Постанова 4873 № 910/15918/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" травня 2020 р. Справа№ 910/15918/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Руденко М.А. суддів: Дідиченко М.А. Пономаренка Є.Ю. при секретарі Реуцькій Т.О. за участю представників сторін : від позивача: Остапенко В.М., дов. від 17.05.2019 №14-201 від відповідача : не з`явився розглянувши матеріали апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2020 року у справі №910/15918/19 (суддя Спичак О.М.) за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання в розмірі 18 863,87грн., ВСТАНОВИВ: В листопаді 2019 року позивач - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, АТ «Українська залізниця») про стягнення загалом 18 863,87 грн., з яких 17 614,67 грн. пені, 971,87 грн. - 3% річних, 277,33 грн. - інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу №4013/15-ТЕ-24 від 10.12.2014 в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а згідно ст. 230 Господарського кодексу України - є підставою для застосування штрафної санкції у вигляді пені. Відповідач у письмовому відзиві на позов вказував виключно на наявність підстав для зменшення штрафної санкції. Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі №910/15918/19 позов задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню в розмірі 17 614,67 грн., 3% річних в розмірі 971, 87 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 892, 75 коп. В частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 277,33 грн. інфляційних втрат суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про відсутність обумовлених законом підстав для стягнення вказаного показника з огляду на наявність дефляції у спірний період з 15.04.2015 по 31.08.2015, а також необхідності нарахування інфляційних втрат не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2020 в частині відмови у стягненні інфляційних втрат в розмірі 277,33 грн., прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 277, 33 грн. задовольнити. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнення 277,33 грн. інфляційних втрат ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки в оскаржуваній частині не відповідають обставинам справи. При цьому зазначив на те, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 277,33 грн. інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та вірно зроблено відповідні арифметичні нарахування. При цьому, судом першої інстанції при ухваленні рішенні в оскаржуваній частині не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.07.2019 у справі 905/600/18, від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 по справі № 913/63/18, від 23.10.2018 у справі № 913/70/18. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 поновлено акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2020 року у справі №910/15918/19, відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 31.03.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 зі змінами від 22.04.2020 року №291 "Про запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 року до 11 травня 2020 року на усій території України карантин. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини. 31.03.2020 справу №910/15918/19 за апеляційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було знято з розгляду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2020 року у справі №910/15918/19 не відбувся 31.03.2020. Про дату і час судового засідання учасники справи будуть повідомлені додатково. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 розгляд апеляційної скарги призначено на 26.05.2020. У судовому засіданні 26.05.2020 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні інфляційних втрат в розмірі 277,33 грн., прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині в повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, в свою чергу 20.05.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів суду, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представників відповідача за наявними в матеріалах справи документами. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, судова колегія вважає можливим, задовольнити клопотання відповідача, розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 10.12.2014 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець, позивач) та державним підприємством "Південна залізниця" (далі - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 4013/15-ТЕ-24 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.(а.с. 12) При цьому за умовами договору сторони передбачили, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2 договору). Відповідно до п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 410, 0 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів: МісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсяг січень80, 0квітень20, 0липень4, 0жовтень36, 0 лютий67, 0травень4, 0серпень4, 0листопад59, 0 березень52, 0червень4, 0вересень6, 0грудень74, 0 І кв.199, 0ІІ кв.28, 0ІІІ кв.14, 0ІV кв.169, 0 Обсяги газу, що плануються передати за цим договором (далі- планований обсяг) можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Пунктом 3.1 Договору визначено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ. Відповідно до п. 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Згідно з п. 4.1 Договору, кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця. Пунктом 5.2 Договору визначено, що ціна за 1 000 куб. м. газу становить 1 091 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1 091 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1 309,20 грн. Умовами п. 6.1 договору сторони обумовили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 7.2 Договору узгоджено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору покупець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. При цьому, пунктом 9.3 Договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у п`ять років. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 Договору). Додатковою угодою № 1 від 27.03.2015 до Договору сторонами узгоджено ціну за 1000 куб.м. з 01.04.2015 у розмірі 2 994,30 грн. з ПДВ. (а.с.18) Додатковою угодою № 2 від 29.07.2015 до Договору сторонами узгоджено ціну за 1000 куб.м. з 01.07.2015 у розмірі 2 994,30 грн. з ПДВ.(а.с.19) Окрім того, додатковою угодою № 3 від 30.07.2015 (а.с.20) до Договору сторонами узгоджено доповнити пункт 6.3 Договору умовою, відповідно до якої, за наявності заборгованості покупця за цим договором продавець зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виконання заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором. Додатковою угодою № 4 від 19.10.2015 (а.с.21) до Договору сторонами узгоджено ціну за 1000 куб.м. з 01.10.2015 у розмірі 2 994,30 грн. з ПДВ. Згідно з актами приймання-передачі природного газу (а.с23-29.), які підписані представниками сторін по Договору без будь-яких зауважень та заперечень, позивачем було передано, а відповідачем (особисто та/або в особі відповідного підрозділу) прийнято товар (газ), а саме: - за Актом від 31.01.2015 на суму 86479,21 грн. у січні 2015 року; - за Актом від 28.02.2015 на суму 75 898,25 грн. у лютому 2015 року; - за Актом від 31.03.2015 на суму 52 493,68 грн. у березні 2015 року; - за Актом від 30.04.2015 на суму 28 068,56 грн. у квітні 2015 року; - за Актом від 31.10.2015 на суму 79 079,46 грн. у жовтні 2015 року; - за Актом від 30.11.2015 на суму 133 216,40 грн. у листопаді 2015 року; - за Актом від 31.12.2015 на суму 161 826,95 грн. у грудні 2015 року. Оскільки відповідач своєчасно не виконав умови договору купівлі продажу природного газу в частині своєчасної оплати за поставлений товар, позивач звернувся до суду з даним позовом в якому просив на підставі вимог ст. 625 ЦК України стягнути три відсотки річних та інфляційні втрати та штрафні санкції у вигляді пені посилаючись на п. 7.2 вищевказаного договору. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки відповідач несвоєчасно виконав умови договору № 4013\15-ТЕ-24 від 10.12.2014 року в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ в порядку та строки визначені п.6.1 договору, з нього на підставі вимог ст. 625 ЦК України та п. 7.2 договору підлягає стягненню частково штрафні санкції у вигляді пеню в розмірі 17 614,67 грн. та 3% річних в розмірі 971, 87 грн. Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат суд першої інстанції зазначив про відсутність обумовлених законом підстав для стягнення вказаного показника з огляду на наявність дефляції у спірний період з 15.04.2015 по 31.08.2015, а також необхідності нарахування інфляційних втрат не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Колегія суддів частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції зважаючи на наступне. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Вимогами до статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. При цьому, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України). За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Відповідно до п. 6.1 Договору сторони передбачили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Таким чином, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та відповідно до п. 6.1. Договору покупець зобов`язаний був здійснити продавцю оплату за фактично переданий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, а саме: - за Актом від 31.01.2015 на суму 86479,21 грн. за газ, поставлений у січні 2015 року - до 14.02.2015; - за Актом від 28.02.2015 на суму 75 898,25 грн. за газ, поставлений у лютому 2015 року - до 14.03.2015; - за Актом від 31.03.2015 на суму 52 493,68 грн., поставлений у березні 2015 року - до 14.04.2015; - за Актом від 30.04.2015 на суму 28 068,56 грн. за газ, поставлений у квітні 2015 року - до 14.05.2015; - за Актом від 31.10.2015 на суму 79 079,46 грн. за газ, поставлений у жовтні 2015 року - до 14.11.2015; - за Актом від 30.11.2015 на суму 133 216,40 грн. за газ, поставлений у листопаді 2015 року - до 14.12.2015; - за Актом від 31.12.2015 на суму 161 826,95 грн. за газ, поставлений у грудні 2015 року - до 14.01.2016. Як встановлено судом першої інстанції, і що не заперечувалось учасниками спору, відповідачем всупереч умов ст. ст. 526, 692 Цивільного кодексу України допущено прострочення перед позивачем виконання своїх зобов`язань з своєчасної оплати вартості товару, отриманого по Договору, оплата здійснювалась частково, що наведено позивачем у відповідному розрахунку. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 1 ст. 550 Цивільного кодексу України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу. Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пунктом 7.2 Договору сторонами узгоджено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору покупець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення показників пені та 3% річних, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правильність нарахування пені у розмірі 17 614, 67 грн. та 3% річних в сумі 971,87 грн., і задовольнив вимоги позивача у наведеній частині повністю. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується скаржником. В частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 277,33 грн. інфляційних втрат суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про відсутність обумовлених законом підстав для стягнення вказаного показника з огляду на наявність дефляції у спірний період з 15.04.2015 по 31.08.2015, а також необхідності нарахування інфляційних втрат не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції у наведеній частині, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2020 в частині відмови у стягненні інфляційних втрат в розмірі 277,33 грн., прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 277,33 грн. - задовольнити. Здійснивши апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги згідно з приписами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд апеляційної інстанції зазначає, що базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18. Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем у позові нараховано до стягнення з відповідача 277,33 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з своєчасної оплати вартості поставленого газу за Актом від 31.03.2015 на суму 52 493,68 грн., строк оплати якого згідно п. 6.1 Договору встановлено до 14.04.2015. Період прострочення позивачем визначено з 15.04.2015 по 31.08.2015, при цьому, розрахунок інфляційних втрат здійснено позивачем наступним чином: - з 15.04.2015 по 30.04.2015: застосовано індекс інфляції за травень місяць 2015 року у розмірі 102,2%, здійснивши відповідне нарахування на суму боргу на останній день вказаного періоду 19 224,11 грн. (оскільки з вартості поставленого товару на суму 52 493,68 грн. відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 33 269,57грн.), та заявивши до стягнення 422,93 грн. інфляційних втрат за наведений період; - з 01.05.2015 по 31.05.2015: застосовано індекс інфляції за червень місяць 2015 року у розмірі 100,4%, здійснивши відповідне нарахування на суму боргу на останній день вказаного періоду 9 983,63 грн. (оскільки з вартості поставленого товару на суму 52 493,68 грн. відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 33 269,57грн., враховану у травні місяці 2015 року, та 9 240,48 грн. сплачено у червні місяці), та заявивши до стягнення 41,63 грн. інфляційних втрат за наведений період; - з 01.06.2015 по 30.06.2015: враховано, що у липні 2015 року існувала дефляція - 99,0%, а тому індекс інфляції носив від`ємне значення (- 104,48 грн.), сума боргу на останній день вказаного періоду складала 9 983,63 грн.; - з 01.07.2015 по 31.08.2015: враховано, що у червні 2015 року існувала дефляція - 99,2%, а тому індекс інфляції носив від`ємне значення (-82,75 грн.), сума боргу на останній день вказаного періоду складала 9 983,63 грн. Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, - є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць. При цьому, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи до уваги, що прострочення відповідача з оплати товару за Актом від 31.03.2015 на суму 52 493,68 грн., з якої відповідачем сплачено 33 269,57 грн. і борг складав 19 224,11 грн., розпочалося з 15.14.2015, тобто, становить менше місяця та враховуючи, що інфляційні втрати визначаються за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, а тому нарахування індексу інфляції за 15.04.2015 по 30.04.2015, тобто за неповний місяць квітень 2015 року, - є безпідставним. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та зокрема у постановах Верховного суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18. Отже, суд апеляційної інстанції, здійснивши розгляд справи в межах оскарження позивачем нарахувань інфляційних втрат, керуючись ст. 269 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував вищенаведеного, як не здійснив належного перерахунку інфляційних втрат нарахованих позивачем, а обмежився лише посиланням на наявний розрахунок позивача інфляційних втрат та на наявність дефляції, як підстави відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, з чим суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає висновки суду першої інстанції у наведеній частині такими, що здійснені з не з`ясуванням обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права в частині відмови у задоволенні стягнення інфляційних втрат частині, зокрема ст. 625 Цивільного кодексу України. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення інфляційних втрат є такою, що підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 76,87 грн., виходячи з суми боргу у розмірі 9 983,63 грн., яка існувала в період з 01.05.2015 по 31.08.2015 включно, з урахуванням індексів інфляції 102,2% у травні 2015 року, 100,4% - у червні 2015 року, 99,0% у липні 2015 року, 99,2% у серпні 2015 року. В решті вимог позивача щодо стягнення 200,46 грн. інфляційних втрат слід відмовити. Колегія суддів відхиляє доводи та посилання позивача викладені у позові стосовно методики розрахунку, викладену у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, оскільки у відповідності до приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, зокрема у постанові суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18. Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі в межах зазначених доводів, найшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні стягнення 277,33 грн. інфляційних втрат підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення у наведеній частині про часткове задоволення вимог, а саме в розмірі 76,87 грн., з відмовою у задоволенні 200,46 грн. інфляційних втрат. В решті рішення суду першої інстанції - скаржником не оскаржувалось та залишається без змін. Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову - судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 271, 273, 275, 276, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі №910/15918/19 - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі №910/15918/19 - скасувати в частині відмови у задоволенні стягнення 277,33 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення про часткове задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат, а саме в розмірі 76,87 грн., відмовою у задоволенні решти інфляційних втрат в розмірі 200,46 грн.

3. В решті рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі №910/15918/19 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

4. Викласти резолютивну частину господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі №910/15918/19 в наступній редакції: «

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код: 20077720) пеню в розмірі 17 614 (сімнадцять тисяч шістсот чотирнадцять) грн. 67 коп., 3% річних в розмірі 971 (дев`ятсот сімдесят одна) грн. 87 коп., інфляційні втрати в розмірі 76 (сімдесят шість) грн.. 87 коп. та витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 1 900 (одна тисяча дев`ятсот) грн. 59 коп. В решті позовних вимог - відмовити».

5. Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код: 20077720) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 798 (сімсот дев`яносто вісім) грн. 69 коп. В решті витрат зі сплати судового збору за подачу позову та апеляційної скарги залишити за публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

6. Доручити суду першої інстанції видати накази на виконання даної постанови, а матеріали справи №910/15918/19 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, строки та у випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 02.06.2020 Головуючий суддя М.А. Руденко Судді М.А. Дідиченко Є.Ю. Пономаренко