Постанова 4856 № 120/1951/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1951/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 26 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. , за участю: секретаря судового засідання: Аніщенко А.О., представника позивача: Семко Ю.А., представника відповідача: Бедзір І.А., представника відповідача: Сивого М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницьке" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В : товариство з обмеженою відповідальністю «Хмільницьке» звернулось до суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005511306 від 25.02.2019 року. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.11.2019 позов задоволено: - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.02.2019 року № 0005511306 на загальну суму 9 697 445 грн. 06 коп.; - стягнуто з Головного управління ДПС у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницьке" судовий збір у сумі 19 210 грн. 00 коп. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є юридичною особою, зареєстрований 01.03.2000 року, код ЄДРПОУ 00692245, місце знаходження - Вінницька область, с. Війтівці. Позивач має у своїй структурі сім відокремлених підрозділів у Хмельницькій та Житомирській областях. Позивач є сільськогосподарським виробником, свою сільськогосподарську діяльність здійснює на земельних ділянках, які отримав в оренду на підставі договорів оренди, укладених із фізичними особами. У період з 29.11.2018 року по 14.01.2019 року відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку щодо дотримання позивачем податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.05.2016 року по 30.09.2018 року. За результатами проведеної перевірки складено акт документальної планової виїзної перевірки позивача податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи № 172/1401/00692245 від 28.01.2019 року. Згідно висновків вказаного акту перевірки виявлено порушення позивачем положень чинного ПК України, зокрема п.п. 168.1.5. п.168.1. статті 168 п.п. 176.1 «е» ст.176,п. 176.2. «а» ст. 176 ПК України - несвоєчасне перерахування податковим агентом ПДФО при виплаті доходу за період з 01.05.2016 роки по 30.09.2018 роки у загальній сумі 8 008 416.86 грн., у т.ч. травень 2016р. в сумі 121 610.82 грн., червень 2016р. в сумі 97 406.63 грн., липень 2016р. в сумі 147 631.49грн., серпень 2016р. в сумі 117 028.73 грн., вересень 2016р. в сумі 117 028.73 грн., жовтень 2016р. в сумі 84 950.99 грн., листопад 2016р. в сумі 43 574.39 грн., грудень 2016р. в сумі 182 361,97грн., січень 2017р. в сумі 32 032.06 грн., лютий 2017р. в сумі 139 221.25грн., березень 2017р. в сумі 524 885.82 грн., квітень 2017р. в сумі 500 756.99 грн., травень 2017р. в сумі 423 653.33 грн., червень 2017р. в сумі 91 622.66 грн., липень 2017р. в сумі 264 124.67 грн., серпень 2017р. в сумі 127786.00грн., вересень 2017р. в сумі 77 586.06грн., жовтень 2017р. в сумі 109 538.02 грн., листопад 2017р. в сумі 163750.17грн., грудень 2017р. в сумі 180 563.77 грн., січень 2018р. в сумі 386 984.10 грн., лютий 2018 року в сумі 596 945.47 грн., березень 2018р. в сумі 932 448.85 грн., квітень 2018р. в сумі 536 046.65 грн., травень 2018р. в сумі 406 449.96 грн., червень 2018р. в сумі 798 286.62грн., липень 2018р. в сумі 798 286.62 грн., серпень 2018р. в сумі 714 106.99 грн., а також п.52.4 ст.54 п.п. 168.1.4 п. 168.1 ст.168 п. 176.1 пп. «а» п. 176.2 ст.176 ПК України - неперерахування податковим агентом до бюджету ПДФО при виплаті доходів в сумі 3 724 519.1 грн., в т.ч. серпень 2018р. в сумі 1 472 480.97 грн., вересень 2018р. в сумі 2 252 038.13 грн. Позивачем на вказаний акт перевірки були надані відповідні заперечення від 08.02.2019 року. За результатом розгляду вказаних заперечень, відповідач листом від 22.02.2019 року за вих. 2342/10/02-32-14-01 уточнив акт перевірки та зазначив про порушення позивачем вимог пп. 168.4.1, 168.4.4 п. 168.4, пп. 168.1.4, 168.1.5 п. 168.1 ст.168, п.176.1 «е» ст.17( п.176.2 «а» ст.176 ПК України - несвоєчасне перерахування податковим агентом ПДФО при виплаті доходу за період з 01.05.2016р. по 30.09.2018р. у загальній сумі 8008416,86 грн., у т.ч травень 2016 року в сумі 121610,82 грн., червень 2016 року в сумі 97406,63 грн., липень 2016 рок в сумі 147631,49 грн., серпень 2016 року в сумі 117028,73 грн., вересень 2016 року в сумі 117028,7 грн., жовтень 2016 року в сумі 84950,99 грн., листопад 2016 року в сумі 43574,39 грн., грудень 2016 року в сумі 182361,97 грн., січень 2017 року в сумі 32032,06 грн., лютий 2017 року в сумі 139221,2 грн., березень 2017 року в сумі 524885,82 грн., квітень 2017 року в сумі 500756,99 грн., травень 2017 року в сумі 423653,33 грн., червень 2017 року в сумі 91622,66 грн., липень 2017 року в сумі 264124,67 грн., серпень 2017 року в сумі 127786,00 грн., вересень 2017 року в сумі 77586,06 грн жовтень 2017 року в сумі 109538,02 грн., листопад 2017 року в сумі 163750,17 грн., грудень 201 року в сумі 180563,77 грн., січень 2018 року в сумі 386984,10 грн., лютий 2018 року в суд 596945,47 грн., березень 2018 року в сумі 932448,85 грн., квітень 2018 року в сумі 536046,65 грн травень 2018 року в сумі 406449,96 грн., червень 2018 року в сумі 798286,62 грн., липень 2018 рок в сумі 798286,62 грн., серпень 2018 року в сумі 714106,99 грн.; а також п. 54.2 ст.54, пп. 168.4.1 п. 168.4, пп. 168.1.4 пп. 168.1.5 п. 168.1 ст.168п.176.1 пп. «а» п.176. ст.176 ПК України - неперерахування податковим агентом до бюджету ПДФО при виплаті доходів в сумі 3 724 519,10 грн., в т.ч. червень 2018 року в сумі 1472480,97 грн., липень 2018 року сумі 2252038,13 грн. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005511306 від 25.02.2019 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДФО на загальну суму 9 697 445 грн. 06 коп., з яких 3 724 519 грн. 10 коп. за податковим зобов`язанням та 5 972 925 грн. 96 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями. Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що нарахування та сплата податку на доходи фізичних осіб (далі ПДФО) за наведені в акті перевірки періоди здійснені позивачем у повному обсязі згідно вимог законодавства. Відповідачем не доведено існування станом на 30.09.2018 року заборгованість з ПДФО. Сам акт перевірки не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок. Він не містить чіткого, об`єктивного викладення виявлених порушень з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку. Крім цього, позивач зазначає, що сплата ПДФО має відбуватись за місцем знаходження земельної ділянки. Суми ПДФО були зараховані на єдиний казначейський рахунок вчасно і в повному розмірі та перераховані до бюджету за місцем знаходження землі. Тому до нього не можуть бути застосовані наслідки, які б мали місце при несплаті нарахованих сум ПДФО. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковим агентом платника податку- орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення є орендар. ПДФО зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України, а сплачується (перераховується) відповідно до ПК України. ПДФО, нарахований відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок, за такий відокремлений підрозділ, усі обов`язки податкового агента виконує юридична особа. Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) ПДФО на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів за місцезнаходженням відокремлених підрозділів, а у передбачених випадках, за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості). Суд першої інстанції встановив, що позивачем був перерахований ПДФО своєчасно та у повному обсязі у місцеві бюджети Вінницької, Хмільницької та Житомирської областей за місцезнаходженням своїх відокремлених підрозділів, а тому висновки відповідача щодо несвоєчасної сплати та неперерахування позивачем ПДФО є необгрунтованими, не підтверджуються матеріалам справи та суперечать вимогам податкового законодавства. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. З матеріалів справи слідує, що на підставі акту перевірки, відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб та застосовані штрафні санкції на загальну суму 9 697 445 грн. 06 коп., з яких 3 724 519 грн. 10 коп. за податковим зобов`язанням та 5 972 925 грн. 96 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями. В акті перевірки відповідач зазначив, що позивачем порушено пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 176.1, «е» ст 176 п. 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України) - несвоєчасне перерахування податковим агентом податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходу; а також п. 52.4 ст. 54, пп. 168.1 ст. 168, п. 176.1 пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України - неперерахування податковим агентом до бюджету податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходів. Судом першої інстанції встановлено, що позивачем був перерахований ПДФО своєчасно та у повному обсязі у місцеві бюджети Вінницької, Хмільницької та Житомирської областей за місцезнаходженням своїх відокремлених підрозділів. Під час проведення перевірки відповідачем до сплати ПДФО лише були враховані суми податку, які були перераховані до місцевого бюджету Вінницької області, тобто за місцезнаходженням позивача, як юридичної особи. Таким чином, перевіркою встановлено несвоєчасне перерахування позивачем ПДФО, а також взагалі неперерахування ним податку у період серпень, вересень 2018 року. Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, у даній справі визначальним є з`ясування правового питання щодо правомірності визначення позивачем місцевого бюджету, до якого ним, як податковим агентом, перераховувався ПДФО. Так, спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Бюджетним кодексом України (далі - БК України) та Податковим кодексом України, у редакціях на момент виникнення спірних правовідносин. Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до пп.14.1.180 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно- правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. У відповідності до вимог ст.18 ПК податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Згідно п. 54.2. ст. 54 ПК України грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету. Пп. 168.1.4. 168.1 ст. 168 ПК України передбачено, якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання). У відповідності до пп.168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового-періоду. П. 168.4. ст. 168 ПК України визначений порядок сплати (перерахування) податку до бюджету. Згідно п. 168.4.1. - 168.4.3. п. 168.4. ст. 168 ПК України податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України; такий порядок застосовується всіма юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку. суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок на доходи фізичних осіб за такий відокремлений підрозділ, усі обов`язки податкового агента виконує юридична особа. Пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 ПК України передбачено, що юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів за місцезнаходженням відокремлених підрозділів. Органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних бюджетів. Згідно п. 170.1.1 ст.170 ПК України податковим агентом платника податку- орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі. Статтею 9 ПК України визначено загальнодержавні податки, до яких, зокрема, належить податок на доходи фізичних осіб, та тимчасово введений військовий збір, передбачений пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Згідно з пунктом 9.3 статті 9 ПК України зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу. При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба, діяльність якої спрямовується і координується через міністра фінансів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку (частина 1 статті 43 Бюджетного кодексу України). Ч. 2 ст. 64 БК України визначено, що податок на доходи фізичних осіб, який сплачується (перераховується), зокрема, податковим агентом - юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента - юридичної особи, зараховується до відповідного бюджету за їх місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку, нарахованого на доходи, що виплачуються фізичній особі. Отже, з аналізу вказаних норм законодавства, а саме Податкового кодексу України у сукупності з приписами Бюджетного кодексу України, чітко вбачається, що юридична особа зобов`язана сплачувати податок на доходи фізичних осіб за своїм місцезнаходженням, а щодо відокремлених структурних підрозділів - за їх місцезнаходженням. Суд також зазначає, що згідно вимог п.п. 168.4.4. п. 168.4. ст. 168 ПК України, у редакції, яка діє у період спірних правовідносин, юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів за місцезнаходженням відокремлених підрозділів, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості). Отже з наведеного вбачається, що податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення є орендар. ПДФО зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України, а сплачується (перераховується) відповідно до ПК України. ПДФО, нарахований відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок, за такий відокремлений підрозділ, усі обов`язки податкового агента виконує юридична особа. Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) ПДФО на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів за місцезнаходженням відокремлених підрозділів, а у передбачених випадках, за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості). Згідно з частиною 5 статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Згідно з пунктом 2.1 розділу 2 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого Наказом Державного казначейства України № 122 від 26.06.2002, єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Держказначейства України та регламентується законодавством. Відповідно до розділу 1 Положення №122 єдиний казначейський рахунок - це консолідований рахунок, відкритий Держказначейству України в Нацбанку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Нацбанку України. Отже, усі сплачені податки і збори (обов`язкові платежі), незалежно від того, до якого бюджету вони сплачені, в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів. Як слідує з матеріалів справи, позивач орендує земельні ділянки у фізичних осіб, відповідно є податковим агентом щодо сплати ПДФО. Має у своїй структурі сім відокремлених підрозділів не уповноважених сплачувати податок, а тому позивач зобов`язаний перераховувати ПДФО за свої відокремлені підрозділи. Так, як зазначалось вище, позивачем був перерахований ПДФО своєчасно та у повному обсязі у місцеві бюджети Вінницької, Хмільницької та Житомирської областей за місцезнаходженням своїх відокремлених підрозділів. Однак, під час проведення перевірки відповідачем до сплати ПДФО лише були враховані суми податку, які були перераховані до місцевого бюджету Вінницької області, тобто за місцезнаходженням позивача, як юридичної особи. Проте, колегія суддів не погоджується із таким висновком відповідача, оскільки перерахування ПДФО здійснюється за місцезнаходженням відокремлених підрозділів, земельних ділянок, що й було зроблено позивачем у спірний період у відповідності до вимог положень діючого ПК України. Доводи відповідача про те, що в наданих платіжних дорученням платником ПДФО зазначено саме позивача, а не його відокремлені підрозділи, колегія суддів відхиляє, оскільки відокремлений підрозділ не є юридичною особою, не має власної печатки та банківських рахунків. Всю діяльність відокремлений підрозділ здійснює від імені та на виконання юридичної особи. Тож зазначення в платіжних дорученням платником відокремленого підрозділу позивача не є можливим. Тому, колегія суддів рахує, що перерахування утриманого ПДФО на рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів є належним виконанням позивачем своїх обовязків як податкового агента при виплаті доходу фізичним особам та не може розцінюватися як не сплата податковим агентом такого податку в порядку визначеному ПК України. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності факту порушення позивачем вимог податкового законодавства у період з 01.05.2016 року по 30.09.2018 року, а тому висновки відповідача щодо несвоєчасної сплати та неперерахування позивачем ПДФО є необгрунтованими, не підтверджуються матеріалам справи та суперечать вимогам податкового законодавства. Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0005511306 від 25.02.2019 в частині нарахування позивачу грошового зобовязання за платежем ПДФО є неправомірним. Водночас, слід зазначити, що згідно спірного податкового повідомлення - рішення вказані санкції застосовані у відповідності до вимог п. 127.1. ст. 127 ПК України. У відповідності до вимог вказаної норми ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. З наведеного вбачається, що нарахування штрафних санкцій у відповідному розмірі відбувається за ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків. Згідно наданого розрахунку штрафних санкцій, нарахування санкцій відбулось з травня 2016 року. Як вже зазначалось, відповідачем було встановлено несвоєчасне перерахування позивачем податку за період з 01.05.2016 року по 30.09.2018 року, а не факт неперерахування ПДФО (ненарахування, неутримання), відповідно за вказане порушення штрафні санкції, визначені п. 127.1. ст. 127 ПК України не застосовуються. Крім цього, відповідачем встановлено неперерахування позивачем ПДФО за серпень, вересень 2018 року, за таке порушення застосовуються вказані штрафні санкції. Отже, за штрафними санкціями, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є також неправомірним. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.02.2019 року № 0005511306 на загальну суму 9 697 445 грн. 06 коп. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 03 червня 2020 року. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.