Постанова 4803 № 216/1729/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5371/20 Справа № 216/1729/19 Суддя у 1-й інстанції - Онопченко Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 року м.Кривий Ріг справа № 216/1729/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П. суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 11 березня 2020 року, яке ухвалено суддею Онопченко Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, - ВСТАНОВИВ: В жовтні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору. В обґрунтування позову зазначено, що 27.05.2011 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 2000 грн. на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача у Анкеті-заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 07.02.2019 року, за кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 12805,63 грн., яка складається із 2610,95 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 7938,70 грн. - заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання, 1170 грн. заборгованості за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму 100 грн. а також 500 грн. - штрафу (фіксована) частина, 585,98 грн. - штрафу (процентна складова), які позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 11 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що наявними у справі доказами підтверджується, що відповідач отримав кредитну картку Банку із встановленим на ній кредитним лімітом, користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості. Позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача від виконання договірних зобов`язань. Крім того позивач вважає, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню правова

позиція Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки вказана правова позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб, тоді як при розгляді даної цивільної справи відповідачем не заперечувався факт укладення договору, не спростовано факт наявності заборгованості та її розмір. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 2610,95 грн., з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтовуючи право вимоги, позивач посилався на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, однак, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, який при цьому погодився з ними, підписуючи Анкету-Заяву. Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак не може погодитись з мотивами відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту, з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27.05.2011 року відповідач звернувся до позивача із Анкетою-Заявою, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 2000 грн. на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 07.02.2019 року, за розрахунком позивача, становить 12805,63 грн., та складається із 2610,95 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 7938,70 грн. - заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання, 1170 грн. заборгованості за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму 100 грн. а також 500 грн. - штрафу (фіксована) частина, 585,98 грн. - штрафу (процентна складова). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Анкети-Заяви ОСОБА_1 від 27.05.2011 року, останньому була надана кредитна картка із встановленим кредитним лімітом у розмірі 2000 грн. на платіжну картку. За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій та з наданих позивачем виписок з особового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідач по справі користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості по кредиту. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, та наявної в матеріалах справи виписки з особового рахунку ОСОБА_1 , станом на 07.02.2019 року, відповідач, з урахуванням часткового виконання зобов`язань за кредитним договором, має заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 2610,95 грн. (а.с.4-8). Однак, колегія суддів вважає, що надані позивачем розрахунок заборгованості за простроченим тілом кредиту та виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не являються належними та допустимими доказами на підтвердження існування заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, зокрема, з розрахунку заборгованості за кредитним договором, нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту на суму 2610,95 грн. здійснено АТ КБ «ПриватБанк» шляхом списання з карткового рахунку процентів за прострочений кредит, що не є фактично використаними позичальником коштами та не може вважатися складовою заборгованості за тілом кредиту, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 2610,95 грн. через відсутність такої заборговності. Крім того слід зауважити, що позивачем по справі взагалі не розкрито таке поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту» та його правова природа. Підстави нарахування «заборгованості за простроченим тілом кредиту» не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню. На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає за необхідне змінити мотиви відмови в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 2610,95 грн., оскільки в даному випадку в задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити з тих підстав, що позивачем не доведений розмір та наявність такої заборгованості. На думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафів, з огляду на наступне. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною другою статті 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір пені та штрафів, порядок їх сплати за договором, визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разіукладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом, розмір та підстави стягнення якої визначається актами законодавства, та договірну, розмір та підстави стягнення якої визначається сторонами в самому договорі. У заяві позичальника від 27.05.2011 року розмір пені та штрафів не зазначені. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема 7938,70 грн. - заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання, 1170 грн. заборгованості за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму 100 грн. а також 500 грн. - штрафу (фіксована) частина, 585,98 грн. - штрафу (процентна складова). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємної частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені та штрафів, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин, 27.05.2011 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 21.03.2019 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у Анкеті-Заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», який міститься в матеріалах даної справи та не містить підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27.05.2011 року, шляхом підписання Анкети-Заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату пені та штрафів. До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку , оскільки Умови та Правил банківських послуг в ПриватБанку це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку, які вважав узгодженими Банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по пені та штрафів. Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у стягненні з відповідача заборгованості за пенею та штрафами, при цьому суд порушив основоположні норми банківського кредитування, нехтує принципами платності кредитного договору та ставить під загрозу фінансову стабільність Банку та функціювання фінансового сектору держави не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, адже зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, зокрема, такі доводи суперечать й установленій практиці Верховного Суду. Наведеним вище спростовуються й доводи апеляційної скарги позивача про те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки вказана правова позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб, тоді як при розгляді даної цивільної справи відповідачем не заперечувався факт укладення договору, не спростовано факт наявності заборгованості та її розмір, оскільки, надані позивачем Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті:https://privatbank.ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16.11.2006 року, шляхом підписання Заяв позичальника. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді пені та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, що повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року, тому саме вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за пенею та штрафів, з підстав недотримання позивачем вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк, є обґрунтованим. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 2610,95 грн., в іншій частині рішення суду має бути залишено без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 11 березня 2020 рокузмінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 2610 грн. 95 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 01 червня 2020 року. Головуючий: Судді: