторона має право власності на 1/2 частину даної квартири. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом сумісної власності подружжя. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Як роз`яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним і поділ сумісного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. У відповідності до абз. 4 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно, є спільною сумісною власністю подружжя й підлягає поділу між ними, виходячи із засад рівності часток та суд першої інстанції правильно визнав за позивачем 1/2 частині спірного майна. Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом першої інстанції правильно застосовано. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, не з`ясувавши джерело придбання спірної квартири, належним чином не встановивши саме ці правовідносини, не звернув уваги на неоспорюваний позивачем факт, що на погашення кредиту, отриманого на придбання спірної квартири 6900 доларів США дали батьки ОСОБА_1 , колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки факт того, що кошти були надані батьками відповідача, не є підтвердженням того, що майно придбано не за рахунок спільних грошових коштів та спірна квартира є спільним майном сторін. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції припинивши право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири, не визначився з долею, яка залишилась після припинення права власності останнього, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції визнано право власності за позивачкою на 1/2 частину спірної квартири, при цьому право на 1/2 частину квартири за відповідачем зберігається. Оскільки по справі не встановлено обставин, що мають істотне значення, які б давали підстави для відступлення від принципу рівності часток сторін при поділі спільної сумісної власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про задоволення позову та поділив майно у обраний позивачем спосіб. За таких обставин рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко