Постанова 4817 № 607/1264/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/1264/18Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/330/20 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Дикун С. І., Хома М. В., з участю секретаря - Сович Н.А. представника відповідача - Осіва П.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/1264/18 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Тернопілького міськрайонного суду Тернопільської області від 21 грудня 2019 року, ухваленого суддею Ромазаном В.В. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У січні 2018 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 04 грудня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , шляхом акцептування Банком Пропозиції Клієнта, уклали кредитну угоду відповідно до умов заяви №004-19520-041213, за якою встановлено ліміт кредитної лінії у розмірі 50 000.00 грн. Для погашення кредиту Банком відкрито відповідачу рахунок № НОМЕР_1 . Відповідач скористався кредитною лінією, проте, в порушення вимог, встановлених угодою, припинив виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 29 листопада 2017 року становить 56 190.60 грн., з яких: 38 190. 60 грн. - прострочене тіло кредиту, 18 000 грн. - заборгованість за комісіями. У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по кредиту та судові витрати. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ПАТ «Дельта Банк» - адвокат Шубак М.І. подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції належним чином не досліджено розрахунок заборгованості, в якому відображені операції щодо зняття готівки та платежі щодо погашення заборгованості, які були здійсненні відповідачем. Зазначає, що жодних інших розрахунків матеріали справи не містять, зокрема і тих, які б спростовували наявність заборгованості чи виключали факт існування договірних зобов`язань за договором кредиту. Враховуючи наведене просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. 13 березня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Осів П.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відзив мотивований тим, що у матеріалах справи відсутні посилання на належні та допустимі докази, які доводять виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором, а саме, які підтверджують надання банком кредиту та розмір заборгованості по кредитному договору. Звертає увагу, що факт виникнення та наявності заборгованості по кредитному договору доказується виключно первинними бухгалтерськими документами. Однак, доказів, які підтверджують надання кредитних коштів та розмір заборгованості по кредитному договору, позивачем не надано. Крім цього, відповідач стверджує, що кредитних коштів не отримував, а також не проводив оплат на їх погашення. Вказує, що нарахування ОСОБА_2 комісій суперечить ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Осів П.В. проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. Як вбачається із змісту заяви №004-19520-041213 від 04 грудня 2013 року, підписаної відповідачем та представником позивача, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та ОСОБА_2 уклали кредитну угоду, шляхом акцептування Банком пропозиції клієнта (а.с.5). Згідно з п.п. 2.1, 2.2, 2.5 частини 2 вищевказаного договору Банк відкриває ОСОБА_2 картковий рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті України - гривні. Згідно п. 2.3 частини 3 Договору Банк встановлює ліміт кредитної лінії у розмірі: 50 000.00 грн. Відповідно до п. 1 частини 3 Договору обслуговування Карткового рахунку здійснюється у відповідності до Тарифів, що є невід`ємною частиною Договору. Пунктом 2.1. частини 3 Договору передбачено, що моментом прийняття (акцепту) Банком пропозиції, щодо укладення Договору, а отже моментом укладання Договору на умовах, описаних в Пропозиції та Правилах, вважатиметься дата підписання Банком даної Пропозиції та скріплення її печаткою. Позивачем у підтвердження своїх позовних вимог надано суду Тарифи на обслуговування поточного рахунку з використанням платіжної картки Тарифний пакет «Готівочка 2013», у якому зазначено послуги та операції банку, їх тарифи та умови сплати (а.с.5). Крім цього, позивачем також надано копію Умов та правил надання кредитної картки Тарифний пакет «Готівочка 2013», однак, без дотримання вимог ч.2 ст.95 ЦПК України, тобто, без належного засвідченої копії або ж надання оригіналу (а.с.82). Згідно представленого позивачем розрахунку, заборгованість ОСОБА_2 по укладеному з ПАТ «Дельта Банк» Договору №004-19520-041213 від 04 грудня 2013 року станом на 29 листопада 2017 року становить 56 190.60 грн., яка складається з наступного: 38 190.60 грн. - прострочене тіло кредиту, 18000 грн. - заборгованість за комісіями (а.с.4). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитним договором №004-19520-041213 від 04 грудня 2013 року передбачалося відкриття поточного рахунку (п. 1.1.), оформлення платіжної картки (п. 1.2.) та кредитної лінії (п. 1.3.), а також встановлення ліміту кредитної лінії (15000 грн. ) та строк користування цим лімітом в межах максимально погодженої суми, яка не перевищує 50 000 грн. (п. 3) (а.с.5). Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» кредитна лінія - це вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. В цей же час, в матеріалах справи відсутні належні докази отримання коштів за кредитним договором №004-19520-041213 від 04 грудня 2013 року. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виконаний банком розрахунок заборгованості (а.с.4) не є належним доказом, який би доводив обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Інші підстави та причини виникнення заборгованості у відповідача позивачем суду надано не було. Аналогічна правова позиція викладена у постанові КЦС в складі колегії суддів Верховного Суду від 30 січня 2018 року, справа № 161/16891/15-ц. Апелянт зазначив, що кошти відповідач отримав шляхом зняття готівки (16 грудня 2013 року - 22 000 грн., 16 грудня 2013 року - 27 020 грн.). Перелік касових (первинних) документів при проведенні касових операцій банків з клієнтами передбачений ч.1.1 гл. 4.1 розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 №174, чинної на момент звернення з позовною заявою. До таких касових документів належать заява на переказ готівки, прибутково-видатковий касовий ордер, заява на видачу готівки, прибутковий касовий ордер, видатковий касовий ордер, грошовий чек, квитанція про прийняття на інкасо банкнот іноземних держав, квитанція про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті, рахунки на сплату платежів, а також сліп, квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями, та документи для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі, установлені відповідною платіжною системою. Таким чином, кожна операція (дія) банку повинна підтверджуватися певними документами бухгалтерського обліку. З матеріалів справи слідує, що позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження факту та обставин надання ОСОБА_2 кредитних коштів надано не було. Апеляціний суд звертає увагу на те, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 14 червня 2018 року, справа № 364/737/17. Отже, наданий банком розрахунок боргу не є достовірним доказом відповідно ст.79 ЦПК України. Посилання апелянта на здійснення відповідачем платежів на виконання умов кредитного договору, що підтверджено поданим розрахунком, є необгрунтованим, оскільки вказаний розрахунок є одностороннім та не підтверджений первинними документами. При цьому представник відповідача у категоричній формі заперечив факт оплати на погашення кредиту відповідачем. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність первинних бухгалтерських документів про розмір видачі кредитних коштів ОСОБА_2 , за наявності заперечень останнього про це, унеможливлює визначення судом розміру заборгованості та її наявність взагалі. Таким чином безпідставними є доводи апелянта, що поданий АТ «Дельта Банк» розрахунок заборгованості підтверджує заборгованість відповідача за кредитним договором. Щодо вимог апелянта в частині стягнення комісії у сумі 18 000 грн., колегія суддів виходить з наступного. Згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які не є послугою банку у визначенні цього Закону. Умова договору, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що безпідставним є нарахування банком комісії відповідачу у розмірі 1800 грн. за обслуговування кредитного ліміту, оскільки кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, тощо за дії, які не є послугою. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи в задоволені позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови - 01 червня 2020 року. Головуючий Судді