Постанова 4816 № 583/1668/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м.Суми Справа №583/1668/16-ц Номер провадження 22-ц/816/1019/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І. з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2020року в складі судді Плотникової Н.Б., ухваленого у м. Охтирка, повний текст якого складений 25 лютого 2020 року, в с т а н о в и в: У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Охтирської міської ради Сумської області, який в подальшому уточнив, про встановлення факту спільного проживання з веденням спільного господарства та про визнання права власності на спільне майно подружжя. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 квітня 1983 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними у спільну сумісну власність була придбана однокімнатна квартира по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 1992 року, зареєстрованого в Охтирському міжміському бюро технічної інвентаризації 19 серпня 1992 року, покупцем за яким вказана лише відповідачка ОСОБА_2 . Посилаючись на обставини того, що у правовстановлюючому документі він не був вказаний власником чи співвласником вказаної квартири, чим порушено його право спільної власності, як другого з подружжя, на спірне нерухоме майно, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати за ним право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , а саму квартиру визнати сумісною власністю подружжя, а також встановити факт спільного сімейного проживання за весь період, починаючи з моменту купівлі квартири і по теперішній час (т. 1, а.с. 158). Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2020року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вказане рішення суду позивач оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В доводах апеляційної скарги зазначається, що помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке було набуте ними в період шлюбу може бути спростована лише одним із подружжя, тобто, в даному випадку - відповідачкою ОСОБА_2 . Проте, на чому наголосив позивач в апеляційній скарзі, відповідачка ніколи не зверталася до суду з вимогою про визнання її одноосібним власником спірної квартири, як і з позовом про поділ спільного майна, тому позивач і звернувся до суду з даним позовом з вимогою підтвердити наявність у нього права спільної сумісної власності на вказану квартиру та встановити факт проживання дружини і чоловіка однією сім`єю в період з 1990 по 2016 роки. До того ж, на думку позивача, позовні вимоги не можуть зачіпати законних прав чи інтересів виконкому Охтирської міської ради, ураховуючи обставини того, що за договором дарування від 27 травня 1997 року спірна квартира не була передана у державну чи комунальну власність та не приймалася на баланс цієї юридичної особи, тому, як вважає позивач, виконавчий комітет Охтирської міської ради не є власником цієї квартири. Також позивач вважає неукладеним договір дарування спірної квартири від 27 травня 1997 року. В апеляційній скарзі позивач посилається також і на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, так як суд не вирішив усі заявлені сторонами клопотання, а також позивач заперечив проти постановлених судом першої інстанції ухвал про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті від 22 червня 2016 року, про залучення до участі у справі в якості третьої особи від 05 серпня 2016 року, про відмову у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі від 25 січня 2017 року, про прийняття справи до провадження суддею Охтирського міськрайонного суду Сумської області Плотниковою Н.Б. від 23 серпня 2017 року, про відмову у прийнятті заяви про визнання відповідачкою позову від 12 квітня 2019 року, про відмову затвердити мирову угоду від 08 травня 2019 року та ухвал про відмову у задоволенні клопотання про відвід судді. Від третьої особи виконавчого комітету Охтирської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Як зауважив виконком Охтирської міської ради, обставини того, що ОСОБА_1 не брав участі у придбанні спірної квартири та не був фактично членом сім`ї ОСОБА_2 були встановлені також попередніми судовими рішеннями у справах між тими самими особами, тому в силу вимог частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи. Крім того, на думку третьої особи, сам по собі факт придбання спірного майна в період, коли шлюб був зареєстрований не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, третя особа просила суд розглянути справу без участі їх представника. Від відповідача в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив, письмові заперечення також. Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 23 квітня 2020 року був належним чином сповіщений про час і місце розгляду даної справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, а позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 вважаються такими, що 27 квітня 2020 року сповіщені про дату, час і місце судового засідання з врученням судової повістки, оскільки у довідці поштового відділення з відбитком штемпеля 27 квітня 2020 року на конверті за адресою місцепроживання вказаних осіб зазначено, що вони відсутні за вказаною адресою, що відповідно до ч. 8 ст. 128 та ч. 5 ст. 130 ЦПК України вважається днем вручення їм судової повістки. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно ордера на жиле приміщення у 1985 році позивач ОСОБА_2 отримала у користування квартиру АДРЕСА_2 на склад сім`ї: позивачка та її син ОСОБА_4 , після чого вселились та зареєструвались в ньому. 22 квітня 1987 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований відділом запису актів громадянського стану виконавчого комітету Охтирської міської ради народних депутатів Сумської області (т. 1, а.с. 4). Шлюб між сторонами було розірвано 15 серпня 1995 року. Вказані обставини встановлені також ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 21 березня 2013 рокупід час розгляду іншої цивільної справи № 2-1/2012 за позовом ОСОБА_2 до Охтирського міського бюро технічної інвентаризації, Охтирської міської державної нотаріальної контори, про визнання відсутності факту втрати оригіналу договору дарування, визнання безпідставною видачу дублікату договору дарування і його скасування, скасування державної реєстрації дублікату цього договору та за зустрічним позовом виконавчого комітету Охтирської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, які відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи. Згідно рішення виконавчого комітету Охтирської міської ради від 19 червня 1992 року за № 282 ОСОБА_2 викупила у власність квартиру АДРЕСА_2 (т. 1 , а.с. 223). Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 16 квітня 1997 року за № 213 внесено доповнення до пункту 2 рішення виконкому від 19 березня 1997 року за № 141 «Про надання житлової площі ОСОБА_2 та передачу квартири АДРЕСА_2 до державного фонду» та викладено у наступній редакції: Охтирській міській державній нотаріальній конторі оформити договір дарування квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на користь виконкому Охтирської міської ради народних депутатів, звільнивши при цьому ОСОБА_2 від сплати державного мита (т. 2, а.с. 141-142, 143). 17 березня 1997 року ОСОБА_2 звернулась до Охтирського міжрайонного БТІ з приводу відчуження належної їй на той час квартири АДРЕСА_2 із замовленням видати довідку-характеристику для її відчуження. Після цього вона отримала зазначену довідку та технічний паспорт на квартиру, про що свідчить її підпис. Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 19 березня 1997 року за № 141, з урахуванням поданої ОСОБА_2 заяви про передачу нею квартири АДРЕСА_2 , що належить їй на праві власності до державного житлового фонду, в порядку поліпшення житлових умов їй на склад сім`ї з 5 чоловік була надана квартира АДРЕСА_4 , яка складалась з 4 кімнат загальною площею 80,3 кв.м, при умові передачі спірної квартири органу, що здійснював поліпшення житлових умов (т. 2, а.с. 141-142). Остання погодилась на зазначені умови та згідно договору дарування від 27 травня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 подарувала, а виконком міської ради народних депутатів, від імені якого діяла відповідна особа за дорученням, виданим Охтирською міською радою від 25 березня 1997 року, прийняв у дар квартиру АДРЕСА_2 (т . 1 , а.с. 228). 30 травня 1997 року ОСОБА_2 отримала ордер на зазначене чотирьохкімнатне житлове приміщення і, знявшись з реєстрації у спірній квартирі, вона та члени її сім`ї прописалась за новою адресою (т. 1, а.с. 225-226). Відповідно до рішення виконавчого комітету Охтирської міської ради від 21 січня 1998 року за № 17 ОСОБА_2 та її діти приватизували квартиру АДРЕСА_4 . 05 червня 2002 року Охтирською міською державною нотаріальною конторою обдарованій стороні був виданий дублікат договору дарування спірної квартири від 27 травня 1997 року, замість загубленого договору дарування. Згідно реєстраційного напису на правовстановлюючому документі квартира АДРЕСА_2 була зареєстрована Охтирським міжміським бюро технічної інвентаризації на праві комунальної власності за виконавчим комітетом Охтирської міської ради народних депутатів (вчинено запис до реєстрової книги №73 за реєстровим № 10205 від 05 червня 2002 року) (т. 1, а.с. 229). Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 18 липня 2001 року, залишеним без змін ухвалою судової колегії у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області від 10 жовтня 2001 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Охтирського міськвиконкому про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 були залишені без задоволення (т. 1, а.с. 230-231, 232). Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 01 березня 2002 року в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено (т. 1, а.с. 233). Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2003 року по справі № 2-59/2003, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 01 грудня 2003 року, вимоги ОСОБА_2 згідно поданої нею скарги у порядку глави 31-«А» ЦПК України (у редакції, яка діяла на той час) про визнання неправомірними дій посадових осіб Охтирського міськвиконкому, державного нотаріуса м. Охтирка, Охтирського МБТІ були залишені без задоволення. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 21 березня 2013 року у справі № 2-1/2012 позовні вимоги ОСОБА_2 до Охтирського міського бюро технічної інвентаризації, Охтирської міської державної нотаріальної контори, про визнання відсутності факту втрати оригіналу договору дарування, визнання безпідставною видачу дубліката договору дарування і його скасування, скасування державної реєстрації дубліката цього договору залишено без задоволення. Зустрічні позовні вимоги виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області задоволено. Заборонено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 користуватись квартирою АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не чинити перешкод представникам виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області щодо входу до квартири АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 234-237, 238-240). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року вказане рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 21 березня 2013 року залишено без змін (т. 1, 242-243). Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 29 червня 2016 року квартира АДРЕСА_5 зареєстрована на праві комунальної власності за виконавчим комітетом Охтирської міської ради (т. 1, а.с. 41). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, установивши факт того, що спірна квартира АДРЕСА_2 належить на праві комунальної власності виконавчому комітету Охтирської міської ради, дійшов висновку, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Проте, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції, яка була чинною станом на момент придбання спірної квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Статтею 23 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції, яка була чинною станом на момент придбання спірної квартири) було передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі. Разом з тим, статтею 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції, яка була чинною станом на момент придбання спірної квартири) визначалось, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Як передбачено частинами 2, 3 статті 15 Закону Української РСР «Про власність» (в редакції, яка була чинною станом на момент придбання спірної квартири), наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством Української РСР. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом. За положеннями частини 1 - 3 статті 48 Житлового кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору дарування спірної квартири) жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі. Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як було встановлено рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 липня 2001 року під час розгляду іншої цивільної справи № 22/784/2001 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Охтирського міськвиконкому про визнання договору дарування квартири недійсним, відповідачка отримала квартиру по АДРЕСА_1 в 1985 році на склад сім`ї - вона і син, в якості наймачів. Шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований в 1987 році. Позивач в якості наймача був прописаний і проживав по АДРЕСА_6 і за бажанням періодично проживав по АДРЕСА_1 , без прописки. ОСОБА_2 разом з неповнолітнім членом її сім`ї сином (інших членів сім`ї у неї не було, що підтверджується її заявою) викупила свою квартиру. Позивач знав про даний викуп, але маючи у користуванні 4х кімнатну квартиру, був згодний, щоб його не вказували в договорі купівлі-продажу. В 1994 році позивач почав збирати документи і в січні 1995 року приватизував свою квартиру тільки на своє ім`я і теж не вказав про наявність у нього членів сім`ї - відповідачки та дітей. З урахуванням наведених норм права та фактичних обставин справи судом було встановлено, що в даному випадку сторони не набули взаємного права на державний житловий фонд, так як фактично підтримували лише тимчасові стосунки, які носили періодичний характер на час купівлі та приватизації житла, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що не може визнати такою, що є спільною сумісною спірну квартиру. Таким чином, суд вважав, що подружжя ОСОБА_5 не набули взаємного права на державний жилий фонд з тих підстав, що не були фактично членами сім`ї один одного, тому що кожен з них проживав за місцем своєї прописки, в своїх окремих квартирах, не вели сімейного бюджету як члени сім`ї, а лише підтримували тимчасові стосунки за місцем проживання одного з них. Жодний з них не мав претензій один до одного як на час купівлі квартири, так і на час дарування квартири, приватизації квартир кожним з них окремо. При дослідженні матеріалів, наданих відповідачкою в нотаріальну контору встановлено, що вони на той час ніде не вказувала на те, що позивач мав якесь відношення до купівлі квартири, не вказувала, що він має якісь претензії до вказаного житла, сам позивач на той час був забезпечений 4х кімнатною квартирою (т. 1, а.