Постанова 4813 № 947/1203/20

Номер провадження: 33/813/660/20 Номер справи місцевого суду: 947/1203/20 Головуючий у першій інстанції Чаплицький В. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: судді - Комлевої О.С., з участю секретаря судового засідання Воронової Є.Р., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисників: Шкрібляк Майі Іванівни, Маліна Марка -Ернеста Олександровича , прокурора Ляховченко І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шкрібляк Майі Іванівни , поданої в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Київського районного суду м. Одеса від 29 січня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: Процедура. 20.01.2020 року старшим уповноваженим в ОВС Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-6 КУпАП України, відносно ОСОБА_1 і направлено для розгляду до Київського районного суду м. Одеси. З протоколу вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи з листопада 2015 року на службі в Національній поліції України, з 11 лютого 2019 року на посаді інспектора-криміналіста слідчого відділення Таїровського ВП Київського ВП в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, маючи спеціальне звання - старший лейтенант поліції, та спеціальний жетон з індивідуальним номером - 0040716, перед звільненням зі служби в поліції та припиненням діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, несвоєчасно подав електронну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, чим порушив вимоги передбачені ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції». Вказані дії містять ознаки адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. 29.01.2020 року постановою судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Стягнуто 420 грн. 40 коп. судового збору на користь держави. На постанову суду, захисник Шкрібляк М.І., діючи в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій, також, просить задовольнити клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження Шкрібляк М.І. посилається на те, що вперше апеляційна скарга була подана з дотриманням строків на апеляційне оскарження, суд помилився при обчисленні строку та повернув апеляційну скаргу апелянту. Враховуючи вищезазначене, захисник Шкрібляк М.І. ставить питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження та визнання причин пропуску строку поважними, скасування постанови та закриття провадження. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 , а також його захисники, підтримали клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, просили поновити строк на апеляційне оскарження, з тих підстав, що вперше з апеляційною скаргою звернулися 10.02.2020 року, однак суддею апеляційного суду було помилково повернуто апеляційну скаргу, тому, захисником ОСОБА_1., через п`ять днів після винесеної постанови повторно була подана апеляційна скарга разом з клопотанням про поновлення строку, тому вважають, що строк на апеляційне оскарження був пропущений з поважних причин. Прокурор не заперечував проти поновлення строку на апеляційне оскарження. Оцінка апеляційного суду щодо поновлення строків на звернення з апеляційною скаргою. Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому, що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Відповідно до приписів ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо особа не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. З матеріалів справи вбачається, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 29.01.2020 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності. На вказану постанову була подана апеляційна скарга 10.02.2020 року в межах десятиденного строку на оскарження. Постановою апеляційного суду від 24.04.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було повернуто з підстав порушення строку. 29.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою та клопотанням на поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 29.01.2020 року. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що звертаючись з апеляційною скаргою 29.04.2020 року пропустив строк з поважних причин. Отже, зазначені причини пропуску строку на подачу апеляційної скарги можуть бути визнані поважними, тому строк підлягає поновленню. Аргументи (доводи) сторін. На постанову суду, захисник Шкрібляк М.І., діючи в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. В апеляційній скарзі Шкрібляк М.І. , захисник ОСОБА_1. зазначила, що постанова суду підлягає скасуванню оскількипротокол про адміністративне правопорушення є недопустимим доказом, оскільки днем виявлення факту правопорушення слід вважати 04.10.2019 року, протокол про адміністративне правопорушення було складено 20.01.2020 року, тобто з пропуском строку притягнення до адміністративної відповідальності. ОСОБА_1 був звільнений 10.09.2019 року, проте подав декларацію «перед звільненням» 18.09.2019 року, оскільки звільнення відбулось за волевиявленням працедавця, а ОСОБА_1 не був обізнаний про дату цієї події та йому не вистачило часу для зібрання достовірних відомостей, в тому числі від членів своєї родини для заповнення декларації. В діях ОСОБА_1 відсутня вина у формі умислу, тому відсутній склад інкримінованого йому правопорушення. Фактичні обставини. З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи з листопада 2015 року на службі в Національній поліції України, з 11 лютого 2019 року на посаді інспектора-криміналіста слідчого відділення Таїровського ВП Київського ВП в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, маючи спеціальне звання - старший лейтенант поліції, та спеціальний жетон з індивідуальним номером - 0040716, перед звільненням зі служби в поліції та припиненням діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, несвоєчасно подав електронну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, чим порушив вимоги передбачені ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції». Вказані дії містять ознаки адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. 11.02.2019 року ОСОБА_1 наказом начальника ГУНП в Одеській області від 11.02.2019 року № 187 о/с, призначений інспектором-криміналістом слідчого відділення Таїровського ВП Київського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області. 20.08.2019 року ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення зі служби в поліції з 10.09.2019 року ОСОБА_1 ознайомлено з Пам`яткою-застереженням та Рекомендаціями для поліцейських, державних службовців та працівників поліції, які є суб`єктами декларування про дотримання окремих обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції» при звільненні зі служби/роботи, щодо порядку подання та відповідальності за несвоєчасне подання декларацій, а саме з вимогами ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції». Наказом начальника ГУНП в Одеській області від 06.09.2019 року № 1156 о/с старшого лейтенант поліції ОСОБА_1 за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» звільнений зі служби в поліції з 10.09.2019 року. 10.09.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про звільнення, йому вручено, під особистий підпис, трудову книжку, військовий квиток та припис для постановки на військовий облік, а також, йому в чергове доведено п. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» щодо необхідності подання декларації. Відповідно до пункту 2 Порядку перевірки факту подання суб`єктами декларування декларацій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій, затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 06.09.2016 № 19 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.11.2016 за № 1479/29609), припиненням діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування є день видачі трудової книжки суб`єкту декларування, із зазначенням підстав такого припинення. Відповідно до листа НАЗК від 31.10.2019 № 44-05/78145/19, витягу з інформаційно-телекомунікаційної системи «Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (далі ІТС Реєстр), послідовності дій ОСОБА_1 , з 13.03.2019 року по 14.03.2019 року, у персональному електронному кабінеті здійснював заходи щодо заповненню щорічної декларації за 2018 рік, яку він 14.03.2019 року успішно подав до НАЗК, у подальшому ОСОБА_1 з 14.03.2019 року по 15 год. 16 хв. 17.09.2019 року будь-яких дій у персональному електронному кабінеті не здійснював, лише в 15 год. 16 хв. 24 сек. 17.09.2019 року через персональний електронний кабінет здійснив дії направлені на заповнення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, - «Перед звільненням» та 18.09.2019 в 09 год. 48 хв. 58 сек. успішно подав її до НАЗК. 20.12.2019 року в ІТС Реєстр (https://public.nazk.gov.ua/search) виявлено наявні декларації ОСОБА_1 : - Дата публікації: 01.04.2017 14:37 Декларація (щорічна) Посада: оперуповноважений - Дата публікації: 23.03.2018 07:30 Декларація (щорічна) Посада: оперуповноважений - Дата публікації: 23.03.2018 07:44 Декларація (щорічна) Посада: оперуповноважений - Дата публікації: 14.03.2019 13:08 Декларація (щорічна) Посада: оперуповноважений - Дата публікації: 18.09.2019 09:48 Декларація (перед звільненням) Посада: інспектор-криміналіст Відповідно до пункту 5 розділу 2 Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.06.2016 року №3 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 року за № 959/29089), ОСОБА_1 , будучи поліцейським, повинен був подати декларацію суб`єкта декларування, який припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, яка подається не пізніше дня такого припинення, тобто, у вказаному випадку 10.09.2019 року, однак, ОСОБА_1 подав декларацію несвоєчасно 18.09.2019 року. Декларація суб`єкта декларування, який припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб`єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день, що передує дню подання декларації, тобто у вказаному випадку станом на 10.09.2019 року. Відповідно до рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.05.2017 року № 223-934/0/4-17 під поважними причинами слід розуміти неможливість особи подати вчасно декларацію у зв`язку з хворобою, перебуванням особи на лікуванні, внаслідок стихійного лиха (повені, пожежі, землетруси), технічних збоїв офіційного веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції, витребування відомостей, необхідних для внесення в декларацію, перебуванням (тримання) під вартою, тощо. З пояснень ОСОБА_1 та досліджених судом матеріалів справи, поважних причин для несвоєчасного подання ОСОБА_1 , перед звільненням зі служби в поліції, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями відповідно до вимог ч.2 ст.45 ЗУ «Про запобігання корупції», судом не встановлено. Оцінка апеляційного суду. Дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Суд першої інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, а саме: несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, в тому числі, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За змістом КУпАП невід`ємною ознакою складу адміністративного правопорушення є вина особи у його вчиненні, яку зумовлює, зокрема наявність реальної можливості не вчинити дії або відвернути наслідки, які складають об`єктивну сторону правопорушення. Розгляд питання щодо строків давності притягнення осіб до адміністративної відповідальності в контексті національних та міжнародних норм права і практики європейського суду з прав людини. Вивчивши доводи поданої скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисників, пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду підлягає скасуванню з закриттям провадження по справі, виходячи з наступного. При розгляді питання про притягнення до адміністративної відповідальності необхідно забезпечити оптимальний баланс між дотриманням прав і свобод особи, яка притягується до відповідальності, та загальним (публічним) інтересом, який передбачає ефективний захист особистості, суспільства і держави від адміністративних правопорушень. Будь-яке адміністративне правопорушення та санкції за його скоєння повинні бути чітко визначені в законі таким чином, щоб виходячи з його тексту - у випадку необхідності за допомогою тлумачення, що надано судам, - кожен міг передбачити адміністративно - правові наслідки своїх дій або бездіяльності. В протилежному випадку може мати місце суперечна правозастосовна практика, яка послаблює гарантії державного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян від свавільного адміністративного примусу. Вимоги, які пред`являються до правового регулювання відповідальності за адміністративне правопорушення, в повній мірі розповсюджуються і на строки давності притягнення до адміністративної відповідальності, що являють собою встановлені законодавством про адміністративні правопорушення періоди, за закінченням яких особи, які здійснили адміністративне правопорушення, не можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності через закінчення строків давності, що є однією із підстав, яка виключає провадження у справі або тягне за собою його закриття. За змістом частини 2 статті 38 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення, що відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції, може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення. Пункт 7 статті 247 КУпАП містить правило, згідно із яким провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Розглядаючи питання щодо строку давності в адміністративному провадженні в контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі: Конвенція) «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи судом …, який … становить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…». Поняття «кримінальне обвинувачення» має «автономне» значення, котре не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць ( справа «Блохін проти Росії», рішення від 23.03.2016 року, п. 179; Адольф проти Австрії, п.30,). До кримінально-процесуального аспекту статті 6 Конвенції належать адміністративні правопорушення правил, які караються штрафами, обмеженням водійських прав, такими, як зняття балів, або призупинення чи скасування водійських прав (справи Луц проти Німеччини, п. 182, Шмауцер проти Австрії, Ігор Паскарі проти Республіки Молдова, п. п. 20-23). Тому, стаття 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в контексті ст.6 Конвенції належить до кримінально-процесуального аспекту. Стаття 6 пункт 1 Конвенції застосовується протягом усього провадження, метою якого є встановлення обґрунтованості «кримінального обвинувачення» включно зі стадією проголошення судового рішення. Загалом гарантії статті 6 пункту 1 Конвенції застосовуються до апеляційного оскарження, коли ця інстанція є завершальною стадією відповідного провадження і його результат може бути вирішальним для притягнутих до відповідальності осіб. Правове регулювання прав та свобод людини за національним законом полягає у створенні необхідних умов, якими слід забезпечити невідворотність адміністративної відповідальності. В той же час має бути забезпечений справедливий баланс між загальним (публічним) інтересом невідворотності адміністративної відповідальності та дотриманням прав і свобод людини щодо строку давності про притягнення її до відповідальності. Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, в тому числі у справах "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" та ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» визначив строк давності як передбачене законом право порушника уникнути від переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення. Строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасниць, відповідають кільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушень прав обвинувачених, які могли б бути зменшені, якби судам доводилося розглядати їхні справи на основі доказів, що могли бути неповними за спливом часу (ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», рішення від 20 вересня 2011 року, п. 570 та "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 22 жовтня 1996 року, п.51). Судом апеляційної інстанції встановлено, що 20.01.2020 року старшим оперуповноваженим в ОВС Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, складено протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП відносно ОСОБА_1 (а.с. 2-9). 04.10.2019 року начальником ГУНП в Одеській області було направлено повідомлення до Національного агенства з питань запобігання корупції, відносно несвоєчасного подання ОСОБА_1 подання декларації перед звільненням (а.с. 13). 31.10.2019 року НАЗК направлено лист до департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (а.с. 12). 28.11.2019 року Національною поліцією на адресу начальника Одеського управління ДВБ Національної поліції України направлено лист для організації розгляду та прийняття рішення повідомлення про факт несвоєчасного подання декларації перед звільненням ОСОБА_1 з інформуванням прийнятого рішення до 21.12.2019 року (а.с. 11). З матеріалів справи вбачається, що днем виявлення події, є день направлення начальником ГУНП в Одеській області листа до НАЗК, а саме 04 жовтня 2019 року. Протокол про адміністративне правопорушення складений - 20.01.2020 року - через 3 місяця та 16 днів після виявлення. На момент розгляду адміністративної справи в суді першої інстанції сплив тримісячний строк давності, встановлений національним законом для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Встановивши межі для адміністративного переслідування, Держава захищає особу, яка підозрюється в здійсненні адміністративного правопорушення від необмеженого в часі публічного переслідування, що не погоджується з повагою до гідності особистості та права на особисту недоторканність. Наявність строку давності забезпечує правову визначеність та остаточність, попередження порушення прав, які могли б бути зменшені, якби судам доводилося розглядати їхні справи на основі доказів, що могли бути неповними за спливом часу. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції не надає оцінку доказам, які надані суду поза межами строків давності переслідування та притягнення особи до адміністративної відповідальності. Встановлення вини особи за спливом строку давності при притягненні до адміністративної відповідальності. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Стаття 6 пункту 2 Конвенції забезпечує «право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено в законному порядку». Мета та наміри Конвенції як інструменту захисту людини вимагає, щоб її положення тлумачилися та застосовувалися таким чином, щоб її гарантії були практичними та ефективними ( див. справа «Soering проти Сполученого Королівства», рішення від 7 липня 1989 року, п. 87). Суд в своїх прецедентних рішеннях зазначив, що практичність та ефективність гарантій при тлумаченні та застосуванні положень Конвенції стосується і права, закріпленого в статті 6 пункту 2 Конвенції - презумпції невинуватості (див. справи «Allen проти Сполученого Королівства», рішення від 12 липня 2013 року п.п.92-93, «Allenet de Ribemont проти Франції», рішення від 10 лютого 1995 року, п. 35). Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, накладає вимоги щодо, зокрема, тягаря доведення, правових презумпції факту і права. Згідно частин 1,2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. При цьому, застосування уповноваженими на те посадовими особами заходів адміністративного впливу здійснюється в точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП). За загальним правилом ст.9 КУпАП наявність складу правопорушення є необхідною підставою для адміністративної відповідальності. Частиною першої ст. 9 КУпАП передбачено, що особа підлягає адміністративній відповідальності лише за те правопорушення, відносно якого встановлена вина. Відсутність вини в скоєнні адміністративного правопорушення за зазначеною нормою закону виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до вимог ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно із ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до положень статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до норм КУпАП суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин адміністративного провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Відповідно ст. 284 КУпАП, по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: -про накладення адміністративного стягнення; -про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; - про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу. В силу ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі. Встановлення законодавцем строку давності притягнення до відповідальності є важливою гарантією прав особи, що випливає з принципу правової визначеності, який є елементом принципу верховенства права. За таких підстав, в системі діючого правового регулювання та на підставі ст.247 п.7 КУпАП судом вирішується питання про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 1 КК України одним із його завдань є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, яке, окрім іншого, полягає також і в створенні дієвих механізмів захисту прав та законних інтересів осіб, потерпілих від злочинів. У рішеннях Конституційного Суду України (справа1-28/20170, рішення від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 [1]; справа № 1-36/2001, рішення від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 [2]) неодноразово зазначено про низку основоположних постулатів стосовно того, що: - Україна є демократичною, правовою державою; - у нашій країні визнано і діє принцип верховенства права; - Конституція України має найвищу юридичну силу; закони й інші нормативно-правові акти приймають на підставі Конституції України та повинні відповідати їй; - людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано в Україні найвищою соціальною цінністю; - права та свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. З огляду на ці конституційно - правові приписи, однозначно можна дійти висновку, що на державу покладено обов`язок, щодо вжиття дієвих й ефективних заходів, спрямованих на гарантоване поновлення порушених прав людини, зокрема прав потерпілого, якому завдано шкоду злочином. Конституція України захищає права і свободи людини і громадянина на підставі рівності всіх перед законом і судом, забезпечує доступ до правосуддя і компенсації спричиненої шкоди. На державу покладено обов`язок запобігати і припинити в установленому законом порядку будь-які посягання, що спричиняють шкоду, моральні страждання та забезпечити потерпілому від правопорушення, насамперед в суді, свої права і законні інтереси любим не забороненим законом засобом. Разом з тим, обов`язок держави забезпечити поновлення прав потерпілого від злочину не повинно залежати від наділенням його права визначити необхідність здійснити винесення процесуального документу у відношенні тої чи іншої особи за межами покладеними на цю особу відповідальності, таке право в силу публічного характеру притягнення до відповідальності належить тільки державі в особі законодавчих і правозастосовувальних органів. Правосуддя в Україні здійснюється тільки судом. Держава зобов`язана гарантувати захист прав усім учасникам судового процесу чиї права та законні інтереси безпосередньо зачіпає провадження по справі, забезпечити належну можливість відстоюванню своїх прав і законних інтересів на всіх стадіях судового провадження будь-яким не забороненим законом способом. В цих цілях, законодавець, діючи в рамках наданих дискреційними повноваженнями, включив таку нереабілітуючу обставину, як сплив строків давності адміністративного правопорушення. Згідно з ч. 3 ст. 285 КПК України у разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. Проаналізувавши норми національного закону та, враховуючи конвенційні положення стосовно строків давності, суд апеляційної інстанції, використовуючи право, надане судам загальної юрисдикції тлумачити зазначені норми для цілей подолання суперечної правозастосовної практики, яка послабляє гарантії державного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян від свавільного адміністративного примусу, дійшов до наступного висновку. Строк давності не тільки забезпечує правову визначеність та остаточність судового рішення, попередження порушень прав осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, але й надає законне право порушнику уникнути переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення, в даному випадку - притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка підозрюється в здійсненні адміністративного правопорушення, за закінченням строку давності, що передбачений національним законом - частиною 2 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Строк давності спливає і під час апеляційного провадження, так як будь-які процесуальні дії протягом цих строків не припиняють їх перебігу. Так як строк давності сплив до дня набрання законної сили винесеної постанови судом першої інстанції, прихожу до висновку, що справа закривається у зв`язку з закінченням, на момент розгляду апеляційним судом строків , передбачених ст. 38 КУпАП. Стаття 6 пункту 2 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує «право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено в законному порядку». Доводи апелянта про те, що він не знав про своє звільнення, та не мав можливості своєчасно подати декларацію, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не знайшли свого підтвердження, тому, що матеріали справи містять докази про отримання наказу та трудової книжки. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що встановлення вини за межами строку давності притягнення до адміністративної відповідальності буде порушенням презумпції невинуватості та права на справедливий суд за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про закриття провадження у справі з підстав п.7 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Керуючись ст. ст. 289, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження Шкрібляк Майі Іванівни , захисника Дюльгерогло Олександра Олеговича - задовольнити. Поновити строк на апеляційне оскарження Шкрібляк Майі Іванівни , захиснику Дюльгерогло Олександра Олеговича. Апеляційну скаргу захисника Шкрібляк Майі Іванівни в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - задовольнити частково. Постанову Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року - скасувати. Прийняти постанову, якою провадження у справі відносно ОСОБА_1 - закрити, на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева