Постанова 4818 № 645/5245/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 645/5245/18 Головуючий суддя І інстанції Шарко О. П. Провадження № 22-ц/818/1181/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Спори про спадкове право ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняФрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Шарко О.П. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Тетяна Дмитрівна, про визнання права власності в порядку спадкування, встановив: 07.09.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно, яке складається з частини житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 16681 від 19.12.2013 року. За життя її доньці, на підставі права власності, належала частина житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель. Після смерті доньки, у встановлений законом термін, вона шляхом подання відповідної заяву прийняла спадщину. Від Нотаріуса вона дізналася про існування заповіту від 03.04.2013 року за реєстровим № 620, та що спадкову справу вже було заведено, оскільки чоловік її померлої доньки ОСОБА_2 , також звернувся до неї із заявою про прийняття спадщини на підставі зазначеного заповіту. Оскільки у позивача відсутні правовстановлюючі документи, які підтверджують належність спірного майна на праві власності її померлій доньці, оформити свої спадкові права вона у позасудовому порядку не має можливості. Чинним рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2017 року по справі № 645/895/17 У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту відсутності родинних відносин та виключення з кола спадкоємців було відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин було задоволено у повному обсязі та було встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . У подальшому представником заявника направлено було направлено до Нотаріуса заяву про ознайомлення із матеріалами спадкової справи № 74/2013 та заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, в якій зазначалося що оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно знаходяться у відповідача. Однак, 31.07.2018 року надійшли листи від Нотаріуса, а саме: 1) лист щодо ознайомлення зі спадковою справою, відповідно до якого представнику була надана можливість ознайомитися з матеріалами вищезазначеної спадкової справи; 2) лист щодо оформлення спадкових прав, відповідно до якого не вбачається можливості видати мені свідоцтво про право на спадщину, оскільки відсутні всі необхідні документи для оформлення моїх спадкових прав. Внаслідок відсутності у позивача оригіналів документів, необхідних для видачі Нотаріусом свідоцтва про право на спадщину та у зв`язку з тим, що Відповідач необхідні документи не надає, чим на думку позивача перешкоджає реалізації її права на отримання спадщини, просила захистити її порушене право на отримання спадщини. Представник відповідача у ході судового розгляду позовні вимоги не визнав, надав суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що ОСОБА_1 безпідставно намагається прийняти спадщину після смерті дружини позивача - ОСОБА_3 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщина, яка відкрилася після її смерті у вигляді 71/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 була придбана ними спільно у шлюбі та є їх спільною сумісною власністю. Також відповідач заперечив, що позивач зверталась до відповідача для отримання правовстановлюючих документів по спадковій справі. Також у справі немає постанови приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бєсєди Т. Д. про відмову у видачі позивачу свідоцтва про право на спірну спадщину. Посилання у доводах позову на копію інформаційного листа №270/02-14 від 31.07.2018 року приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Т. Д. адресованого позивачу з повідомленням про необхідність надання позивачем правовстановлюючих документів для видачі свідоцтва про право на спадщину та про направлення запиту на адресу відповідача про надання документу, що посвідчує право власності спадкодавця на 71/100 частку у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 не містить інформації про те, що відповідач не надав приватному нотаріусу ХМНО Бєсєда Т. Д. будь які документи на спадкове майно. Окрім того, відповідач наголошує, що позивач у позовній заяві не зазначає яку саме частку спадщини вона просить визнати за нею на праві власності, що є грубим порушення норм чинного цивільного процесуального законодавства України. ОСОБА_1 у відповіді на відзив зазначила, що розмір належної їй частки визначений ч. 1 ст. 1241 ЦК України, де вказано, що вона, як непрацездатна мати спадкодавця спадкує незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). У зв`язку з цим, наявність заповіту від 03.04.2013 року на ім`я відповідача не впливає на належну згідно закону позивачу обов`язкову частку у спадщині. Також позивач заперечила проти відсутності доказів на підтвердження родинних зв`язків та спадкових прав, оскільки позивачем у судовому порядку було встановлено факт родинних відносин, про що свідчить рішення по справі № 645/895/17, яке разом з іншими документами було надано до нотаріуса, про що свідчать матеріали спадкової справи № 74/2013. Відповідач не погодився добровільно врегулювати спір та надати до нотаріуса оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно, для можливості визначити належну Позивачу частку у спадковому майні та для оформлення спадщини у нотаріальному порядку. Відсутність постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій не має правового значення, оскільки з листа нотаріуса від 31.07.2018 за № 270/02-14 вбачається, що Позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину з вини відповідача. Позивачем не було визначено та не було зазначено на яку саме частку необхідно визнати право власності на спадкове майно, оскільки без оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно цього зробити не виявляється можливим. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні позову, за його недоведеністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з розглядом справи, яка складається з витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вказала, що з боку Позивача було надано усі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог і які мають значення для справи, але суд першої інстанції не надав доказам належної оцінки. Зазначила, що судове рішення не відповідає вимогам закону та засадах верховенства права, є незаконним і необґрунтованим. Судом першої інстанції не було всебічно та повною мірою з`ясовано усі необхідні обставини справи, належним чином не досліджено наявні в матеріалах справи докази, через що було неправильно встановлено обставини справи, а тому суд дійшов невірного та помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Вказала, що суд при наявності підстав та можливості вирішити спір за наявними матеріалами справи дійшов помилково послався на те, що Позивач та його представник відмовились від проведення експертизи. Листом Харківського науково-дослідницького інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С Бокаріуса від 07.06.2019 року № 5159 (складеного 06.06.2019 року) було лише повідомлено про неможливість дати висновок експерта по цивільній справі № 645/5245/18. У письмовому відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити, а рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2019 року - залишити без змін. На обґрунтування відзиву повторив свої заперечення проти позову та наполягає на відсутності доказів на підтвердження спадкових прав позивачки. 22 травня 2020 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Шаповаловим А.Р. було подано письмові заперечення на відзив ОСОБА_2 , в яких він послався на копії судових рішень у справі № 645/895/17, а саме: рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року, в яких було встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що вбачається з матеріалів спадкової справи № 55542104 (№74/2013) та підтверджується матеріалами даної судової справи, що вочевидь підтверджує спадкові права Позивача, що є підставою для прийняття спадщини. Посилання Відповідача на касаційне оскарження вищезазначених судових рішень у справі № 645/895/17 є безпідставним, оскільки постановою Верховного Суду від 10.04.2020 року у справі № 645/895/17 касаційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, а рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року залишено без змін. Додатково послався на те, що крім листа приватного нотаріуса від 31.07.2018 за № 270/02-14 про неможливість видати Позивачу свідоцтво про право на спадщину підтверджується постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26.02.2020 № 33/02-31. Зазначає, що Позивачем було додатково зазначено частку, яку на його думку, необхідно визнати право власності на спадкове майно, про що була зроблена відповідна заява від 17.03.2020 року, яка наявна в матеріалах даної справи, у зв`язку з цим посилання Відповідача з цього приводу також є безпідставним. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, що передбачено п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно посилався на те, що по справі не проведено експертизу, і що позивач не уточнила вимоги у якій саме частині визнати за нею право власності на житловий будинок. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду. Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Як вбачається зі свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 від 04.09.1996 року, починаючи з 04 жовтня 1996 року ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Дітей від шлюбу не мали. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого відкрилася спадщина на належну їй частку згідно договору купівлі - продажу від 13.06.2005 року у 71/100 частині житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 залишила заповіт, посвідчений 03.04.2013 року Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Т.Д., зареєстровано в реєстрі за № 620, яким розпорядилася на випадок своєї смерті усю належну частину житлового будинку АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_2 , який 24 грудня 2013 року звернувся до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Т.Д. з відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті дружини. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 є пенсіонеркою та інвалідом другої групи згідно довідки МСЕК серія 12 ААА № 688561 від 26.09.2017 року. 31 липня 2018 року листом Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Т.Д. на заяву ОСОБА_1 , яка вчасно прийняла спірну спадщину, було відмовлено у видачі їй свідоцтва про право на спадщину через відсутність документів, які підтверджують належність спадкового майна спадкодавцю. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Положеннями статей 1216 - 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За життя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до ст. 60 СК України на праві спільної сумісної власності подружжя, яке сторони не оспорюють, належала Ѕ частка від 71/100, що складає 71/200. У відповідності до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частиною 1 ст. 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, а у відповідності до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно ст.ст. 1217, 1218, 1223 ЦК України - спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Згідно ст. 1241 ЦК України - малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2017 року, яке відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України має преюдиціальне значення по цій справі (справа № 645/895/17, провадження 2/645/1083), яке було залишено без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Тетяна Дмитрівна, про встановлення факту відсутності родинних відносин та виключення з кола спадкоємців - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Тетяна Дмитрівна, про встановлення факту родинних відносин - задоволено. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . Як вбачається з позову ОСОБА_1 посилалась на ст.1241 ЦК України, і вказувала на те, що вона має право на обов`язкову частку як непрацездатна особа-спадкоємець за законом першої черги. У якості відповідача вона зазначила єдиного спадкоємця-чоловіка померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , яка є донькою позивача по даній справі. Зазначені обставини знайшли своє підтвердження і були встановлені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні суду. ОСОБА_1 у позовній заяві просила визнати за нею право власності на спадкове майно, яке складається з частини житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель. Закон визначає розмір обов`язкової частки у спадщині, що не потребує додаткових експертних досліджень щодо визначення конкретних житлових приміщень та надвірних будівель. Тому відсутність висновків призначеної судом експертизи не перешкоджали суду уточнити розмір заявлених вимог щодо розміру передбаченої ст. 1241 ЦК України обов`язкової частки позивачки та встановити цей розмір на підставі наявних у справі доказів. Пунктом 5.10 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), передбачено, що при визначенні розміру обов`язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов`язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом. Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року у справі № 1-1/2014 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 ЦК України (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) роз`яснено, що зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів І, II та III груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний». Як правильно суд встановив, що спірне майно було придбано у період шлюбу, тобто є спільним майном подружжя. Доказів, відповідно до ст. 57 СК України, що спірне майно було придбано за особисті кошти ОСОБА_3 чи є її приватною власністю у матеріалах справи відсутні. Тому слід вважати доведеним той факт, що спірна спадщина належить по Ѕ частині спадкоємцю за законом-позивачу та відповідачу, з яким ОСОБА_3 перебувала у шлюбі. Згідно матеріалів спадкової справи вбачається, що із заявами про прийняття спадщини звернулись мати ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та чоловік- ОСОБА_2 . У статті 1241 ЦК України визначено право певних осіб на отримання частки спадкового майна, незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов`язковою часткою. Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону. Перелік таких осіб, визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини. ОСОБА_1 є непрацездатною особою, а, отже, має право на обов`язкову частку незалежно від змісту заповіту. Обов`язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту, у даному випадку з урахуванням двох спадкоємців - сторін у справі - 71/400. Обов`язкова частка визначається шляхом визнання права за спадкоємцем на ідеальну частку спадщини чи виділенням йому при розділі визначених речей із спадкової маси. Таким чином, відповідно до ст.1241 ЦК України обов`язкова частка позивачки складає Ѕ частку від 71/400, що дорівнює 71/800. При цьому колегія суддів відхиляє заперечення відповідача, що позивач могла вирішити це питання у позасудовому порядку, оскільки у позивача дійсно відсутні відповідні правовстановлюючі документи, які вона не зважаючи на запит від 31.07.2018 №268/02-14 приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Т.Д., який ОСОБА_2 отриманий 22.08.2018 року (а.с.136), не змогла отримати від відповідача, який як вбачається з матеріалів справи на день смерті мешкав зі спадкодавцем (а.с.85), тобто за відсутності від відповідача як позитивних дій в цьому контексті так і заяв про відсутність у нього правовстановлюючих документів на спільне майно подружжя, можна відповідно до загального принципу розумності, добросовісності та справедливості (ч. 6 ст. 3 ЦК України) обґрунтовано вважати, що правовстановлюючі документи на спірну спадщину зберігаються у відповідача. Таким чином, відсутність оригіналу правовстановлюючого документа про належність спадкодавцеві на день її смерті спадкового майна, а саме: 71/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1 є перешкодою для безспірного отримання позивачем у приватного нотаріуса свідоцтва про право на спадкування, а наведені з цього приводу заперечення відповідача є безпідставними. Суд апеляційної інстанції, оцінюючи вищевикладене, дійшов висновку, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 , яка відповідно до ст. 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині, яка з урахуванням того, що 71/100 частка вказаного домоволодіння безспірно належала спадкодавцю на день її смерті та відповідачу на праві спільного сумісного майна подружжя, спадщина відкрилася лише на її Ѕ частку, яка належала спадкоємиці - 71/200. З урахуванням того, що спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , є її мати - ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , обов`язкова частка, яка належить позивачці дорівнює 71/800, і тому її порушені спадкові права відповідно до згаданих норм матеріального права підлягають захисту. Щодо доводів скарги про стягнення з відповідача на користь позивача правової допомоги, то слід зазначити наступне. У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз`яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, перегляд документів, копіювання документів). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу . Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Згідно статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. За змістом статті 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді. Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору. Згідно з ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови стороні у їх стягненні. Так, на підтвердження витрат на правову допомогу адвокатом Шаповаловим А.Р. було надано 10.10.2019 року заяву про долучення документів до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги адвокатом Шаповаловим А.Р. від 17.06.2019 року, копію свідоцтва, копію ордера, акт прийому-передачі виконаних робіт від 27.09.2019 року (а.с.172-176). Згідно з правовою позицією висловленою Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18 необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Натомість, до судів першої та апеляційної інстанції не було надано розрахунку вартості наданих адвокатських послуг та належних і допустимих документів, які підтверджують сплату за надані послуги, відповідну квитанцію про сплату. За таких обставин витрати на правничу допомогу є недоведеними та не підлягають стягненню з відповідача. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно абз.3 п.35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», із змінами і доповненнями, внесеними Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 25.09.2015 року, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат. Згідно до п. 10 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року (із змінами та доповненнями) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. ОСОБА_1 надано до апеляційної скарги копію посвідчення серія НОМЕР_2, в якому вказано, що вона є інвалід 2-ої групи, а тому вона звільнена від сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги. Таким чином з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та задоволенням позову, судові витрати, понесені за розгляд справи виходячи з ціни продажу 71/100 будинку, яка вказана у п.4 договору купівлі-продажу від 13.06.2005 року - 18759,00 грн. (а.с.127), а тому за подання позову суді першої інстанції у розмірі 704,80 грн, та за подання апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції 150% - 1057,20 грн. З огляду на те, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; порушив норми процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, тому відповідно до п.п.п.1, 2, 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу, оскаржене рішення суду скасовує, та ухвалює нове про задоволення позову. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст.376, 381-384, 388, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково. Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 03 грудня 2019 року - скасувати. Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, яке складається з 71/800 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель, задовольнивши позов частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 704,80 грн-за подання позову, та 1057,20 грн.- за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 01 червня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.