Постанова Волинський апеляційний суд № 170/840/19

Справа № 170/840/19 Головуючий у 1 інстанції: Жевнєрова Н. В. Провадження № 22-ц/802/430/20 Категорія: 70 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 червня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Бовчалюк З.А., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Шацького районного суду Волинської області від 16 січня 2020 року , В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що вона є пенсіонеркою за віком, а відповідач є її рідним сином, проте він не надає їй матеріальної допомоги. Оскільки на теперішній час внаслідок складних життєвих обставин, знаходячись на межі бідності, вона потребує матеріальної допомоги, вимушена звернутися до суду із вказаним позовом. Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти у розмірі ј частки всіх видів заробітку (доходу) сина щомісячно. Рішенням Шацького районного суду Волинської області від 16 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було неправильно досліджено та оцінено надані позивачем докази на підтвердження тяжкого матеріального стану позивача, зокрема щодо невеликої пенсії, та поганого стану здоров`я. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 заперечує щодо задоволення апеляційної скарги, вважає її безпідставною, а рішення суду першої інстанції - законним та обґрунтованим, покликаючись на те, що він фактично неспроможний платити аліменти через свої низькі доходи, а також вважає, що суд не взяв до уваги наявність ще двох братів, до яких не пред"явлено вимоги щодо аліментів. Справа розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення учасників справи як малозначна відповідно до норм частини 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що вона дійсно потребує матеріальної допомоги. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав. Встановлено, що ОСОБА_1 має повнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з пенсійним посвідченням ОСОБА_1 є непрацездатною - пенсіонером за віком, а розмір її пенсії у 2019 році становив 2119,66 грн на місяць (а.с.7, 9). ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до акту обстеження матеріально- побутових умов сім`ї будинок позивача ОСОБА_1 знаходиться у незадовільному стані, відсутнє електропостачання, водовідведення, відсутні меблі (а.с.8). Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. За змістом статті 202 СК України необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків і потреба у матеріальній допомозі. Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18 дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребує матеріальної допомоги. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Таким чином, станом на час звернення до суду ОСОБА_1 отримує пенсію у розмірі, яка перевищує розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, у тому числі і для осіб, які втратили працездатність. З наданих позивачем доказів не вбачається, що її пенсія не забезпечує їй прожиткового мінімуму, встановленого законом. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що пенсія позивача є за розміром вищою, ніж встановлений законом прожитковий мінімум для категорії осіб, до якої вона відноситься, вона не надала достатніх та переконливих доказів на підтвердження того, що вона несе щомісячно витрати, які перевищують вказану суму її пенсії, а тому відсутні підстави вважати, що позивач є особою, яка потребує сторонньої матеріальної допомоги. Судом першої інстанції не встановлено на підставі матеріалів справи, що позивачка хворіє тяжкою хворобою, у зв`язку з чим потребує постійних значних витрат на лікування. Одночасно судом враховано, що надані позивачем до матеріалів справи чеки на придбання ліків, не можуть у повній мірі слугувати беззаперечними, належними та достовірними доказами понесених нею витрат, зокрема на лікування, оскільки вони стосуються різних періодів та не містять у собі прізвища особи, яка їх придбавала, і не повністю узгоджуються з медичним призначенням лікаря згідно із випискою з медичної картки ОСОБА_1 (а.с.13-15), а тому судом апеляційної інстанції не можуть братися до уваги. Інших доказів позивачем не надано. Крім того, судом встановлено, що позивачка має інших повнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , до яких не пред`явлено позов. Враховуючи встановлені фактичні обставини та вказані положення закону, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 під час розгляду справи судом у встановленому законом порядку не надано належних та достатніх доказів, які підтверджують те, що вона потребує матеріальної допомоги у виді аліментів від відповідача, а тому відповідно до частини першої статті 202 СК України вказане свідчить про недоведеність позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23). Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 269 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. ст. 269, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шацького районного суду Волинської області від 16 січня 2020 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 01 червня 2020 року. Головуючий Судді