Постанова КАС ВС № 802/4133/15-а

ПОСТАНОВА Іменем України 29 травня 2020 року Київ справа №802/4133/15-а адміністративне провадження №К/9901/19185/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Судді-доповідача - Васильєвої І.А., суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2016 року (суддя Воробйова І.А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2016 року (головуючий суддя Граб Л.С., Біла Л.М., Гонтарук В.М.) у справі № 802/4133/15-а за позовом ОСОБА_1 до Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: У грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач, податковий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення яким нараховано орендну плату з фізичних осіб. Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 03.02.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2016 року, адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області № 22577-17 від 22.09.2015 року. Приймаючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того що частина земельної ділянки, в користуванні (в оренді) позивача не знаходиться, в зв`язку з відчуженням нерухомого майна, що знаходилось на ній. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами справи передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно рішення виконкому Ковалівської сільської ради № 67 від 15.12.2006 року та оформленого на його підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1, виданого 11.01.2007 року, ОСОБА_1 був власником комплексу будівель і споруд загальною площею 5603,4 кв.м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . З метою обслуговування зазначених господарських будівель 25 грудня 2006 року між позивачем та Ковалівською сільською радою укладено договір оренди землі, відповідно до умов пунктів 1, 2 якого перший отримав в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2.2684 га (в тому числі під капітальними одноповерховими будівлями -0.8432 га, під спорудами -0.0100 га, під проїздами та площадками -1.4152 га), що розташована на території АДРЕСА_2 . 2 березня 2010 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу, відповідно до умов якого, останній придбав у власність 7/20 часток комплексу будівель і споруд загальною площею 1959,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстрація права власності на нерухоме майно відбулась цього ж дня, про що свідчить витяг з Державного реєстру правочинів за № 8290463. В подальшому, 2 квітня 2013 року укладено договір купівлі-продажу серії ВТС №719440, предметом якого є продаж позивачем 3/50 частки комплексу, будівель, споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 а громадянину ОСОБА_3 . Рішення про державну реєстрацію прав за номером 1336944 прийнято та відповідний запис у реєстр внесено також 02.04.2013 року. 22 вересня 2015 року Немирівською ОДПІ винесено податкове повідомлення - рішення № 22577-17, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб у розмірі 32 249,28 грн. Відповідно до розрахунку розміру нарахованої орендної плати з фізичних осіб за 2015 рік, орендна плата нарахована за земельну ділянку площею 2,2684 га. За приписами частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Отже, за наявності чинного договору оренди, орендну плату з фізичних осіб зобов`язаний платити ОСОБА_1 . Податковий орган стверджує, що набуття права власності на будівлю іншою особою є лише підставою для припинення договору оренди земельної ділянки, але потрібно підписати додаткову угоду про припинення старого діючого договору оренди. Згідно визначення, наведеного у підпункті 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Водночас, відповідно до положень пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Ця ж норма встановлює, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Відповідно до положень пунктів 288.2, 288.3 статті 288 Податкового кодексу України, платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Відповідно до пункту «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Згідно частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічна за змістом норма міститься й у частині третій статті 7 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. У статті 31 цього ж Закону, однією з підстав для припинення договору оренди зазначено - набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Частиною 3статті 214 Цивільного кодексу України передбачено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. За приписами статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Саме з посиланням на вказані норми цивільного законодавства податковий орган наполягає на необхідності укладення додаткової угоди про припинення діючого договору оренди. Суд не погоджується з таким доводом, оскільки вказані норми регламентують порядок змін до договору, які вчиняються за домовленістю сторін договору. В даному же випадку припинення договору оренди встановлено законом та не залежить від волі сторін. Перехід права користування земельною ділянкою, на якій розміщені придбані будівлі, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, прямо передбачено Земельним кодексом України. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2016 року у справі № 802/4133/15-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко