Постанова Донецький апеляційний суд № 234/10525/13-ц

Єдиний унікальний номер 234/10525/13-ц Номер провадження 22-ц/804/1549/20 Єдиний унікальний номер 234/10525/13-ц Головуючий у 1 інстанції Данелюк О.М. Номер провадження 22-ц/804/1549/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Агєєва О.В. суддів: Мальованого Ю.М., Новікової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 234/10525/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" яке змінило своє найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з апеляційною скаргою позивача - Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року у складі судді Данелюк О.М., - ВСТАНОВИВ: У серпні 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до відповідача про стягнення суми боргу, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 05.03.2004 року, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 3000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг». Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, підтверджується підписом у заяві. В зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 31.07.2013 має заборгованість -36490,86грн., а саме: 7794,56грн. - заборгованість за кредитом; 26482,45грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 500грн. -штраф (фіксована частина), 1713,85грн. - штраф (процентна складова). Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 05.03.2004 р. в сумі 7794,56грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору в сумі 364,91грн. В іншій частині позову відмовлено. На зазначене судове рішення позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами за користування кредитом та штрафів (фіксована частина та процентна складова) ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду в оскаржуваній частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Зазначає, що відмовляючи у задоволені частини позовних вимог, у прийнятому рішенні суд зазначив, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова форма), що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Проте, позивач з такими висновками суду погодитись не може, оскільки позивачем до суду була надана копія додаткової угоди б/н від 05.03.2014 року, у пункті 2 якої сторони погодили, що базова процентна ставка за користування кредитом в розмірі 3% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту у вказаній Заяві. Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася. Ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Позичальником умови кредитного договору не оспорювалися. Отже сторони в Додатковій угоді погодили істотні умови договору, а саме: розмір процентів за користування кредитом (3% в місяць або 36% на рік), строк кредитування, відповідальність за порушення зобов`язань, порядок погашення заборгованості. Судом першої інстанції вказані факти та обставини проігноровані. Натомість суд вказав, що вищевказаних істотних умов у договорі не зазначено. Основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Суд першої інстанції, всупереч закріпленому в ЦПК України принципу змагальності, фактично поклав тягар доказування виключно на позивача, залишивши поза увагою, що саме відповідач повинен доводити обставини, які звільняють його від обов`язку щодо погашення заборгованості за укладеним договором. З матеріалів справи не вбачається відсутності заборгованості (в частині процентів та штрафу), та відповідно, виконання умов договору належним чином. Позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі. Неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи в частині відмовлених позовних вимог, оскільки кредитний договір, укладений між сторонами, є дійсним, а тому підлягає виконанню. Відзив на апеляційну скаргу позивача АТ КБ «ПриватБанк» відповідачем не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Матеріалами справи встановлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" яке змінило своє найменування на АТ КБ "ПриватБанк" звернулося з позовом до суду у серпні 2013 року. Згідно статті 7 Закону України від 06 грудня 2012 року № 5515-VI "Про Державний бюджет України на 2013 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2013 року встановлено у розмірі 1147 гривень. Визначена позивачем у позові ціна позову складає 36 490,86 грн., менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача АТ КБ "ПриватБанк" підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Як вбачаєтьється з матеріалів справи АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує судове рішення в частині незадоволених вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом та штрафів. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 7794,56 грн. ні позивачем, ні відповідачем не оскаржується, а тому апеляційний суд не має права робити висновків щодо цієї неоскарженої частини рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами та штрафами у загальній сумі 28696,30 грн. апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду в оскаржуваній частині в повній мірі не відповідає. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Судом першої інстанції встановлено, що 05 березня 2004 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 3000грн. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві позичальника процентна ставка вказана - 36,00%. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05.09.2016 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд, вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Суд звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 05.03.2004 року не містить і строку повернення кредиту (користування ним). З даним висновком колегія суддів повністю погодитись не може, оскільки він не в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи. За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. На час укладення договору розмір процентів та порядок їх сплати регулювався також ст.1048 Кодексу. Відповідно до частини першої даної норми закону, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. З копії додаткової угоди вбачається, що базова відсоткова ставка по кредитному ліміту на момент підписання договору для розрахунку плати за користування кредитним лімітом складає 3% на місяць (36% на рік). Протягом 30 днів з моменту виникнення заборгованості по кредитному ліміту відсотки нараховуються за ставкою 0,01% річних (а.с.15). Відповідач погодив даний розмір процентної ставки за договором своїм підписом. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 05 березня 2004 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 станом на 31.07.2013 рік, процентна ставка з 01 квітня 2004 року по 31 липня 2013 року не змінювалася та розраховувалася виходячи з 36,00 % на рік (а.с. 6 - 13). Таким чином, колегія суддів погоджуюється з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про всі умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні відсотків за користування кредитом, оскільки апеляційний суд вважає, що підписані відповідачем заява та додаткова угода, в якій зокрема, сторони погодили проценти за користуванням кредитом у розмірі 3% на місяць, свідчать про обізнаність боржника щодо умов кредитування саме в частині базової відсоткової ставки та узгодження з ним цих умов, а відтак становлять у своїй сукупності кредитний договір, який в даній частині підлягає виконанню. Саме з цієї ставки слід виходити при нарахуванні відсотків за користування кредитом. Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення процентів в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими. З огляду на вказане колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в даній частині і стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відсоткам в межах дії кредитної картки до 03.2012 року, з урахуванням погодженої сторонами відсоткової ставки 3%. А отже розмір відсотків, які повинен сплатити відповідач, з урахуванням наданого позивачем розрахунку заборгованості дорівнює 18 845 грн. Доводи апеляційної скарги позивача щодо скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягненні неустойки, колегія суддів не приймає з підстав, зазначених в рішенні суду першої інстанції, а також даної постанови. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині спору про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та ухваленню в цій частині нового рішення про часткове задоволення вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом. Крім того, згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, тому розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 266,40 грн. (розмір заявлених вимог 36 490,86 грн. (100%), розмір вимог, що підлягають задоволенню 26 639,56 грн. (73%), сплачено судовий збір в розмірі 364,91 грн. (364,91 х 73% : 100%). Також, відповідно до пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. АТ КБ «Приватбанк» за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у сумі 547,37 грн., апеляційна скарга задоволена частково, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 399,60 грн. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову складає 36 490,86 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року в частині спору про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом скасувати, в частині стягнення судового збору змінити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 18 845 грн. (вісімнадцять тисяч вісімсот сорок п`ять ). Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 666 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 02 червня 2020 року. Судді: