Постанова 4807 № 323/3321/18

Дата документу 29.05.2020 Справа № 323/3321/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 323/3321/18 Головуючий у 1-й інстанції: Плечищева О.В. Провадження №22-ц/807/303/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді - доповідача суддів: Подліянової Г.С., Маловічко С.В., Бєлка В.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,- В С Т А Н О В И В: В жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що 17 листопада 2017 року набрало законної сили рішення Оріхівського районного суду Запорізької області, яким зобов`язано ОСОБА_1 виплачувати аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісяця, починаючи з 28 квітня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття і аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку по 300,00 гривень щомісячно, починаючи з 28 квітня 2017 року і до досягнення ОСОБА_3 трирічного віку. На підставі вказаного рішення, Оріхівським районним судом Запорізької області було видано виконавчий лист №2/323/1266/17, згідно якого Запорізьким районним відділом Державної виконавчої служби нарахована заборгованість по аліментах в загальному розмірі 31 895,95 гривень. ( 26995.95+ 4900). Добровільно ОСОБА_1 аліменти не сплачує, обставини, які є причиною несплати є невідомими. Оскільки відповідач не наводить причин затримки з виплати аліментів, є підстави вважати, що ця заборгованість виникла з його вини, а отже відповідно до положень ст. 196 Сімейного кодексу України, ОСОБА_2 має право на стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від прострочених сум за кожен день затримки сплати аліментів. Із урахуванням зазначеного позивачка просила суд: Стягнути з ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання малолітньої дитини та на утримання дружини до досягення дитиною трьох років на користь ОСОБА_2 в загальному розмірі 64 490,55 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи. Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 31895, 95 гривень неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 768, 40 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процессуального та матеріального права просив скасувати рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2019 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано, що ОСОБА_1 не сплачувались аліменти в добровільному порядку з поважнихх причин, оскільки саме з вини державних виконавців не було своєчасно зроблено правильного розрахунку, тому він не знав, яку саме суму йому необхідно сплачувати і чекав правильного розрахунку цієї суми державною виконавчою службою. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 не проживає на території України, а її представник Коноваленко О.Ю. не мав повноважень подавати від імені ОСОБА_2 позовну заяву про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів та представляти її інтереси в суді, оскільки ордер серія ЗП № 035314 від 12 січня 2018 року видано на підставі договору про надання правової допомоги від 09 січня 2018 року, укладеного між адвокатом Коноваленко О.Ю , та ОСОБА_2 для іншої справи за № 323/2825/19, яка розглядається в Оріхівському районному суді. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, наданого представником ОСОБА_2 - адвокатом Коноваленко О.Ю., зазначено, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102 грн. (2102 грн. х 100 = 210 200 грн.)), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання рішення про стягнення аліментів, має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 31895.95 гр, а тому на підставі статті 196 СК України з нього на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня), розмір якої необхідно обмежити сумою основного боргу. З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом першої інстанції встановлено, що 10 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №1012. Від шлюбу в сторін народилася дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на дитину на аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку задоволено частково. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину на аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно починаючи з 28 квітня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 300,00 грн. щомісячно починаючи з 28 квітня 2017 року і до досягнення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку. Як вбачається з копії матеріалів зведеного виконавчого провадження ВП №58766510 (а.с.75) 17 листопада 2017 року Оріхівським районним судом Запорізької області на підставі рішення Оріхівського районного суду від 06 листопада 2017 року було видано виконавчий лист №2/323/1266/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 300,00 грн. щомісячно починаючи з 28 квітня 2017 року і до досягнення дитиною трирічного віку та виконавчий лист №2/323/1266/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно починаючи з 28 квітня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за Виконавчим провадженням №55397368 з примусового виконання виконавчого листа №2/323/1266/17 виданого 17 листопада 2017 року Оріхівським районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 300,00 грн. щомісячно починаючи з 28 квітня 2017 року і до досягнення дитиною трирічного віку сума боргу станом на 02 жовтня 2018 року становить 4900,00 гривень та за Виконавчим провадженням №55396400 з примусового виконання виконавчого листа №2/323/1266/17 виданого 17 листопада 2017 року Оріхівським районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно починаючи з 28 квітня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття сума боргу станом на 02 жовтня 2018 року складає 26 995,95 гривень. (а.с.7-8). Ставити під сумнів належність та допустимість зазначеного доказу у суду відсутні підстави, оскільки заборгованість зі сплати аліментів була нарахована державним виконавцем згідно зі ст.71 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до положень ч.3 ст.195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі спору - судом. Матеріали справи не містять доказів на спростування здійсненого державним виконавцем розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 02 жовтня 2018 року. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Згідно з ч. 1 ст. 196 СК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду із позовом), у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Зазначена норма діє в редакції Закону України №2037-VIII від 17 травня 2017 року, який набрав чинності з 08 липня 2017 року. Отже, обмеження загального розміру пені застосовуються до правовідносин, які виникли з 08 липня 2017 року. Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожний місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо. Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною. Законодавець встановив розмір пені - 1 % за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, в який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені. Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, в якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості), та помножити та один відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів прострочення х 1 %. За цим правилом обчислюється пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обчисленої за кожним місячним (періодичним) платежем. Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року (справа № 14-616цс18). І суд, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 надала суду розрахунок пені, загальний розмір якої становить 75 182 грн. 30 коп. При визначенні розміру пені за несвоєчасну сплату аліментів вона керувалася прикладом розрахунку пені за несвоєчасну сплату аліментів, наведену в Постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2018 року по справі №572/1762/15-ц. Однак, наведений ОСОБА_2 розрахунок пені, суперечить правовій позиції висловленій Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року (справа № 14-616цс18). Колегією суддів при перевірці наданого ОСОБА_2 розрахунку пені встановлено, що пеня за період з квітня 2017 року по жовтень 2018 року за несплату аліментів (в межах позовних вимог) становить: неустойка (пеня) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання малолітньої дитини - 66097,97 гривень, на утримання дружини 13173,00 гривень, що в загальному розмірі становить 79 270,97 гривень. Вирішуючи питання про розмір пені, що підлягає стягненню із відповідача, судом першої інстанції, хоча і враховано помилковий розрахунок по пені, наведений позивачкою, проте враховано положення ч. 1 ст. 196 СК України в тій частині, що такий розмір пені обмежений розміром заборгованості, на який нараховується пеня, що підлягає застосуванню в силу ст. 5 ЦК України, оскільки вказана норма пом`якшує цивільну відповідальність боржника за несвоєчасну сплату аліментів. Враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України не допускається нарахування пені за прострочення аліментів більше ніж 100% від наявної заборгованості зі сплати таких аліментів, а також враховуючи, що станом на 02 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати аліментів відповідачем становила 31895,95 грн. (26995.95+4900), тобто вказана сума менша ніж нарахована пеня у розмірі 79 270,97 гривень, стягненню підлягає пеня у гранично допустимому розмірі, тобто в розмірі 31895,95грн. Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що вини ОСОБА_1 у винекненні заборгованості немає, оскільки на його думку, є вина у діях державної виконавчої служби через систематичні неправильні нарахування сум для сплати аліментів, через що ОСОБА_1 не знав і не міг знати суму, необхідну для сплати аліментів і чекав правильного розрахунку цієї суми державною виконавчою службою, не заслуговують на увагу. Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15 травня 2006 року №3, на платника аліментів не можна покладати передбачену ч.1 ст. 196 СК України відповідальність, якщо заборгованість виникла з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Тобто відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає у всіх випадках, крім тих, коли існують об`єктивні причини (несвоєчасна виплата заробітної плати, затримка або неправильний перерахунок аліментів). Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2017 року чітко зазначено розмір аліментів, які підлягають стягненню, а саме: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно починаючи з 28 квітня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття та аліменти на утримання ОСОБА_2 в розмірі 300,00 грн. щомісячно починаючи з 28 квітня 2017 року і до досягнення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку. Тобто, в судовому рішенні чітко зазначений щомісячний розмір аліментів, який повинен сплачувати ОСОБА_1 , як на користь дитини так і на користь дружини до досягнення дитиною трьох років. Отже, посилання відповідача, що при виникненні заборгованості його вини не має, а є вина державного виконавця, який неправильно складав розрахунок щодо визначення суми сплати аліментів, у зв`язку з чим він чекав правильного розрахунку цієї суми державною виконавчою службою, не приймаються апеляційнитм судом до уваги, оскільки відсутність такого розрахунку, не позбавляло права та не перешкоджало ОСОБА_1 сплачувати аліменти у визначеному в судовому рішенням розмірі. Інших належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що неслата аліментів виникла з незалежних від відповідача причин, останній суду не надав. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 31895,95 гривень неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів з врахуванням положень ч. 1 ст. 196 СК України, тобто стягненню підлягає пеня, розмір якої обмежений розміром заборгованості, на який нараховується пеня. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що в інтересах ОСОБА_2 діяв адвокат, який не мав на те повноважень, не заслуговує на увагу, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 23 жовтня 2018 року до Оріхівського районного суду суду Запорізької області було подано позовну про стягнення неустойки ( пені) за построчння сплати аліментів в інтересах ОСОБА_2 адвокатом Коноваленко Олександром Юрійовичем, яка булла ним підписана . До позовної заяви він долучив Ордер на надання правової допомоги серія ЗП №035314, виданий на підставі Договору про надання правової допомоги №б/н від 09 січня 2018 року. В ордері зазначено ораган, в якому адвокат повноважний представляти інтерси клієнта - Оріхівський районний суд Запорізької області. Відповідно до ст. 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може братии участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Згідно частини 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Частиною першою статті 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону № 5076-VI). Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів затверджено рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, яке діяло на час подачі позову досуду. На підставі пункту 15 вказаного Положення ордер містить наступні реквізити: серію, порядковий номер ордера; прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; посилання на договір про надання правової допомоги / доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ; прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (повне найменування адвокатського бюро / адвокатського об`єднання та його місцезнаходження); адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро / адвокатського об`єднання, яке видає ордер; обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги; дату видачі ордера; підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі " Адвокат "); підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі "Адвокат"); підпис керівника адвокатського бюро / адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро / адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро / адвокатським об`єднанням; двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ; реквізити 12.1, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці. Ордер, долучений до матеріалів справи, містить всі передбачені п.15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, необхідні реквізити. Отже, ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом з ордером чинна редакція ЦПК України не вимагає. Постановою від 05 грудня 2018 року по справі №П/9901/736/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що виходячи зі змісту ч.ч.1,3 ст. 26 Закону Укарїни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським обєднанням) лише на підставі вже укладеного Договору про надання правової (правничої) допомоги. Відповідно до матеріалів цивільної справи, інтереси позивача ОСОБА_2 , представляв адвокат Коноваленко Олександр Юрійович, відповідно до договору про надання правової допомоги №б/н від 09 січня 2018 року та ордеру на надання правничої допомоги. Предметом договору про надання правової допомоги № б\н від 09 січня 2018 року, дійсно було надання адвокатом правової допомоги у справі №323/3528/17 відповідно до позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - п.1.1 Договору, і строк дії договору обмежування датою набрання законної сили рішенням у вказаній справі. Між тим, до відзиву на апеляційну скаргу адвокат Коноваленко О.Ю. надав додаткову угоду № 1 від 20 лютого 2018 року, яка булла укладена між ОСОБА_2 та Коноваленко О.Ю. до договору про надання правової допомоги №б/н від 09 січня 2018 року, відповідно до якої предмет договору змінювався і становив надання правової допомоги клієнту ( ОСОБА_2 ) в усіх справах, які можуть бути пов`язані з її інтересами. Строк дії договору визначено до 31 грудня 2018 року. 10 грудня 2018 року було укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги №б/н від 09 січня 2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року. Крім того, в п.2.5 Договору зазначено, що адвокат має право представляти інтереси Клієнта в місцевих судах, господарських судах, адміністративних судах, апеляційних судах, апеляційних господарських судах, апеляційних адміністративних судах, Вищому господарському суді України, Вищому адіміністративному суді України, Верховному суді України та інших судових органах. В звязку з цим має право подавати позов до суду, підтримувати позов в суді, змінити підставу або предмет позову, збільшити розмр позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, заперечувати протии позову, визнати позов повністю або частково, укласти мирову угоду Отже, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до ордеру Серія ЗП № 035314 від 12 січня 2018 року, договору про надання правової допомоги № б\н від 09 січня 2018 року, додаткових угод № 1, №2 від 20 лютого 2018 року та 10 грудня 2018 року до договору про надання правничої допомоги № б\н від 09 січня 2018 року, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, адвокат Коноваленко Олександр Юрійович мав законне право подавати від імені ОСОБА_2 позов та підписувати його, представляти її інтереси в Оріхівському районному суді у зазначеній справі. За таких обставин, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, було підписано неповноважним представником позивача у справі. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення,а рішення суду першої інстанції-без змін із підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України. Інші доводи апелячційної скарги не спростовують висновків суду обгрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2020 року було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційного скарги в розмірі 1057 грн. 20 коп. до ухвалення судового рішення судом апеляційної скарги за результатами розгляду апеляційної скарги. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, останнього було відстрочено від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції, тому з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1057.20 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2019 року у цій справі залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1057.20 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 29 травня 2020 року. Головуючий, судя Суддя Суддя Подліянова Г.С.Маловічко С.В. Бєлка В.Ю.