Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/9217/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9217/18 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у м. Києві до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 170 539,34 грн.,- В С Т А Н О В И В: Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на користь Головного управління ДФС у м. Києві кошти платника податків ОСОБА_1 у розмірі 170539,34 грн. земельного податку з фізичних осіб. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. На думку апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги докази, надані ГУ ДПС у м. Києві в підтвердження наявності у фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 170539,34 грн. земельного податку з фізичних осіб. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав та в суді першої інстанції свою позицію обґрунтовував тим, що позивач у позовній заяві посилається на податкове повідомлення-рішення № 43965-1305 від 30.08.2017, проте в якості доказу надано корінець податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 43965-1305 за платежем земельний податок з фізичних осіб, яке було скасовано постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 по справі №826/9616/17 та яка набрала законної сили. На електронну адресу суду відповідач направив клопотання про оголошенням перерви по справі та призначити судове засідання на іншу дату, але не раніше 23 травня 2020 року. Колегія суддів зауважує, що розгляд даної справи призначено після 23 травня 2020 року, а саме 27 травня 2020 року. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 10.04.2007, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на обліку у ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві та є платником податків. Відповідно до інтегрованої картки платника податків, за відповідачем, станом на 01.04.2018 обліковується податковий борг у сумі 170539,34 грн. з земельного податку з фізичних осіб. Вищезазначена сума податкового боргу виникла на підставі податкового повідомлення-рішення (форма "Р") № 43965-1305 від 28.04.2017, яким контролюючий орган визначив відповідачу до сплати суму грошового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення від 28.04.2017 № 43965-1305 на загальну суму 170 539,34 грн., оскаржене відповідачем у судовому порядку та скасовано постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 по справі № 826/9616/17, яка набрала законної сили 29.12.2018, відтак вказана податкова вимога вважається відкликаною відповідно до пп. 60.1.4 п. 60.1 ст. 60 ПК України. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України). Положеннями ст. 21 ПК України визначено обов`язки органів фіскальної служби, серед яких обов`язок дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Отже, органи фіскальної служби та їх посадові особи при прийнятті рішень, у т.ч. наказів про проведення позапланової перевірки, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений ПК України. Відповідно до п.п.14.1.39. п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. У свою чергу, податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України). У відповідності до пп. 14.1.137 п. 14.1 ст. 14 ПК України, орган стягнення-державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Із системного аналізу вказаних норм податкового законодавства вбачається, що податкове зобов`язання визначається у разі відсутності порушення норм податкового законодавства платником податків в податковій декларації або контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні; грошове ж зобов`язання може включати в себе штрафні санкції та визначається у разі порушення норм податкового законодавства самостійно платником податків в порядку, передбаченому ст. 50 ПК України, або контролюючим органом в податковому повідомленні-рішенні. Згідно з п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Відповідно до п. 57.2 ст. 57 ПК України у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в ст. 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування. Частиною 1 п. 57.3 ст. 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Згідно з п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.пп. 54,3.1. 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Тобто, по завершенню вказаного 10-денного строку, якщо у податкового органу не буде відомостей (документально підтверджених) щодо сплати або оскарження визначеного грошового зобов`язання, то контролюючий орган зобов`язаний розпочати заходи, спрямовані на забезпечення сплати платником податків цього зобов`язання, зокрема сформувати податкову вимогу. Згідно з п. 41.2 ст. 41 ПК України, органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється. В свою чергу, на підставі пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на подану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках. Відповідно до п. 59.1. ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Так, позивач у позовній заяві посилається на податкове повідомлення-рішення № 43965-1305 від 30.08.2017, проте в якості доказу надає корінець податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 43965-1305 за платежем земельний податок з фізичних осіб. Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, податкове повідомлення - рішення від 28.04.2017 № 43965-1305 на загальну суму 170 539,34 грн. вже було оскаржене відповідачем у судовому порядку та скасовано постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 по справі № 826/9616/17, яка набрала законної сили 29.12.2018. Згідно з пп. 60.1.4 п. 60.1 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі. Натомість, в апеляційній скарзі позивач вказує лише на наявність у позивача заборгованості відповідно до інтегрованої картки платника податків, однак, жодної оцінки факту відкликання податкового повідомлення-рішення у зв`язку з набранням законної сили рішення суду у справі № 826/9616/17 апелянт не надає. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідками перегляду доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення на користь Головного управління ДФС у м. Києві коштів платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 170539,34 грн. земельного податку з фізичних осіб за податковим повідомленням-рішенням від 28.04.2017 № 43965-1305. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Василенка Я.М. Ганечко О.М.