Постанова 4813 № 522/20206/18

Номер провадження: 22-ц/813/1323/20 Номер справи місцевого суду: 522/20206/18 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.06.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого - Громіка Р.Д., суддів - Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., за участю секретаря - Фабіжевської Т.С., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Одеської місцевої прокуратури №3, за участі третьої особи Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення грошової компенсації майнової та немайнової шкоди спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, В С Т А Н О В И В: 16 листопада 2018 року позивач звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Державного казначейства України в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Одеської місцевої прокуратури №3, Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області про стягнення грошової компенсації майнової та немайнової шкоди спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. В обґрунтування позовних вимог вказала, що 25 березня 2013 року СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості відносно позивача - ОСОБА_1 за ч.1 ст. 366 КК України, кримінальне провадження № 12013170500001901. 27 квітня 2013 року позивача було повідомлено про підозру за ознаками ч.1 ст. 366 КК України. 09 липня 2013 року та 17 липня 2013 року позивач повідомлялася про зміну підозри у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. 02 грудня 2013 року по кримінальному провадженню було складено обвинувальний акт, який був направлений до розгляду по суті до Малиновського районного суду м. Одеси. Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 25 червня 2015 року (справа №522/25229/13-к) позивач була виправдана, у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2015 року апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 25 червня 2015 року було залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 09 листопада 2016 року касаційну скаргу прокурора було залишено без задоволенню ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Одеської області від 08.12.2015р. та вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 25.06.2015р., залишено без змін. Позивач зазначає, що незаконними діями відповідачів їй спричинена матеріальна шкода, яка полягає в понесенні нею витрат на послуги адвоката в розмірі 78000 грн., та понесенні витрат на проїзд в розмірі: 1895 грн. 84 коп., а загалом 79895,84 грн. Крім того, позивач зазначає, що вказаними діями відповідачів їй спричинено моральну шкоду, яку позивач оцінює 156366 грн., виходячи з періоду перебування під слідством з 27 квітня 2013 року по 09 листопада 2016 року (42 повних місяця) та виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в 2018 році в сумі 3723 грн. (42 * 3723 = 156366 ). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з Головного управління Державного казначейства України в Одеській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 23 копійки, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Стягнено з Головного управління Державного казначейства України в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 135 000 (сто тридцять п`ять тисяч) гривень. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ГУ ДКСУ в Одеській області звернулось до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалите нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що Державна казначейська служба України не була стороною у справі, проте суд першої інстанції дійшов до висновку про стягнення шкоди з ГУ ДКСУ в Одеській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України; невірно розрахована судом моральна шкода, оскільки необхідно застосовувати показник мінімальний прожитковий мінімум. У судове засідання до суду апеляційної інстанції 21 травня 2019 року сторони у справі не з`явилась, про час та місце розгляду справи сповіщалась належним чином, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 01 червня 2020 року. Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції вірно встановлено наступні обставини. З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2013 року СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості відносно позивача - ОСОБА_1 за ч.1 ст. 366 КК України, кримінальне провадження № 12013170500001901. Цей факт підтверджується даними Обвинувального акту від 02.12.2013 року у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , за фактами внесення завідомо не правдивих відомостей до офіційних документів, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170500001901 від 25.02.2013 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366 КК України, який складено слідчим СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області молодшим лейтенантом міліції Нікішиною М.В. та підписано і затверджено старшим прокурором прокуратури Приморського району м. Одеси юристом 2-го класу Самойленком М.А. Також, цей факт підтверджується даними обвинувального акту від 02.03.2015 року у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , за фактами внесення завідомо не правдивих відомостей до офіційних документів, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170500001901 від 25.02.2013 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366 КК України, який складено, підписано і затверджено прокурором прокуратури Приморського району м. Одеси юристом 2-го класу Трофимовим В.С. 27.04.2013 року позивача було повідомлено про підозру за ознаками ч.1 ст. 366 КК України. 09.07.2013 року та 17.07.2013 року позивач повідомлялася про зміну підозри у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, що підтверджено реєстром матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженні № 12013170500001901. За наслідками розгляду обвинувального акту у відношенні ОСОБА_1 , вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 25.06.2015 року (справа № 522/25229/13-к) ОСОБА_1 , яка обвинувачувалась за ч.1 ст.366 КК України, була виправдана, у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину, а цивільний позов, заявлений представником ПАТ КБ «Надра» у розмірі 2182666,21 грн. залишений без розгляду. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Одеської області від 08.12.2015 року апеляційну скаргу прокурора - було залишено без задоволення, а вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 25.06.2015 року було залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.11.2016 року касаційну скаргу прокурора було залишено без задоволенню ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Одеської області від 08.12.2015 р. та вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 25.06.2015 року, залишено без змін. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди. Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Як свідчить тлумачення статті 1176 ЦК шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності умов для застосування частини першої статті 1176 ЦК, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК). Аналогічний висновок про застосування статей 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК зроблено Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР). Частинами першою та другою статті 12 Законом № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону № 266/94-ВР). Аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена у його постанові від 02.12.2015 р. по справі № 6-2203цс15 . Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), у разі винесення виправдувального вироку, для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу по першій інстанції. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України, докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Відповідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач посилається на те, що незаконними діями відповідачів їй спричинена матеріальна шкода, яка полягає в понесенні нею витрат на послуги адвоката в розмірі 78000 грн., однак будь-яких доказів понесення цих витрат суду не надає. За таких обставин, суд першої інстанції правильно зробив висновок про необґрунтованість позову ОСОБА_1 в цій частині, а тому відмовляє у його задоволенні. Щодо відшкодування витрат на оплату проїзду ОСОБА_1 , то в даному випадку суд першої інстанції вірно виходив із загальних правил відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК), відповідно до яких, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадовою особою, відшкодовується державою, незалежно від вини цих органів чи посадових осіб. Суду на підтвердження обставин понесення позивачем витрат на проїзд, надано роздруківку руху коштів по банківському рахунку № НОМЕР_3 , на ім`я ОСОБА_2 , який є чоловіком позивача, відповідно до якого: - 18.07.2016 року здійснено оплату покупки - AZS OKKO на суму 982,36 грн.; - 08.11.2016 року здійснено оплату покупки - AZS OKKO на суму 913,48 грн.; - 15.11.2016 року здійснено оплату покупки - AZS OKKO на суму 766,39 грн., та надано фіскальні чеки: - від 08.11.2016 року № 5385, який підтверджує оплату 510,35 грн. в ТОВ «ОККО-РІТЕЙЛ» (454-км автодороги Київ-Одеса) бензину А-95 - від 09.11.2016 року № 3311, який підтверджує оплату 913,48 грн. в ТОВ «ОККО-РІТЕЙЛ» (м. Київ) бензину А-95; - від 11.11.2016 року № 2995, який підтверджує оплату 766,39 грн. в ТОВ «ОККО-РІТЕЙЛ» (Уманський район, автодорога Київ-Одеса) бензину А-95. На переконання суду першої інстанції, дані документи є підтвердженням понесення ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з проїздом на автомобілі в м. Київ, де в цей час колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи розглядалась касаційна скарга прокурора на ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Одеської області від 08.12.2015 року, якою апеляційну скаргу прокурора - було залишено без задоволення, а вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 25.06.2015 року залишено без змін. За таких обставин, суд першої інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1 , була змушена у зв`язку з подачею вказаної касаційної скарги здійснювати поїздки в суд у м. Києві, витрати на які складає оплата вартості пального в сумі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 23 копійки (982,36 + 913,48 + 766,39), які суд стягнув на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Згідно з п.5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується моральна шкода. Крім того, за правилами статтями 23, 1167 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Позивач стверджує, що в період з лютого 2013 року і по 09.11.2016 року, коли остаточно виправдувальний вирок суду у відношенні ОСОБА_1 набув чинності, вона переносила моральні страждання, які пов`язані з кримінальним переслідуванням. Так, спричинене моральними стражданнями погіршення здоров`я позивача, в зв`язку з чим вона вимушена була проходити лікування у період з 26.07.2013 року по 30.07.2013 року з діагнозом «порушення менструального циклу», що підтверджується листком непрацездатності серія АВМ НОМЕР_4 від 30.07.2013 року КУ ГКБ-1 та 25.07.2013 року з діагнозом «ВСД по церебральному типу криз, що підтверджується листком непрацездатності серія НОМЕР_5 від 25.07.2013 року КУ «ЦПМСД №7». Крім того, позивач вказує, що через кримінальне переслідування її було звільнено з роботи з ТОВ «Ленд-Ліз» і вона тривалий час з грудня 2014 року по 24.11.2015 року перебувала на обліку як безробітня. Перебування позивача на обліку як безробітної дійсно підтверджується довідкою від 30.03.2017 року №827/11/03 Одеського міського центру зайнятості. Однак з наданої суду копії трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_6 , вбачається, що 21.11.2014 року позивач була звільнена з посади начальника фінансового відділу ТОВ «Ленд-Ліз» наказом №113/К від 21.11.2014 року за угодою сторін, а тому суд не прийняв це як доказ того, що звільнення відбулося внаслідок кримінального переслідування позивача. Крім того, суду надано докази того, що в період кримінального переслідування позивач була вагітною, що свідчить з свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції 19.10.2015 року, матір`ю якої вказана ОСОБА_1 , а батьком - ОСОБА_2 . Як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом національного права. Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4"Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат із урахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При цьому суд першої інстанції вірно вважав, що перебування позивача під слідством і судом, безумовно негативно вплинуло на її почуття та душевний стан і завдало їй душевних страждань, а інші слідчі дії безумовно також завдали їй моральних страждань, погіршились її стосунки з оточуючими людьми. Внаслідок незаконного кримінального переслідування позивача, упередженого ставлення до неї працівників правоохоронних органів під час досудового слідства, останній спричинено значної моральної шкоди, яка виразилась у фізичних та моральних стражданнях, це повністю знайшло підтвердження як в поясненнях позивача, яку суд вислухав безпосередньо як позивача та в якості свідка та переконався в її стані та наслідках, що настали після періоду, під час якого позивач зазнала моральних страждань. Також, суд першої інстанції вірно враховував, що 23 червня 2016 року Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «І. Н. проти України» («I. N. v. Ukraine», заява № 28472/08), яке набуло статусу остаточного 23 вересня 2016 року, де ЄСПЛ звернув увагу на те, що численні невеликі затримки та недоліки вплинули на загальну тривалість провадження у справі на національному рівні, зробивши її «нерозумною», а отже основна відповідальність за надмірну тривалість провадження у цій справі покладається на державні органи. Така тривалість була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Тому, з врахуванням вимог розумності, справедливості та враховуючи фактичну тривалість моральних страждань ОСОБА_1 , яка пов`язана як з безпосереднім кримінальним переслідуванням позивача так і розглядом кримінальної справи у її відношенні в трьох судових інстанціях, суд частково задовольнив вимогу ОСОБА_1 про компенсацію моральної шкоди в розмірі 135000 гривень, зменшивши заявлену позивачкою суму у зв`язку з тим, що моральні страждання, пов`язані з її звільненням з роботи через кримінальне переслідування не знайшли свого підтвердження. Щодо порядку стягнення грошових коштів, суд першої інстанції зазначив наступне. Згідно з Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою КМУ від 21.12.2005 року № 1232 Державне казначейство України є юридичною особою. Відповідно до ст. 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов`язаннями держави. Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах. Відповідно до п. 8 ст.7, пунктів 1, 2 ст.23 Бюджетного Кодексу - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України "Про державний бюджет України". Отже, відшкодування громадянинові шкоди у випадках, передбачених Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", провадиться за рахунок коштів державного бюджету, тобто грошові суми відшкодовуються за рахунок Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. Також, відповідно до вимог статті 1174 ЦК обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Тому моральна шкода має бути компенсована за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_1 частково обґрунтовані та стягненню з державного бюджету на її користь підлягає сума матеріальної шкоди в розмірі 2662,23 грн. та моральна шкода у розмірі 135000 грн. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19). Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Саме такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19). Крім того, судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції від 30 січня 2013 року) (далі - Порядок). Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. За приписами статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов`язаннями держави. Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України. Доводи апеляційної скарги про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав позивача не порушувала, відповідальності за завдану ОСОБА_4 моральну шкоду, є безпідставними з огляду на таке. Статтею 43 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Згідно пунктів 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України). Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку. Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов`язав Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі, тому доводи касаційної скарги у цій частині безпідставні. Доводи апеляційної скарги про те, що судами не враховано пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівникам та інших виплат, є безпідставними, оскільки відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак, підстав для застосування наведеної норми до спірних правовідносинах відсутні. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судове рішення складено 01 червня 2020 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк