Постанова 4804 № 265/6378/19

22-ц/804/1655/20 265/6378/19 Головуючий у 1-й інстанції Мельник І.Г. Суддя-доповідач: Попова С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 травня 2020 року місто Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Попової С.А., суддів Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М., за участю секретаря Галстяна Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 березня 2020 року, ухваленого у складі судді Мельник І.Г., повний текст рішення складено 12 березня 2020 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у виїзді неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька, третя особа - Управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в подальшому уточнивши вимоги (а.с. 148-149), про усунення перешкод у виїзді неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без згоди батька ОСОБА_2 . В обгрунтування заявлених вимог зазначила, що після розірвання шлюбу між сторонами у червні 2016 року донька ОСОБА_3 проживає разом із нею. Батько дитини зобов`язаний за рішенням суду сплачувати на користь дитини аліменти, але тривалий час дитиною не цікавиться, будь-якої матеріальної допомоги не надає і зв`язок з колишньою сім`єю не підтримує. У доньки виявили серйозне захворювання - епілепсія, у зв`язку з чим потрібні консультації, лікування і відпочинок, в тому числі за межами України. Але відповідач влітку 2019 року не надав згоди оздоровити дитину в Криму. Просила дозволити органам ВГІРФО ГУСВД України в Донецькій області без згоди батька ОСОБА_2 оформити документи для виїзду неповнолітньої ОСОБА_3. , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України; дозволити виїзд неповнолітньої ОСОБА_3. , ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон в період літніх канікул дитини (травень-серпень) для оздоровлення та лікування в АР Крим, в той же період для обстеження і лікування в клініці Nеcker (Франція) без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 ; допустити негайне виконання рішення суду в частині оформлення документів на тимчасовий виїзд за межі України. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 27-29) вказував, що окрім одного запису в медичній картці дитини (з приводу епілепсії), без будь-яких печаток лікаря, ніяких офіційних довідок про взяття дитини на облік за таким захворюванням або висновків медичних обстежень чи лікарняних комісій, завірених печатками медичних закладів, рекомендацій від лікарів, що дитина дійсно потребує лікування за кордоном, позивачка не надала. Крім того, не визначений термін поїздки. Він дійсно відмовив позивачці влітку 2019 року у наданні дозволу на виїзд доньки до Автономної Республіки Крим, оскільки дана територія наразі не підконтрольна українській владі, і дитина буде позбавлена юридичного захисту. А на території України безліч курортів та медично-оздоровчих закладів, де можна оздоровити доньку. Зазначав, що справно сплачує аліменти на утримання дитини, розмір яких встановлений рішеннями суду, заборгованості не має, і надає кошти позивачці на дитину додатково на дрібні витрати. Натомість позивачка всіляко перешкоджає його спілкуванню з дитиною, на дзвінки і бажання відвідати дитину відмовляє. Позивачка казала йому, що планує покинути територію України та виїхати до Криму на постійне місце мешкання або за кордон для укладання шлюбу з іноземцем. Наголошував на тому, що позивачка не надала переконливих доказів в обґрунтування дійсності намірів і підтвердження мети поїздки дитини за кордон для консультацій і лікування, а також того, що поїздка буде в інтересах дитини. Дані обставини фактично позбавляють його, як батька, можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною. Позивачкою ОСОБА_1 подано відповідь на відзив відповідача (т. 1 а.с. 56-59), доводи якого кореспондуються із аргументами позовної заяви і деталізувала, що в 2019 році вона організувала обстеження дитини в лікувальних закладах в м. Києві з приводу алергії і епілепсії. Дитина в 2019 році проходила лікування в стаціонарі у зв`язку із захворювання органів дихання, епілепсії і перебуває на диспансерному обліку з приводу хронічного тонзиліту. У зв`язку із хворобливістю дитини вона перебуває у відпустці по догляду за донькою до 6-тирічного віку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у виїзді неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька, третя особа: Управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Автономна Республіка Крим наразі є тимчасово окупованою територією України і виїзд дитини на окуповану територію не може гарантувати безпеку дитині, яка не перебуває під захистом держави, та в даному випадку дозвіл на її виїзд призведе до порушення ст. 3 Конвенції про права дітей, в якій зазначено, що держава гарантує дитині захист та піклування. Також суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, оскільки надання дозволу на багаторазовий виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків, без визначення при цьому конкретної держави, часу, періоду, мети та місця перебування, не підтверджений відповідними доказами, суперечить положенням чинного законодавства. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 183-186), посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга вмотивована тим, що в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 було визначено місце виїзду дитини - конкретну державу Францію , мету - обстеження та лікування, а також час - період літніх канікул. Суд безпідставно погодився із позицією батька, який лише 1 раз на рік бачиться із дитиною і не здійснює нічого для обстеження та лікування дитини. Не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що дитина здорова, а позивачка не впевнила в необхідності лікування доньки. Суд в рішенні посилався на неіснуючу клініку « Nickerz ». До апеляційної скарги позивачкою долучено документи, що не були представлені, як докази, до суду першої інстанції в порядку ч. 2 ст. 83 ЦПК України і про неможливість їх своєчасного подання позивачка при пред`явленні позову (уточненої редакції позовної заяви) не зазначала, а саме: надані відомості щодо отримуваних доходів її батьком, листування із лікарем клініки Nеcker (Франція) з приводу запису на консультацію, замовлення авіаквитків, бронювання готелю в поїздку у травні 2020 року, наявність закордонних паспортів. У відзиві на апеляційну скаргу (т. 1 а.с. 221-227) відповідач ОСОБА_2 , підтримуючи законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення, наголошує на тому, що позивач в суді не підтвердила запрошення до французької клініки, не підтвердила мету поїздки до Франції, не надала відомостей про конкретне місце перебування дитини, час не конкретний; вказує на неправдивість інформації про його рідкі контакти із дитиною, мізерність його матеріальної допомоги дитині при тому, що позивачка фактично перешкоджає його спілкуванню із дитиною; вважає неспроможною заяву позивачки про потребу в лікуванні захворювання органів дихання та хронічного тонзиліту, що є наслідком простудних захворювань дитини і ангіни, во Франції, що супроводжується авіаперельотом; в межах країни можна підібрати безліч місць із санаторно-курортним лікуванням із морським кліматом; наявність у дитини епілепсії не доведена, в межах України дитину не лікували; виписки по рахунках батька позивачки не свідчать про повне забезпечення поїздки дитини; долучені документи щодо листування із закордонним лікарем, бронювання готелю і авіаквитків є новими доказами, які не надавались до суду першої інстанції, а відтак не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, позивачка не надала доказів неможливості надати ці докази до суду першої інстанції, поважних причин пропуску строку надання цих доказів немає; вказує на сфальсифікованість долучених до апеляційної скарги доказів, що є паперовою роздруківкою, яка не підтверджена відповідними оплатами і «мокрими» печатками на запрошенні лікаря ОСОБА_7 , яка є лікарем-отоларингологом (а не епілептологом чи пульмонологом за профілем захворювань доньки ОСОБА_3 ). Крім того, наголошує, що Всесвітня організація охорони здоров`я оголосила про пандемію в світі, і Франція з 24.03.2020р. ввела надзвичайний стан в країні із закриттям кордонів в країну для іноземців, карантин у Франції діє до 11.05.2020р.; авіасполучення між державами закрито - така поїздка у вогнище коронавірусу є дуже небезпечною для життя і здоров`я дитини. Відповідач вказує на реальну загрозу неповернення дитини до України. Заперечує в порядку ст. 137 ЦПК України проти заявлених витрат позивачки на відшкодування їй витрат на правничу допомогу з підстав недоведеності актом виконаних робіт, доказами фактичної оплати, і з мотивів завищеної вартості послуг зі складання тексту апеляційної скарги. Процедура розгляду справи апеляційним судом Справа розглядається за участю позивачки ОСОБА_1 і її представника - адвоката Бодягіна І.Б., які підтримали доводи скарги, за участю відповідача ОСОБА_2 , який заперечував проти доводів скарги, а також у відсутність представника третьої особи, від якого надійшла заява про вирішення справи у відсутність представника органу опіки і піклування (т. 2 а.с. 14), та неявка якого в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою до розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, сторони з 11.11.2014р. перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 8). Шлюб між сторонами розірвано за рішенням Орджоінікдзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15.06.2018р. Після розірвання шлюбу прізвище позивачки змінено на « ОСОБА_1 » (а.с.9), донька ОСОБА_3 залишилася проживати разом із матір`ю (а.с.10). За рішенням суду від 13.11.2015 року, зміненим наступним рішенням від 08.06.2018р., відповідач ОСОБА_2 є платником аліментів, на користь доньки ОСОБА_3 , заборгованості по аліментам не має (т. 1 а.с.14, 34-37, 106, 109-110130). В медичній картці історії розвитку дитини ОСОБА_3. , ІНФОРМАЦІЯ_1., консультативному висновку спеціаліста, виписки з медичної карти амбулаторного хворого № 4567-711 та інших медичних документах зазначена наявність захворювань дитини і проходження дитиною стаціонарного лікування (а.с. 60-73, 159). 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вивчивши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Частиною 3 ст. 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Правила перетинання державного кордону України громадянами України, затвердженими Кабінетом Міністрів України в постанові від 27.01.1995 року № 57, передбачають в підпункті 2 пункту 4 наступне: виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17 зазначив, що сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки. Рішенням по справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейського суду з прав людини, у якому ним наголошено (далі - ЄСПЛ), що в такій категорії справ основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність, за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Велика Палата Верховного Суду вважає, що дозвіл на виїзд за кордон дітей з одним із батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення, а також із зазначенням країни, до якої вивозиться дитина (справа № 14-244цс18 від 04 липня 2018 року). Відтак, апеляційний суд, перевіряючи законність прийнятого судом першої інстанції рішення, виходить з того, що дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої особи у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Суд врахував зібрані у справі докази і оцінив їх з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України, в тому числі наявні медичні документи: відомості амбулаторної картки малолітньої ОСОБА_3 , медичні довідки, консультаційні висновки, виписки з медичної карти амбулаторного хворого (з інформацією про постановлення у вересні 2019 року дитині діагнозу ідіопатична епілепсія (одиничний фокальний судомний напад), перебування дитини в стаціонарі впродовж 25.07.2019р.-08.08.2019р., призначення лікування (із вказівкою, що від прийому антиконвульсантів батьки тимчасово відмовились); рекомендації обстеження у невролога клініки Охматдит в м. Києві (призначена консультація за наполяганням матері); за консультаційним висновком спеціаліста клініки Охматдит від 27.08.2019р. надано вказівку виконувати рекомендації вузьких спеціалістів, зокрема, ЛОР, інфекціоніста, педіатра з подальшим наглядом за місцем проживання; відомості щодо обстеження дитини в клініці «Добробут» м. Києва 28.08.2019р.-30.08.2019р. з наданням рекомендації нагляду у невролога за місцем проживання (дитина відвідала невролога 05.09.2019р.), а також консультації епілептолога; на диспансерному обліку у психіатра дитина не спостерігається; відомості з приводу наявного у дитини діагнозу алергічний риніт, алергічний бронхіт, щодо якого відбулося обстеження і проведений курс лікування, діагнозу хронічний тонзиліт - у лютому 2019 року призначено курс лікування; виявлені аденоїди; відомості щодо лікування дитини у листопаді 2019 року з приводу закритої черепно-мозкової травми, струс головного мозку (падіння з горки); щодо лікування дитини в жовтні 2018 року та в кінці травня - початку червня 2019 року в стаціонарі з приводу ГРВІ (т. 1 а.с. 60-73, 94-95, 97-98, 127-129, 158-159). Крім того, у справі маються відомості про оздоровлення дитини в санаторіях на узбережжі Азовського моря у серпні 2018 року, вересні 2019 року (т. 1 а.с. 75-76). Незважаючи на заявлений позивачкою хворобливий стан дитини, донька ОСОБА_3 згідно довідки Дошкільного навчального закладу № 160 від 18.03.2019 року№ 53, відвідує цей дитячий заклад з травня 2017 року по момент зведення вказаної інформації час (т. 1 а.с. 11, 82). Разом з тим, з`ясовано, що відносно дитини не реалізовано рекомендовану консультацію епілептолога на національному рівні, висновки цього вузького спеціаліста у справі відсутні. Рівно, як і не здобуто судовим розглядом рекомендацій щодо отримання додаткової консультації у лікарів-спеціалістів за кордоном. В суді апеляційної інстанції позивачка зазначила, що курси лікування по (фокальній епілепсії) в країні дитина не проходила. А також не була виконана рекомендація лікаря з видалення аденоїдів. Тож, зважаючи на сукупність медичних матеріалів, чинні рекомендації оздоровлення на курортах України з морським кліматом і мінеральними джерелами, не є доведеним вичерпання позивачем лікарських досліджень дитини і безрезультатність проведених курсів її лікування на національному рівні, на що слушно вказав суд першої інстанції. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Позивачка обґрунтувала свої вимоги в даній частині лише викопіюванням з інтернет-сторінки клініки Nеcker з анонсуванням профілю дитячої невропатології (т. 1 а.с. 116), в якій згідно із сайтом відсутній російськомовний персонал (мова, якою розмовляє позивачка), а також відсутні відомості про можливість медичного обслуговування і українською мовою. На підстави представлених сторонами доказів, суд констатував, з чим колегія суддів не може не погодитись, що позивачкою не надано належних, допустимих і достовірних доказів в підтвердження заявленої мети - консультація/лікування доньки ОСОБА_3 в клініці Nеcker (відсутнє запрошення позивачки та її доньки до клініки для обстеження дитини із зазначенням наявних захворювань, період такого обстеження; відсутні рекомендації лікарів України щодо отримання консультації саме в цій клініці), конкретного періоду і певного місця тимчасового перебування/проживання дитини за кордоном до кінця серпня 2020 року, забезпеченого фінансово перебування дитини і її гарантованого переміщення з України до Франції і в зворотному напрямку. Ці обставини мають бути чіткими і відомими батькові дитини, що був із нею тимчасово розлучений, аби забезпечити, окрім найвищих інтересів дитини, і його права, унормовані сімейним законодавством (ст. 18 Конвенції про права дитини, ч. 1, 3 ст. 151, ч. 1 ст. 154 СК України), зокрема на гарантоване повернення доньки з-за кордону і його подальше спілкування із дитиною на регулярній основі. Деталізація в змісті уточненої позовної заяви періоду літніх канікул (травень-серпень) для обстеження і лікування у клініки Nеcker, за відсутності доказів конкретно заброньованого періоду проживання в певному помешканні, з гарантовано заброньованим і оплаченим проїздом дитини в супроводі матері з України до Франції і в зворотному напрямку, - не є належним обґрунтуванням мети поїздки дитини до Франції в супроводі матері без батька і доказом відповідності такої поїздки найкращим інтересам дитини. Більш того, така поїздка в умовах оголошення Всесвітньою організацією охорони здоров`я пандемії, пов`язаної з розповсюдженням хвороби, викликаної коронавірусом, закриттям кордонів держав, в тому числі України (за виключенням рейсів з евакуації громадян держави) до статистично небезпечнішої, аніж Україна, Франції, куди прагне вивезти зараз дитину позивачка, створює реальну загрозу для життя і здоров`я малолітньої ОСОБА_3 . Суд вірно не погодився із доводами позову, оскільки надання дозволу на багаторазовий виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків, без визначення при цьому відповідного часового проміжку перебування у іноземній державі, обґрунтованої мети та місця перебування суперечить положенням чинного законодавства. Не актуальні за своїм часом представлені до суду апеляційної інстанції у складі долучених до апеляційної скарги докази, що здобуті вже після подання 24.01.2020р. уточненої редакції позову (а.с. 148-149), і навіть після ухвалення судом першої інстанції судового рішення від 05.03.2020р., що оскаржується, з приводу поїздки до клініки Nесker (Франція) в травні (05.05.2020р . -19.05.2020р . ) із бронюванням авіаквитків і готелю і реєстрації на прийом до лікаря ОСОБА_7 в цій клініці на 06.05.2020р. - викопійований текст підтвердження лікаря-отоларинголога з приводу консультації (рецидивуюча пневмонія/епілепсія), який не є офіційно підтвердженим запрошенням клініки, датований 12.03.2020р. (т. 1 а.с. 191-196). Ці документи не були предметом дослідження суду першої інстанції. А за відсутності доказів щодо надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України впродовж червня-серпня 2020 року та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України, на переконання колегії суддів, буде створено ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості. Отже, позовна вимога оформити документи безвідносно до певного періоду часу, певного помешкання, без даних про бронювання житла, як гарантію дотримання прав дитини на належні умови перебування за кордоном і виключення небезпеки для її здоров`я, не може бути задоволена, як вірно визначився суд першої інстанції. Долучені до апеляційної скарги документи щодо спроможного майнового стану батька позивачки (т. 1 а.с. 197) для забезпечення консультацію і лікування малолітньої ОСОБА_3 , в тому числі і за кордоном, не впливають на правильність висновків суду і не є самі по собі доказами обґрунтованості заявленого ОСОБА_1 позову при виїзд дитини за кордон без супроводу батька, виходячи з вищенаведених у даній постанові мотивів. Апеляційний суд схвалює рішення в частині розв`язання позовних вимог щодо надання дозволу на виїзд дитини із матір`ю без згоди і супроводу батька до Автономної Республіки Крим для оздоровлення та лікування з мотивів відсутності забезпечення дитині належного юридичного захисту з боку держави під час її перебування на тимчасово окупованій території, що не відповідатиме інтересам дитини. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідні їм правовідносини, поясненням та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. ст.ст. 89, 263-264 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність фактажно-правових підстав для задоволення вимог про надання дозволу органам ВГІРФО ГУСВД України в Донецькій області оформити документи для виїзду неповнолітньої ОСОБА_3 без згоди батька ОСОБА_2 і дозволити виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька в період літніх канікул дитини (травень-серпень) для оздоровлення та лікування в АР Крим, в той же період для обстеження і лікування в клініці Nеcker (Франція), у зв`язку з недоведенням обґрунтованості і відповідності таких поїздок найкращим інтересам дитини. Ухвалене судом рішення базується на наданому висновку органу опіки і піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради (т. 1 а.с. 144-145), який, з урахуванням зібраних у справі матеріалів, вважав за недоцільне надання дозволу дитини ОСОБА_3 на виїзд з території України без письмового дозволу батька, оскільки не конкретизовано країну її перебування, клініку лікування та термін перебування дитини за кордоном з метою лікування та оздоровлення. Доводи апеляційної скарги з приводу протирічливої позиції органу опіки і піклування щодо дозволу на виїзд дитини є безпідставними, оскільки лист представника Управління Служби у справах дітей Маріупольської міської ради Мамаєвої С.В. (а.с. 155) не є рішенням колегіального органу в розумінні ч. 5 ст. 19 СК України і не є доказом, що має оцінюватись за правилами ст. 89 ЦПК України в сукупності з іншими обставинами справи. Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивачки з висновками суду щодо їх оцінки. За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивачки підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 01 червня 2020 року. Судді: С.А.Попова Л.М.Кочегарова О.М.Пономарьова