Постанова 4857 № 500/1790/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1790/19 пров. № А/857/87/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Довгої О.І., Макарика В.Я., при секретарі судового засідання: Галаз Ю.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року (суддя- Хрущ В.Л., ухвалене в м. Тернополі о 14:02, повний текст складено 18.11.2019р.) у справі № 500/1790/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Саванді" до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,- ВСТАНОВИВ: В липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Саванді" звернулося в суд із позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0007321401, №0007351401 від 11.07.2019 року. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням суду Головне управління ДПС у Тернопільській області оскаржило його подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Вважає, що оскаржуване рішення винесене без належного з`ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить його скасувати і прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Як на доводи апеляційної скарги, апелянт посилається, зокрема, на те, що ГУ ДФС у Тернопільській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Саванді" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДФС за період діяльності з 01.04.2016 року по 31.03.2019 року, за результатами якої складено акт та винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Апелянт зазначає, що в ході перевірки встановлено, зокрема, що згідно з отриманою ГУ ДФС у Тернопільській області податковою інформацією, встановлено, що ТОВ "Екосаб" не здійснювало придбання гороху врожаю 2018 року, а також у ТОВ "Екосаб" не достатньо сільськогосподарських угідь для вирощування такої продукції. Відтак податковий орган вважає. що ТОВ "Екосаб" горох врожаю 2018 року фактично не поставляло, що свідчить про відсутність джерела походження гороху врожаю 2018 року для підтвердження легальності руху продукції в ланцюгу постачання від виробника ТОВ "Екосаб" до ТОВ "Саванді". Відтак апелянт вважає, що зазначені податкові повідомлення - рішення прийняті на законних підставах та відповідають чинному законодавству. Сторони будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечили, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі наказу №988 від 15.05.2019 року, направлень від 29.05.2019 року №1865, №1866, №1867, №1868, №1869, виданих ГУ ДФС у Тернопільській області, контролюючим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДФС за період діяльності з 01.04.2016 року по 31.03.2019 року. За результатами даної перевірки було складено акт №789/19-00-14-01/38739959 від 27.06.2019 року, за висновками якого було встановлено порушення, зокрема: п.44.1, ст.44, пп.134.1.1. п.134.1. ст. 134, п.135.1. ст. 135 Податкового кодексу України, п.5, п.21 П(С)БО "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за №860, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств всього на суму 501229,00 грн., в тому числі, за 3 кв. 2018 року на 227699,00 грн., 4 кв. 2018 року на 273530,00 грн.; п.44.1, п.44.2 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, та п.4 розділу II "Податковий кредит" Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" від 28.01.2016 року за №21, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на 155068 грн., в тому числі, за травень 2017 року на суму 1276 грн., серпень 2018 року на суму 153792 грн., завищено суму від`ємного значення, що не перевищує суму обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 розділу V Кодексу на момент подання декларації, яка підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за листопад 2018 року на 101319,00 грн. (рядок 20.2.1 декларації з ПДВ), та завищено суми від`ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд.21) на загальну суму 301809,00 грн., в тому числі за березень 2019 року на суму 301809,00 грн.; п.п.16.1.6, ст.16, п.120.1, ст.120 Податкового кодексу України, п. 3 Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010 року №1233, в результаті чого не подано звіт про суми податкових пільг за 6 місяців 2016 року, 9 місяців 2016 року, 1 квартал 2017 року, 6 місяців 2017 року та 9 місяців 2017 року; пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.51.1 ст.51, пп. "б" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, Наказ Міністерства фінансів України №4 від 13.01.2015 року "Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (ф.№1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку" - встановлено помилкове відображення РНОКПП за ознакою доходу "157" (виплата доходу самозайнятим особам) у III кв.2017 року та у II кв.2018 року, не відображення виплати доходу у вигляді додаткового блага (оплата проживання в готелі непрацівників підприємства) у II кв.2016 року, ІІІ кв.2017 року, ІІ кв.2018 року згідно ознаки доходу "126"; пп. "а" пп.164.2.17, пп.164.2.20 п.164.2, п.164.5 ст.164, п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано 12039,69 грн. податку з доходів фізичних осіб, в тому числі за червень 2016 року в сумі - 2192,05 грн., за червень 2017 року - в сумі 1966,83 грн., за серпень 2017 року - в сумі 219,51 грн., за грудень 2017 року - в сумі 1273,17 грн., за червень 2018 року - в сумі 5400,33 грн., за грудень 2018 року - в сумі 987,8 грн.; пп.1.2, пп.1.3, пп. 1.4, пп.1.5 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX, пп."