Постанова 4855 № 640/24238/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24238/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Вовк П.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г. при секретарі Горяіновій Н.В. за участю представника позивача: Зудінова О.О. представника відповідача: Портянка О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Антимонопольного комітету України (далі по тексту - відповідачі, АК України) в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ АК України від 17 жовтня 2019 року № 1187-ВК «Про звільнення ОСОБА_1 » (зі змінами); - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем з 08 листопада 2019 року; - стягнути з АК України середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 08 листопада 2019 року по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися в призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом АК України від 23 липня 2019 року № 875-ВК «Про затвердження структури» головою Комітету, відповідно до статей 9 та 27 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2015 року № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих адміністрацій», затверджено структуру апарату Комітету. На підставі наказу АК України від 23 липня 2019 року № 875-ВК «Про затвердження структури» наказом Комітету від 02 серпня 2019 року № 915-ВК «Про введення в дію штатного розпису», з 02 серпня 2019 року введено в дію штатний розпис на 2019 рік апарату АК України та визнано таким, що втратив чинність, наказ голови Комітету від 23 травня 2019 року № 630-ВК. Вищезазначеними структурою та штатним розписом апарату АК України на 2019 рік у складі Департаменту організаційної роботи передбачено відділ забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем у складі 6 штатних одиниць, у тому числі посада державної служби - начальника цього відділу. Попереднім, штатним розписом Комітету, введеним в дію з 23 травня 2019 року в складі Департаменту організаційної роботи було передбачено відділ забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем у складі 6 штатних одиниць, у тому числі посада державної служби - заступника Директора Департаменту - начальника відділу. Таким чином, в результаті введення в дію нового штатного розпису апарату АК України на 2019 рік, скорочено посаду державної служби заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем та утворено посаду начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту організаційної роботи. Крім того, у зв`язку із введенням з 02 серпня 2019 року нового штатного розпису апарату Комітету на 2019 рік: скорочено посаду заступника директора Департаменту; створено Відділ забезпечення роботи членів Комітету та проведення засідань Комітету шляхом об`єднання Відділу забезпечення роботи членів Комітету та сектору забезпечення проведення засідань Комітету Департаменту, в якому замість посади начальника відділу забезпечення роботи членів Комітету введено посаду заступника директора Департаменту - начальника відділу забезпечення роботи членів Комітету та проведення засідань Комітету (додаток 5 - положення про відділ); замість посади начальника відділу матеріально - технічного забезпечення Департаменту введено посаду заступника директора Департаменту - начальника відділу матеріально-технічного забезпечення (додаток 6 - положення про відділ); посаду заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення скорочено. У зв`язку зі скороченням посади державної служби заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу захисту інформації та розвитку інформаційних систем на підставі статті 49-2 Кодексу законів про працю України і статті 87 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 попереджено про можливе наступне вивільнення. 02 серпня 2019 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про можливе наступне вивільнення державного службовця. Одночасно позивачу запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста другого відділу розгляду скарг Департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель, від якої він відмовився (а.с.14). 20 серпня 2019 року позивачу вдруге запропоновано вакантні посади заступника голови Івано-Франківського та заступника голови Хмельницького обласних територіальних відділень Комітету, від яких ОСОБА_1 також відмовився (а.с.15). Наказом АК України від 17 жовтня 2019 року № 1187-ВК «Про звільнення ОСОБА_1 », керуючись статтею 49-2 та п. 1 ч. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу захисту інформації та розвитку інформаційних систем, 21 жовтня 2019 року (далі по тексту - оскаржуваний наказ). Підстави прийняття спірного наказу: попередження про наступне вивільнення від 20 серпня 2019 року та незгода на переведення на посаду заступника голови Хмельницького обласного територіального відділення АК України, незгода на переведення на посаду заступника голови Івано-Франківського обласного територіального відділення АК України, попередження про наступне вивільнення від 02 серпня 2019 року та незгода на переведення на посаду головного спеціаліста другого відділу розгляду скарг Департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель (а.с.10). Наказом АК України від 21 жовтня 2019 року № 1209-ВК «Про внесення змін до наказу від 17 жовтня 2019 року №1187-ВК», у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 , заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу захисту інформації та розвитку інформаційних систем, відповідно до ч. 3 статті 40 Кодексу законів про працю України, ч. 5 статті 87 Закону України «Про державну службу», внесено зміни до наказу керівника апарату Комітету від 17 жовтня 2019 року №1187-ВК «Про звільнення ОСОБА_1 », виклавши пункт перший вищезазначеного наказу у наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу захисту інформації та розвитку інформаційних систем, у перший робочий день, наступний за днем закінчення його тимчасової непрацездатності». Наказом АК України від 07 листопада 2019 року № 1267-ВК «Про внесення змін до наказу від 17 жовтня 2019 року №1187-ВК», у зв`язку із закінченням тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу захисту інформації та розвитку інформаційних систем, відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3 статті 40, статті 49-2 Кодексу законів про працю України, ч. 5 статті 87 Закону України «Про державну службу», внесено зміни до наказу керівника апарату Комітету від 17 жовтня 2019 року №1187-ВК «Про звільнення ОСОБА_1 » (зі змінами, внесеними наказом керівника апарату Комітету від 21 жовтня 2019 року № 1209-ВК), виклавши пункт перший вищезазначеного наказу у наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу захисту інформації та розвитку інформаційних систем, 07 листопада 2019 року». Позивач, вважаючи протиправним оскаржуваний наказ, звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного наказу, з урахуванням вимог чинного законодавства та правових положень ч.2 статті 19 Конституції України та ч.2 статті 2 КАС України. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну службу» (далі по тексту - Закон) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Кодексом законів про працю України (далі також - КЗпП). За правилами п. 1 ч. 1 статті 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 87 Закону, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. При цьому, ч. 2 статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Положеннями ч.ч. 1 і 3 статті 49-2 КЗпП передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог ч. 2 статті 40, ч. 3 статті 49-2 КЗпП не є обов`язком роботодавця. Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 статті 40, ч. 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду, і які існували на день звільнення. Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року по справі № 753/22893/17 (провадження № 61-28309св18). Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02 серпня 2019 року та 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням про його можливе звільнення, у зв`язку із скороченням чисельності штатів. При цьому, як було вказано вище, йому було запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу розгляду скарг Департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель та посади заступників голів Івано-Франківського та Хмельницького обласних територіальних відділів АМКУ. У свою чергу, позивач відмовився від запропонованих посад, оскільки, на його думку, вони не були аналогічними тій посаді, яку він обіймав та не відповідали його кваліфікації, освіті та досвіду роботу. У своєму позові ОСОБА_1 вказує про обізнаність щодо наявності у штатному розписі відповідача інших вакантних посад, що відповідали його кваліфікаційному рівню та спеціалізації для переведення, які в порушення трудового законодавства не були йому запропоновані. За приписами статті 42 КЗпП, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Так, виходячи зі змісту Положення про Відділ забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту Комітету, затвердженого в.о. керівника апарату Комітету від 05 червня 2018 року та Положення про Відділ забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту Комітету, затвердженого керівником апарату Комітету 02 серпня 2019 року, внаслідок введення з 02 серпня 2019 року нового штатного розпису апарату АК України на 2019 рік утворена нова посада державної служби начальника Відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту, якою встановлено нові посадові обов`язки за цією посадою. При цьому, відділу забезпечення роботи членів АК України та проведення засідань комітету додані, зокрема, завдання, пов`язані з організацією проведення та документального оформлення засідань Комітету та Колегій відповідно до затверджених регламентів роботи колегіальних органів Комітету. Відділу матеріально-технічного забезпечення додані завдання та функції, зокрема, розробка та участь у розробленні проектів нормативно - правових актів, розгляд нормативно-правових актів, що надійшли на погодження з питань, що належать до компетенції відповідного відділу, управлінські функції та завдання щодо забезпечення Діяльності підприємств та установ, що належать до сфери управління Комітету, в тому числі Центру комплексних досліджень з питань антимонопольної політики, що займається проведенням комплексних наукових досліджень з питань захисту економічної конкуренції за загальнодержавному та регіональному рівні, розробленням проектів нормативних актів та матеріалів для забезпечення реалізації антимонопольної політики. З огляду на вказане, враховуючи, що посадові обов`язки між вищезазначеними посадами суттєво різняться, відповідач дійшов обґрунтованого висновку, що у позивача достатнього професійного досвіду роботи у зазначеній сфері немає та внаслідок чого запропоновано, враховуючи його попередній досвід роботи у сфері публічних закупівель, як члена тендерного комітету АК України, переведення на посаду головного спеціаліста другого відділу розгляду скарг Департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель. У подальшому, ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади заступника голови Івано- Франківського та заступника голови Хмельницького обласних територіальних відділень Комітету, від яких позивач також відмовився. Крім того, з метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов`язки на новостворених посадах керівників відділів Департаменту, наказом керівника апарату Комітету від 02 серпня 2019 року № 922-ВК, зокрема, на вакантні посади заступника директора Департаменту - начальника відділу забезпечення роботи членів Комітету та проведення засідань Комітету, заступника директора Департаменту - начальника відділу матеріально-технічного забезпечення було оголошено конкурс. У зв`язку з зазначеним, з метою працевлаштування ОСОБА_1 , у разі відповідності рівню професійної компетентності на зайняття вищезазначених посад, листом від 27 серпня 2019 року № 34-29/10-10757, останньому було запропоновано взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад (а.с. 51). Більш того, вказаним листом позивачу роз`яснено про збільшення обсягу завдань і функцій Департаменту організаційної роботи, що фактично свідчить про те, що така посада не є рівнозначною тій, яку обіймав ОСОБА_1 . Між тим, заяв про участь в конкурсі на заміщення вищезазначених вакантних посад від ОСОБА_1 не надходило. Також, матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем відмови Комісії у переведенні на посаду заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу матеріально-технічного забезпечення за його заявою від 01 серпня 2019 року. Отже, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що АК України було вжито належних та достатніх заходів щодо приведення у відповідність до законодавства та належного оформлення процедури попередження та можливого наступного вивільнення державного службовця ОСОБА_1 , а згодом і звільнення останнього. Щодо посилань апелянта на відмову Профспілкового комітету погодити звільнення позивача, суд зазначає наступне. Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства (ч. 1 статті 43 КЗпП). Водночас, відповідно до ч. 3 статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Тобто, надати первинним профспілковим організаціям інформацію (повідомити) відповідно до статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і отримати згоду виборного органу (профспілкового представника), відповідно до ч. 1 статті 43 КЗпП України, це різні та не пов`язані одна з одною дії. На виконання вимог ч. 3 статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», листом від 02 серпня 2019 року № 34-29/9899 АК України надав Профспілковому комітету первинної профспілкової організації інформацію щодо заходів відповідно до яких можливе звільнення ОСОБА_1 . Відповідно до листів від 07 серпня 2019 року та від 09 серпня 2019 року Профспілковий комітет та АК України провели консультації про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Так, ч. 8 статті 43 КЗпП встановлено, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Листом від 26.09.2019 року № 300-29/10-12314 АК України звернувся до Профспілкового комітету первинної профспілкової організації Комітету за отриманням згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 . Згідно з ч.ч. 2, 5 статті 43 КЗпП, у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Оскільки протягом вказаного вище терміну АК України не отримано від Профспілкового комітету рішення у письмовій формі, відповідно до ч. 5 статті 43 КЗпП, вважається що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1, що свідчить про відсутність порушень з боку відповідача статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статті 43 КЗпП. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано апелянтом під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 згоду, яка є обов`язковою відповідно до ч. 2 статті 40 КЗпП, щодо свого переведення на запропоновані відповідачем посади не надав, а тому відповідач правомірно звільнив останнього, адже в складі АК України були відсутні вакантні посади, з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду позивача. Доводи апелянта про наявність у останнього двох вищих освіт та наявності належного рівня кваліфікації не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, адже це відноситься до дискреційних повноважень АК України, як роботодавця, які вирішуються останнім з урахуванням багатьох критеріїв, в тому числі і тих, які мають бути враховані під час зайняття особою вакантної посади. Вказане свідчить, законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб`єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є правомірним, обґрунтованим та не підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що усі інші позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вищезазначеної позовної вимоги в задоволенні якої судом першої інстанції правомірно відмовлено. Отже, даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Л.О. Костюк А.Г. Степанюк Повний текст виготовлено 01.06.2020 року