Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 695/3395/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 695/3395/19 Суддя першої інстанції: Середа Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Епель О.В., Кобаля М.І., при секретарі - Ліневській В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу інспектора роти №2 батальйону патрульної поліції в місті Борисполі Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Сича Олександра Вікторовича на проголошене у відкритому судовому засіданні рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2020 року, дата складання повного тексту якого не зазначена, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №2 батальйону патрульної поліції в місті Борисполі Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Сича Олександра Вікторовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття справи, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до інспектора роти №2 батальйону патрульної поліції в місті Борисполі Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Сича Олександра Вікторовича (далі - Відповідач, Лейтенант поліції) про скасування постанови серії ЕАК №1602192 від 09.10.2019 року, за ч. 1 ст. 121 КпАП України, про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 з підстав неправомірності накладення, та закриття справи. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05.03.2020 року позов задоволено частково - скасовано постанову Лейтенанта поліції серії ЕАК №1602192 від 09.10.2019 року, за ч. 1 ст. 121 КпАП України про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що хоча розгляд справи про адміністративне правопорушення на місці його вчинення без складання протоколу про адміністративного правопорушення відповідає вимогам КпАП України, однак оскаржувана постанова прийнята без з`ясування всіх фактичних обставин, оскільки у ній зазначено номерний знак тягача, а не причепа, на якому встановлено пошкоджені колеса, що ставить під сумнів достовірність доказів щодо вчинення правопорушення. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд зауважив, що адміністративні суди не наділені повноваженнями закривати провадження у справах про адміністративні правопорушення. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було враховано, що матеріалами справи підтверджується, що шини мали місцеві пошкодження, які оголюють корд. При цьому наголошує, що причепом керував Позивач за допомогою зазначеного у постанові транспортного засобу, а відтак посилання суду на те, що в оскаржуваній постанові зазначені невірні дані про транспортний засіб, є помилковим. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.06.2020 року. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого. Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Лейтенантом поліції 09.10.2019 року було складено постанову серії ЕАК №1602192 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 4; далі - оскаржувана постанова), якою до Позивача за порушення пп. «б» пп. 31.4.5 Правил дорожнього руху застосовано передбачене ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 09.10.2019 року о 07:01 автомобіль DAF FT XF 95, 430, днз. « НОМЕР_1 », яким керував Позивач, мав місцеві пошкодження шин, що оголюють корд. На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 7, 9, 121, 247, 251, 280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, п. 31.4.5, п. 31.1 Правил дорожнього руху України, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395, суд першої інстанції прийшов до висновку про дотримання Відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, однак наявність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови з огляду на відсутність доказів недотримання саме транспортним засобом DAF FT XF 95, 430, днз. « НОМЕР_1 », а не причепом із д.н.з. « НОМЕР_2 », вимог щодо безпеки дорожнього руху. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зі змісту наведеної норми вбачається, що ч. 1 ст. 121 КпАП України передбачає відповідальність, зокрема, за наявність технічних несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація транспортного засобу забороняється Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України). Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п. 31.1 ПДР України технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації. Згідно пп. «б» п. 31.4.5 ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема, шини мають місцеві пошкодження (порізи, розриви тощо), що оголюють корд, а також розшарування каркаса, відшарування протектора і боковини. Зі змісту наявного у матеріалах справи відеозапису № DSJX300068_000068 з 07:01:57 по 07:02:34, записаного на диску під №2019009083931001556 (а.с. 22) вбачається, що шини причепу д.н.