а" пп.164.2.17, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано 822,71 грн. військового збору, в тому числі: за червень 2016 року в сумі 149,79 грн., за червень 2017 року- 134,40 грн., за серпень 2017 року -15,00 грн., за грудень 2017 року - 87,00 грн., за червень 2018 року - 369,02 грн., за грудень 2018 року - 67,50 грн. В подальшому 05.07.2019 року ТОВ "Саванді" подало до ГУ ДФС у Тернопільській області заперечення на вказаний вище акт перевірки №789/19-00-14-01/38739959 від 27.06.2019 року. 05.07.2019 року ТОВ "Саванді" подало до ГУ ДФС у Тернопільській області заперечення на вказаний вище акт перевірки №789/19-00-14-01/38739959 від 27.06.2019 року, та за наслідками розгляду даного заперечення, контролюючим органом прийнято рішення №3098/10/19-00-14-01-11/17706 від 11.07.2019 року, яким вказане заперечення задоволено в частині скасування висновку акту перевірки щодо заниження ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинах ТОВ "Саванді" з ТОВ "Агровнесок". Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками розгляду даного заперечення, контролюючим органом прийнято рішення №3098/10/19-00-14-01-11/17706 від 11.07.2019 року, яким вказане заперечення задоволено в частині скасування висновку акту перевірки щодо заниження ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинах ТОВ "Саванді" з ТОВ "Агровнесок". Відтак на підставі залишених в силі висновків акту №789/19-00-14-01/38739959 від 27.06.2019 року, відповідачем винесено податкові повідомлення рішення: №0007321401 від 11.07.2019 року про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 301809,00 грн.; №0007351401 від 11.07.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 341912,50 грн. ТОВ "Саванді" не погоджуючись із даними податковими повідомленнями-рішеннями, звернулась в суд з даним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень рішень, а господарська операція між позивачем та його контрагентом (постачальником) документально підтверджена та фактично здійснена з метою використання в оподатковуваних операціях. Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне. Згідно пп. 4.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Як передбачено пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни). Відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання. Згідно п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Згідно з п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. За п. 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. У пункті 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що аналіз положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому, показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. На підставі аналізу наведених вище норм законодавства судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Поряд з цим, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Відповідно до наведеного вище визначення, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції - кореспондує з нормами Податкового кодексу України. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку, при наявності відповідного договору, можуть та повинні братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того як вірно зазначено судом першої інстанції, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Разом з тим як вірно зазначено судом першої інстанції, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на непідтверджених припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише припущеннями про допущення порушень вимог законодавства з боку контрагента відповідного платника податків, які, відповідно, є підставою для відповідальності та негативних наслідків саме щодо такого контрагента, адже законом іншого не передбачено. Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами контролюючого органу, встановлено, що ТОВ "Саванді" проводилось придбання гороху врожаю 2018 року у ТОВ "Екосаб", на підставі договору поставки №09/11/18/1 від 09.11.2018 року. Так, додатковою угодою до договору поставки №1 від 09.11.2018 року, укладеною між ТОВ "Саванді" та ТОВ "Екосаб", визначено кількість товару, що поставляється, - 350 тон. гороху врожаю 2018 року, його ціну та загальну суму, що становила 1820000,00 грн. Відповідно до п. 4 додаткової угоди №1 сторони узгодили місце поставки, а саме: АДРЕСА_1 . Золочів, вул. Вокзальна, 31 на умовах ЕХW. Термін поставки складав з 09.11.2018 року по 09.12.2018 року. На виконання договору поставки ТОВ "Саванді" здійснено оплату узгодженої суми на рахунок ТОВ "Екосаб" в розмірі 1823534,59 грн., - що підтверджується платіжними дорученнями, виписками з банку. Поставка гороху відбувалась із складу, де зберігався товар, а саме зі складу (елеватора), що належить ТОВ "Золочівський елеватор". Попередньо, із зазначеним суб`єктом господарювання ТОВ "Саванді" було укладено договір №06/11/18/2 від 06.11.2018 року про відповідне зберігання зерна. При отриманні ТОВ Саванді товару на підставі вищезазначеного договору від ТОВ "Екосаб", - останнім виписано позивачу (ТОВ Саванді) видаткову накладну №44 від 14.11.2018 року на 350,68 тон. гороху. Окрім цього позивачу, як покупцю, надано картку аналізу зерна культури горох №223 від 09.11.2018 року. Крім того, ТОВ "Екосаб" було виписано також податкові накладні №1 від 09.11.2018 року та №2 від 14.11.2018 року. Приймання-передачу сільськогосподарської продукції було оформлено 3-стороннім актом від 14.11.2018 року. 14.11.2018 року ТОВ "Золочівський елеватор" було видано ТОВ "Саванді" складську квитанцію на зерно №462 та продовжено зберігання товару. В подальшому, як вірно зазначено судом першої інстанції, на підставі договору поставки №JР/01353 від 06.11.2018 року, ТОВ "Саванді" реалізувало ТОВ АПК Співдружність Україна 350,68 тон. гороху врожаю 2018 року загальною вартістю 1963809,41 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи: договором №JР/01353 від 06.11.2018 року, видатковою накладною 335 від 14.11.2018 року, складською квитанцією на зерно від 14.11.2018 року №462, 3-стороннім актом приймання-передачі зерна із зернового складу ТОВ Золочівський елеватор від 14.11.2018 року, випискою по рахунку, податковою накладною №1 від 14.11.2018 року та квитанцією від 30.11.2018 року про її реєстрацію в ЄРПН. Відтак судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що ТОВ "Саванді" надав відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій. Окрім цього, як вірно зазначено судом першої інстанції, виписані податкові накладні №1 від 09.11.2018 року та №2 від 14.11.2018 року, про постачання ТОВ "Екосаб" продукції (горох 2018 року врожаю) ТОВ "Саванді", були належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 30.11.2018 року. При цьому, будь - яких рішень щодо зупинення такої реєстрації чи відмови у їх реєстрації контролюючим органом не приймалося. За приписами пункту 74.2. статті 74 Податкового кодексу України в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики (пункт 74.3 статті 74 ПК України). Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки вказані податкові накладні були належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, контролюючий орган не вважав, що вони відповідають будь-якому з критеріїв оцінки ступеня ризиків. Стосовно твердження апелянта, що для перевірки позивачем не надано документацію, що засвідчує показники, які характеризують якість товару (горох), то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що дані твердження не відповідають дійсності адже, для перевірки ТОВ "Саванді" представлено складську квитанцію на зерно №462 від 14.11.2018 року. У зазначеній квитанції вказано, що документом, який засвідчує якість зерна є аналізна карта №223 від 09.11.2018 року, видана ВТЛ "Золочівський елеватор", яка і надавалася разом із складською квитанцією перевіряючому. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, запити стосовно підтвердження якості купленого у ТОВ "Екосаб" гороху - в ході проведення перевірки контролюючим органом до ТОВ "Саванді" не надсилались. Разом з тим судом першої інстанції вірно зазначено, що сертифікат якості на товар - не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, і не містить відомостей про господарську операцію. Відповідно, ненадання суб`єктом господарювання сертифікату якості товару - не може бути доказом нереальності проведеної господарської операції. Враховуючи наведене вище колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що доказів, які б підтверджували фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків не надано. Судом першої інстанції вірно зазначено, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/робіт/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них. Окрім того судом першої інстанції вірно зазначено, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Вказана позиція відображена у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі №817/3688/14. Судом першої інстанції вірно зазначено, що фактична поставка позивачу товару вказаним постачальником підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, банківськими виписками по рахунку, 3-стороннім актом приймання передачі зерна, а вказані документи містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тобто є первинними документами у розумінні цього Закону. Виписана контрагентом податкова накладна містить усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент її складення контрагент позивача був зареєстрований у якості юридичної особи та платника ПДВ. Також судом першої інстанції вірно встановлено, що придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, про що свідчать копії документів, які підтверджують факт реалізації позивачем 350,68 тон гороху врожаю 2018 року загальною вартістю 1963809,41 грн. за договором поставки №JP/01353 від 06.11.2018 року. Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються лише на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов`язання. З приводу посилання апелянта на отримані ним дані ЄРПН, АІС "Податковий блок", звіти ф.4сг та ф.29сг., поданих ТОВ "Екосаб", податкову звітність ТОВ "Тарагро-С", ТОВ "Тарагро-СГ" та ОСОБА_1 - як на критерій оцінки нереальності господарських операцій ТОВ "Саванді" з вказаним вище контрагентом, колегія суддів вважає таке посилання необгрунтоване з огляду на те, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення своїм контрагентом/контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. Окрім цього як вірно встановлено судом першої інстанції, жодних зустрічних звірок задля встановлення реальності чи нереальності господарської операції між позивачем та ТОВ Екосаб за наслідками аналізу наявної в органах ДФС податкової інформації, у т.ч. яка відповідно до статті 74 Кодексу зберігається та опрацьовується в інформаційних базах даних органів ДФС, виявлена у ході податкового контролю та при виконанні інших покладених на органи ДФС функцій та завдань, в порядку, визначеному Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної фіскальної служби зустрічних звірок, обміну податковою інформацією при здійсненні податкового контролю, затвердженими наказом Державної фіскальної служби України № 511 від 17.07.2015 року, податковим органом не проводилось, і суду актів за наслідками таких зустрічних звірок не надано, так само як не надано актів про неможливість проведення таких зустрічних звірок. За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення адміністративного позову. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з наведених вище мотивів, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись статтями 308, 315, 316, 321,322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного від 29 жовтня 2019 року в справі №500/1790/19 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді О. І. Довга В. Я. Макарик Повне судове рішення складено 03.06.2020