Постанова 4818 № 645/4020/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м. Харків Справа № 645/4020/18 Провадження № 22-ц/818/1718/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Хорошевського О.М. суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б. за участю секретаря Брулевича В.В. Учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 третя особа - ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Синєпольської Ольги Валеріївни на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 листопада 2019 року, постановленого суддею Ульяніч І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування за законом, УСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просила усунути ОСОБА_2 від спадкування за законом після померлого ОСОБА_4 , як особу, що ухиляється від надання допомоги спадкодавцеві, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані, визнати за нею право власності на 2/3 частини однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 , стягнути судовий збір. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю у фактичних шлюбних відносинах з 2004 року, а з 2012 року - у зареєстрованому шлюбі. У цей період було зроблено родинний обмін нерухомості та ОСОБА_4 подарував колишній дружині та сину свою особисту трикімнатну квартиру у АДРЕСА_2 , Натомість отримав у дар від сина - ОСОБА_2 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . В зазначеній квартирі він разом з новою родиною мешкав до моменту смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2014 році, в результаті отруєння, ОСОБА_4 захворів на токсіко-метаболічну енцефалопатію III ступеню з когнітивними порушеннями по типу апалічного синдрому та йому була присвоєна група інвалідності І Б. З 2014 року й до моменту смерті ОСОБА_4 самостійно пересуватися, обслуговувати себе та харчуватися не міг. Він постійно потребував сторонньої допомоги, без якої просто би загинув, тобто перебував у безпорадному стані, що підтверджується медичною документацією. Весь тягар по піклуванню, лікуванню та догляду за важко хворим ОСОБА_4 взяли на себе ОСОБА_1 та її донька. Натомість рідний син ОСОБА_4 самоусунувся від будь-якої допомоги своєму батькові в той час, коли він знаходився в дуже важкому й безпорадному стані та особливо потребував участі та уваги саме з боку самих близьких та рідних людей. Весь час, коли батько потребував його турботи, він свідомо ухилявся від надання будь-якої допомоги спадкодавцю. Навіть після смерті ОСОБА_4 , його син відмовився надати фінансову та фізичну допомогу й всі витрати та клопоти, пов`язані з похованням, взяла на себе ОСОБА_1 . У зв`язку із вищевикладеним просила позов задовольнити. Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права висновки якого не відповідають обставинам справи та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Скарга містить посилання на те, що ОСОБА_2 (відповідач по справі) - син померлого ОСОБА_4 був приведений до присяги та допитаний у судовому засіданні, в якості свідка. Під присягою він надав суду свідчення, що йому було відомо про хворобу батька. Пояснив, що ті два рази, коли він бачив батька, він усвідомлював його безпорадний стан: батько був дезорієнтований, нікого не впізнавав, не міг самостійно рухатися, їсти та обслуговувати себе. На запитання сторін та суду відповідач повідомив, що він не вважав за потрібне надавати допомогу своєму батьку, оскільки той не заслуговував на неї. Відповідач надав пояснення, що дуже ображений на свого батька за те, що він розлучився з матір`ю та створив нову родину. Відповідач умисно уникав від надання будь якої допомоги своєму батькові та тягар по піклуванню, лікуванню та догляду за важко хворим спадкодавцем свідомо повністю переклав на позивача та її доньку. Під час розгляду справи судом були порушені норми ст. 76 ЦПК України, згідно яких доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до норм цієї статті доказами є зокрема показання свідків, які під присягою дали пояснення, що відповідачу неодноразово повідомляли про тяжкий та безпорадний стан батька та просили надати посильну допомогу. Усі прохання відповідач або ігнорував, або відповідав відмовою. Судом не було надано належної оцінки цим доказам, що призвело до однобокого тлумачення пояснень свідків на користь відповідача. Крім того, судом було зазначено, що під час хвороби батька відповідач знаходився на утриманні своєї матері, а тому в нього не було можливості надавати фінансову допомогу. Такі висновки суду суперечать роз`ясненям ВСУ, викладеним у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, окремо й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Тобто, законом передбачено, що спадкоємець повинен надавати допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво знаходиться в безпорадному стані, не залежно від свого матеріального становища. Крім того допомога таким людям полягає не лише в фінансовій допомозі, а на сам перед у моральній підтримці, щоб вони не відчували себе самотніми та покинутими Суд умисно замовчав усі ці докази. Показання відповідача та свідків не знайшли свого відображення ні в описовій, ні в резолютивній частині рішення. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що дослідивши надані сторонами докази, давши їм належну правову оцінку, прийшов до висновку, що в процесі розгляду справи не було надано переконливих доказів саме ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцеві. Що стосується вимог про визнання за позивачем 2/3 частини квартири судом зазначено, що позивач ОСОБА_1 спадщину прийняла, в оформленні права на спадщину їй нотаріус не відмовляла, вчинення нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, за клопотанням позивача, було зупинено до вирішення спору, тому будь-яких перешкод для оформлення спадкових прав на 1/3 частину спірної квартири та отримання позивачем нотаріально посвідченого свідоцтва про право на спадщину не має. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції. Судовим розглядом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 захворів на тяжку хворобу з травня 2014 року, потребував сторонньої допомоги, яку йому надавала дружина - позивач по справі та її донька- медичний працівник, які приймали безпосередню та активну участь в догляді за спадкодавцем по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач ОСОБА_2 перебував на утриманні своєї матері, під час хвороби батька, навчався та сам потребував матеріальної допомоги. Факт тяжкої хвороби та безпорадний стан спадкодавця ОСОБА_4 не оспорював. Згідно ст. 1217, 1218 ЦК України - спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1261 ЦК України - у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно ст. 1224 ЦК України - не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Статтями 202, 203 СК України встановлено обов`язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги, мають тяжкі хвороби, інвалідність або є безпомічними. Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Сторони по справі є спадкоємцями 1 черги після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , які обидва прийняли спадок шляхом звернення з заявами до нотаріальної контори, заповіт спадкодавцем не складено. Із твердженнями позивача, що відповідач свідомо ухилявся від надання будь-якої допомоги своєму батьку, який перебував в безпорадному стані, судова колегія не може погодитись оскільки доказів саме ухилення не знайшло свого підтвердження при розгляді справи. Судова колегія також звертає увагу на те, що ст. 206 СК України передбачено стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина має достатній дохід (заробіток). Можливість надавати матеріальну допомогу під час хвороби батька відповідачем, позивачем не доведено. Посилання ОСОБА_2 , надані суду першої інстанції у якості свідка зводиться до того, що між ним та батьком не було близьких стосунків, син вважав, що батько не надавав йому достатньої матеріальної допомоги після розлучення з матір`ю відповідача. Довідка до акту огляду МСЕК Серія 10ААБ № 204747 свідчить про те, що ОСОБА_4 встановлену першу «Б» групу інвалідності з 26.09.2014 року на два роки за загальним захворюванням. Рекомендований захід по відновленню працездатності - «Д» нагляд відділення неврології, психіатрії. Хворий потребує постійного стороннього нагляду та догляду (т. 1 а.с. 14). Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на цей висновок МСЕК та виписку з медичних карток та консультацій спеціалістів. Надані позивачем докази свідчать про те, що на час огляду МСЕК ОСОБА_4 не міг самостійно забезпечувати умови свого життя. Відповідь КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» від 11.06.2019 року, надала на запит суду першої інстанції свідчать про те, що ОСОБА_4 перебував у лікарні з 03.04.2015 року до 02.05.2015 року (день смерті) в тяжкому самотинному та психіатричному стані, мовному контакту не доступний, діагноз: органічна деменція. Під час перебування у відділенні за хворим здійснював догляд медичний персонал, з близьких осіб відвідувала один раз дружина. Згідно довідки до форми № 106/о № 39 від 04.05.2015 року причина смерті ОСОБА_4 - хронічна виразка дванадцятималої кишки з кровотечею. Таким чином, знайшли підтвердження посилання позивача на те, що і у період квітень-травень 2015 року ОСОБА_4 знаходився у безпорадному стані. Але оскільки закон пов`язує обов`язок утримання батьків, які потребують допомоги з можливістю дітей надавати таку допомогу і ця обставина не доведена, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення без задоволення позовні вимоги. Погоджуючись з таким висновком судова колегія бере до уваги, що 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 про визнання права власності на які просить позивачка складаються з 1/3 частини належної ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом та 1/3 частини від якої на користь ОСОБА_2 відмовився батько спадкодавця - ОСОБА_3 . Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1,376, 381, 382-384 ЦПК України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Синєпольської Ольги Валеріївни залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 листопада 2019 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, які продовжуються на строк карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної інфекції «COVID-19», може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.М. Хорошевський Судді: І.В. Бурлака В.Б. Яцина Повне текст постанови складено 29 травня 2020 року.