з. « НОМЕР_2 », переміщення якого здійснювалося тягачем транспортним засобом DAF FT XF 95, 430, днз. « НОМЕР_1 », яким керував ОСОБА_1 , мають місцеві пошкодження, які оголюють корд. При цьому, на переконання судової колегії, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що зазначення в оскаржуваній постанові відомостей про транспортний засіб - тягач, а не причеп, який він транспортував, свідчить про неповне з`ясування Лейтенантом поліції всіх обставин справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа. У свою сергу причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем. Викладене, у свою чергу, свідчить, що рух причепу автомобільною дорогою неможливий без буксирування автомобілем, зокрема, сідельним тягачем. За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що виявлення місцевого пошкодження шин, що оголюють корд, на причепі, який буксирується сідельним тягачем, дає обґрунтовані підстави стверджувати про порушення водієм такого транспортного засобу пп. «б» п. 31.4.5 ПДР України. При цьому, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що незазначення в оскаржуваній відомостей саме про причіп, який буксирувався сідельним тягачем та інформація про який належним чином відображена в оскаржуваній постанові, не дає підстав стверджувати, що указаний індивідуальний акт складений з порушеннями, які мають своїм наслідком його скасування. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 року у справі № 200/21123/16-а (2-а/200/870/16), від 17.10.2019 року у справі № 126/1030/17. Приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, автомобіль «DAF FT XF 95, 430, днз. « НОМЕР_1 », яким керував Позивач, буксирував напівпричіп д.н.з. « НОМЕР_2 », шини якого мали місцеві пошкодження, які оголюють корд, чим порушив пп. «б» п. 31.4.5 ПДР України, що відображено в оскаржуваній постанові та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Викладеним, у свою чергу, спростовується твердження Позивача про те, що оскаржувана ним постанова є невмотивованою, а також про те, що відсутні відеодокази порушення. Посилання ОСОБА_1 на те, що Лейтенантом поліції було порушено вимоги ст. 280 КпАП України в частині з`ясування всіх обставин справи, не зазначено, яке саме колесо причепа не відповідає нормам і стандартам, які саме технічні характеристики коліс автомобіля порушено, а також не відібрано пояснення у Позивача, чим позбавлено останнього права на захист, судова колегія вважає безпідставними з огляду на те, що, по-перше, жодних належних і допустимих доказів неповного з`ясування обставин Відповідачем матеріали справи не містять, що було встановлено раніше, по-друге, положення чинного законодавства не містять вимог щодо зазначення безпосередньо на конкретне колесо транспортного засобу, що не відповідає вимогам ПДР України, по-третє, характер пошкодження шини - оголення корду, може бути встановлено за результатами візуального огляду та не потребує спеціального дослідження, по-четверте, зі змісту вже згаданого вище відеозапису вбачається, що Позивач не заперечував наявність оголеного корду на колесах причепу та зазначав, що в цілому резина не є «лисою» та може експлуатуватися, що свідчить про те, що останній надавав пояснення Відповідачу під час розгляду справи. Доводи Позивача про те, що Відповідач був зобов`язаний скласти протокол про адміністративне правопорушення судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке. Згідно ч. 2 ст. 258 КпАП України протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У частинах 4, 5 ст. 258 КпАП України закріплено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Згідно п. 4 розділу 1 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті

122. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 року №5-рп/2015, скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Відтак твердження ОСОБА_1 про необхідність складання протоколу про адміністративне правопорушення у випадку притягнення особи до відповідальності за ч. 2 ст. 122 КпАП України є безпідставним та не узгоджується з приписами ст. 258 КпАП України та п. 4 розділу 1 Інструкції №1395. За таких обставин, враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення Позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КпАП України, що було безпідставно залишено поза увагою судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови. Окремо судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що за правилами ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Отже, приписами процесуального закону у редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017 року, прямо передбачено повноваження адміністративного суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Викладене, у свою чергу, свідчить про помилковість твердження Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області про відсутність у суду повноважень закривати справи про адміністративне правопорушення. До того ж, обґрунтування судом першої інстанції відповідного висновку з посиланням на постанову Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №501/1492/16-а, є помилковим, оскільки у даній постанові до спірних правовідносин застосовувалися норми КАС України у редакції до 15.12.2017 року. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції - скасувати. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу інспектора роти №2 батальйону патрульної поліції в місті Борисполі Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Сича Олександра Вікторовича - задовольнити повністю. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2020 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді О.В. Епель М.І. Кобаль Повний текст постанови складено «03» червня 2020 року.