с. 230-231). Залишаючи рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 липня 2001 року без змін, судова колегія в цивільних справах апеляційного суду Сумської області в ухвалі від 10 жовтня 2001 року вказала, що суд першої інстанції дослідив всі питання щодо одержання спірної квартири, викупу, а потім дарування при поліпшенні відповідачкою житлових умов своєї сім`ї і до всіх цих подій та обставин позивач не мав жодного відношення. При цьому, суд також дослідив всі питання, що стосуються подружнього життя, житлових питань самого позивача, які також жодного разу не перетинались з такими ж питаннями відповідачки. Всі ці обставини, як вважав суд апеляційної інстанції, свідчать про те, що спірна квартира була придбана відповідачкою при фактично припиненому шлюбі з позивачем, а отже, була її особистою власністю (т. 1, а.с. 232). Ухвалою Верховного Суду України від 01 березня 2002 року вказане рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 липня 2001 року та ухвала судової колегії в цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 10 жовтня 2001 року залишені без зміни (т. 1, а.с. 233). Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами факту того, що спірна квартира по АДРЕСА_1 була придбана ним разом з відповідачкою ОСОБА_2 , як подружжям, що давало би підстави дійти висновку про те, що на неї поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя. Також, на думку колегії суддів, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині встановлення факту спільного проживання сторін за період з 10 липня 1992 року, тобто, з моменту купівлі квартири і до 27 травня 1997 року, тобто, до моменту укладення договору дарування відповідачем, так як обставини відсутності між сторонами сімейних відносин встановлені також рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 липня 2001 року, залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 10 жовтня 2001 року та ухвалою Верховного Суду України від 01 березня 2002 року, а також беручи до уваги той факт, що 15 серпня 1995 року шлюб між сторонами було розірвано. Що стосується позовних вимог в частині встановлення факту поживання однією сім`єю за період з 27 травня 1997 року, тобто, з моменту відчуження відповідачем спірної квартири і по теперішній час, то з огляду на обставини того, що суд вправі розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, однак, як вбачається з матеріалів справи, у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на спірну квартиру та про визнання спірної квартири об`єктом спільної сумісної власності судом було відмовлено, тому відсутні підстави для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю за вказаний вище період. До того ж, позивач у порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 318 ЦПК України не вказав, з якою метою йому необхідно встановити вказаний факт. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає пред`явлений позивачем позов необґрунтованим і недоведеним, у зв`язку з чим він не підлягає задоволенню. Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, проте, мотиви, з яких виходив суд, відмовляючи у задоволенні позову, а саме з підстави того, що позов подано до неналежного відповідача не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права, тому колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції на підставі частини 4 статті 376 ЦПК України необхідно змінити в його мотивувальній частині з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові. Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі стосовно того, що договір дарування спірної квартири від 27 травня 1997 року є неукладеним не заслуговують на увагу колегії суддів, так як не стосуються предмета спору щодо обставин набуття відповідачкою права приватної власності на спірну квартиру. Що стосується включених до апеляційної скарги заперечень на постановлені під час розгляду даної справи судом першої інстанції ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, то колегія суддів зауважує, що вони були постановлені відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, а їх форма і зміст відповідає вимогам ст.ст. 259, 260 ЦПК України. За таких обставин, коли суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, але мотиви відмови не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права, тому мотивувальну частину рішення суду від 20 лютого 2020 року необхідно змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 4, ч. 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Мотивувальну частину рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2020року змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01 червня 2020 року. Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач) Судді: О.Ю. Кононенко О.І. Собина