Постанова 4856 № 240/1911/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/1911/20 Головуючий у 1-й інстанції: Шуляк Л.А. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 03 червня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа: громадська організація "Проти придурків та ідіотів" про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною відмову Генеральної прокуратури України у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 17.12.2019. Також, позивач просив зобов`язати Генеральну прокуратуру України надати ОСОБА_1 інформацію на його запит від 17.12.2019. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі зазначає, що надсилання запиту на електрону адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 є належним способом звернення, оскільки являється офіційною електронною адресою Офісу Генерального прокурора. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 17.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України із запитом на інформацію, в якому на підставі статті 34 Конституції України, пп.1 частини 1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" просив надати інформацію про: 1) дату та № кримінального провадження в досудовому кримінальному розслідуванні відкритому за ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08 червня 2018 року у справі № 757/24291/17-к; 2) в якій стадії перебуває досудове кримінальне розслідування відкритому за ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08 червня 2018 року у справі № 757/24291/17-к; 3) посаду, прізвище, ім`я по батькові слідчого та прокурора, процесуального керівника в досудовому кримінальному розслідуванні відкритому за ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08 червня 2018 року у справі № 757/24291/17-к. Також позивач зробив уточнення: ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08 червня 2018 року у справі № 757/24291/17-к зобов`язано уповноважених службових осіб Генеральної прокуратури України внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості викладені в повідомленні ОСОБА_1 від 25 квітня 2017 року, про вчинення кримінального правопорушення (щодо фальсифікації матеріалів кримінального провадження № 12015060190000245), зобов`язано службову особу, яка внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, надати заявнику документ, що підтверджує прийняття і реєстрацію заяви, та повідомити Печерський районний суд м. Києва про виконання ухвали, шляхом направлення копії витягу Єдиного реєстру досудових розслідувань. Ухвала суду залишилась не виконаною, жодного документу заявнику, який відповідно до положень ст.55 КПК України, являється потерпілим у даному кримінальному провадженні не направлено (а.с.12). В запиті позивач просив запитувану інформацію надати у визначений Законом строк, та вказував можливість надання інформації як на поштову так і електронну адресу позивача, які були вказані в зверненні. Запит було направлено, як зазначено позивачем, на офіційний сайт Генеральної прокуратури України на електронну пошту на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3, про що свідчить скрін-шот з журналу вихідної кореспонденції ІНФОРМАЦІЯ_1 за 17.12.2019 (а.с.13). Однак, як зазначено позивачем в позовній заяві, в строки встановлені законодавством України відповідачем не надано інформації на вказаний вище запит, що і стало підставою звернення до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до інформації, викладеної на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора у розділі "Звернутися" запитувач інформації може звернутися до Офісу Генерального прокурора із запитами на публічну інформацію: - через скриньку за адресою: вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01001 (хол адміністративної будівлі); - поштою (на адресу Офісу Генерального прокурора: вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01001); - на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2; - зателефонувавши за номером телефону (044)-596-70-70. Таким чином, розпорядником інформації (відповідачем) на виконання п.11 ч.1 ст.15 Закону визначено та оприлюднено адресу електронної пошти для подання запитів на інформацію - ІНФОРМАЦІЯ_2. В свою чергу, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено із скріншоту електронного кабінету позивача, запит від 17.12.2019 надіслано на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_3. З огляду на викладене, позивачем запит від 17.12.2019 направлено на електронну адресу, яка не є офіційною для приймання запитів на публічну інформацію в Офісі Генерального прокурора (Генеральній прокуратурі України). Зазначення адреси ІНФОРМАЦІЯ_3 у відзиві на адміністративний позов не спростовує того, що вона не є електронною адресою саме для приймання запитів на інформацію, оприлюдненою розпорядником інформації. Крім того, як зазначено представником відповідача у відзиві на адміністративний позов, згідно з даними інформаційної системи "Система електронного документообігу органів прокуратури України" (СЕД), Книги обліку запитів на публічну інформацію, що надійшли до Генеральної прокуратури України та звіту вхідної електронної кореспонденції (адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) запит на публічну інформацію ОСОБА_1 від 17.12.2019 до Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не надходив. Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оскільки позивач звернувся із запитом на електронну адресу (ІНФОРМАЦІЯ_3), яка не є офіційною електронною адресою Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) для приймання запитів на публічну інформацію, то відповідач був позбавлений можливості надати відповідь на його запит від 17.12.2019. З огляду на викладене, оскільки запит ОСОБА_1 від 17.12.2019 не надходив до Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), тому відсутні підстави для визнання протиправною відмови Генеральної прокуратури України у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 17.12.2019 та зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 інформацію на його запит від 17.12.2019. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч.1 ст.5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та до інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації". Відповідно до ст.1, п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інформації за запитами на інформацію. Відповідно до ст. 12 вказаного Закону суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації. Відповідно до ч.1, 2 ст.19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати і оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Як передбачено ч.1 ст.20 Закону України "Про інформацію" за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Згідно з ч.1 ст.6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Як передбачено ч.2 ст.20 Закону України "Про інформацію" будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Відповідно до ч.1, 2 ст.20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Згідно з ч.2 ст.7 Закону України "Про інформацію" суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Як визначається ч.2, 3 ст.23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. В свою чергу, згідно з ч.3 ст.19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Разом з тим, в органах прокуратури затверджено Наказ №27 від 12.02.2019 "Про затвердження Тимчасової інструкції з діловодства в органах прокуратури України". Згідно з п.25 Додатку 1 "Терміни" Інструкції №27 реєстратор - працівник служби діловодства прокуратури (працівник, який забезпечує ведення діловодства у структурному підрозділі), уповноважений на реєстрацію вхідних і/або вихідних документів Відповідно до Додатку 5 "Перелік вхідних документів, що не підлягають реєстрації в органах прокуратури" Інструкції №27 не підлягають реєстрації:

1. Кореспонденція, адресована не органу прокуратури, до якого надійшла.

2. Бухгалтерські документи та документи статистичної звітності, які надійшли без супровідного листа.

3. Навчальні плани та програми, що стосуються діяльності інших установ.

4. Друковані видання (довідники, книги, журнали, газети).

5. Рекламні повідомлення, плакати.

6. Вирізки із окремих газет, публікації Інтернет-сайтів.

7. Вітальні листи, листівки. Згідно з Додатком 11 "Книга обліку запитів на інформацію, які надійшли до прокуратури" Інструкції №27 передбачено порядок внесення відомостей до відповідної книги щодо запитів, які надійшли до прокуратури. Крім того, як вбачається з даної Інструкції №27 в органах прокуратури міститься штамп реєстрації вхідної кореспонденції. Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи 17.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України із запитом на інформацію на підставі статті 34 Конституції України, пп.1 частини 1 ст.13 Закону №2939-VI (а.с.12). Вказаний запит направлено, на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_3, про що свідчить скрін-шот з журналу вихідної кореспонденції ІНФОРМАЦІЯ_1 за 17.12.2019 (а.с.13). Дана обставина не заперечується відповідачем. В свою чергу, згідно з ч.3 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. На підставі вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що запит на інформацію ОСОБА_1 від 17.12.2019, мав бути зареєстрований відповідно до Тимчасової Інструкції №27 та по аналогії до ч.3 ст.22 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" мав бути переданий до відповідної особи, яка володіє такою інформацією. Крім того, електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_3 є також поштою Офісу Генерального прокурора. В частині висновків суду першої інстанції, що відповідно до інформації, викладеної на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора у розділі "Звернутися" запитувач інформації може звернутися до Офісу Генерального прокурора із запитами на публічну інформацію на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2 , колегія суддів зазначає, що жоден нормативно правовий акт не передбачає, що суб`єкт до якого звертаються за отриманням публічної інформації може обмежувати особу в визначені офіційної електронної адреси (якщо в нього їх декілька). Щодо доводів апелянта в частині постанови №851 від 21.10.2015 колегія суддів зазначає, що дані твердження не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до найменування домену. В свою чергу, електроні адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 прив`язані до одного домену. Тобто, доводи апелянта щодо пріоритетності домену не знаходять свого підтвердження, оскільки є лише одне ім`я домену. Проте, в ракурсі усіх обставин та матеріалів справи, висновки в сукупності свідчать про протиправність дій відповідач щодо не розгляду запиту позивача від 17.12.2019. Однак, колегія суддів також звертає увагу, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 інформацію на його запит від 17.12.2019, не підлягає задоволенню, оскільки даний запит взагалі не був розглянутий відповідачем. В свою чергу, суб`єкт владних повноважень (відповідач) не обмежений на даному етапі лише одним видом відповіді. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. В той же час, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15). Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 11 вересня 2019 року справа №819/570/18. Тобто, з урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути запит на отримання інформації від 17.12.2019 надісланий від ОСОБА_1 . У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги частково ґрунтуються на вимогах законодавства, а суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення без дотримання норм матеріального права, а тому рішення підлягає скасуванню. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не вірно надав обставинам та доказам у справі неналежну оцінку, а отже прийняв необґрунтоване рішення, колегія суддів приходить до висновку про його скасування та прийняття нової постанови, якою необхідно задовольнити позовні вимоги в частині. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до офісу Генерального прокурора, третя особа: громадська організація "Проти придурків та ідіотів" про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України у не розгляді запиту ОСОБА_1 від 17 грудня 2019 року. Зобов`язати Офіс Генерального прокурора розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 17 грудня 2019 року. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Драчук Т. О. Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.