Постанова 4851 № 520/11389/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 р.Справа № 520/11389/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Мороз М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 29.01.20 року по справі № 520/11389/19 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво "Ранок" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, ВСТАНОВИВ: Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво "Ранок", в якому просило суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництва «Ранок» (юридична адреса: м.Харків, вул. Кибальчича, 6.27, кв. 135, інд. 61071, МФО: невідомий, Р/р: невідомий, Банк: невідомий, код ЄДРПОУ: 31060300) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під. 11 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: Казначейство України, Р/р ІВАН: НОМЕР_1 , ЄДРПОУ: 37999654, УК Шевченківського райсцру м. Харкова ) адміністративно-господарські санкцій та пені за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 475855,67 грн; стягнути з відповідача судовий збір у сумі 7137,84 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що згідно з актом перевірки за 2017 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2017 році становить 76 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. Згідно із звітом позивача за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2018році становить 90 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. Норматив робочих місці для працевлаштування осіб з інвалідністю визначено у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Отже норматив робочих місць в 2017 році становить 3 особи, в 2018 - 4 особи. А тому, відповідач за не зайняті робочі місця осіб з інвалідністю повинен сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 475 855,67 грн. (218842,36 грн. за 2017р. та 2577013,31 грн. за 2018р.). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 підїзд, к. 16,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво "Ранок" (вул. Кибальчича, буд. 27, кв. 135,м. Харків,61071) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - залишено без задоволення. Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №520/11389/19. В обґрунтування вимог скарги посилається на неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що посилання суду на той факт, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача санкцій, вважає безпідставними. Зауважує, що , якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організаиія не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" , оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (особи з інвалідністю не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, особи з інвалідністю на даній території не проживають), з яких особа з інвалідністю не працює на даному підприємстві, в установі, організації. Отже, на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Вважає, що підприємством не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст.19 Закону, тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених в ст.20 Закону. 25.05.2020 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку при винесенні власного судового рішення, повно та об`єктивно дослідивши обставини справи та вірно застосувавши норми матеріального права, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Сторони по справі про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином. Позивач, зокрема був повідомленим в т.ч. у відповідності до п.16 Розділу VII. "Перехідні положення" КАС України та ч.2 ст.38 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р.) на зазначену ним адресу електронної пошти. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Головним управлінням Держпраці у Харківській області проведено позаплановий захід державного контролю за додержанням суб`єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю в ТОВ "Ранок". В ході проведення позапланового заходу державного контролю виявлено порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме: роботодавець не зареєстрований в Фонді соціального захисту інвалідів, роботодавець не подає звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, роботодавцем не виконується нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю. За результатами перевірки складено акт від 26.06.2018 року № 20-01-4310/0736, який направлений позивачу та отриманий ним 10.07.2019року. З урахуванням висновків вказаного акту позивач вважає, що наявні підстави для застосування до відповідача та стягнення з нього адміністративно - господарської санкції в розмірі 475855,67 грн. Приймаючи рішення про залишення адміністративного позову без задоволення, суд першої інстанції виходив з того позовні вимоги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво "Ранок" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, є нормативно та документально необґрунтованими. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.2019 р. №875-ХІІ (далі по тексту - Закон України №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. Статтею 18 Закону України №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст.19 Закону України №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 238 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України №875-ХІІ. Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу. Колегія суддів зауважує, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 28.05.2019 р. по справі №807/554/17. Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин). Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. За змістом статті 18-1 Закону України №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 15.04.2019 р. по справі №821/681/16. При цьому, Законом України №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Отже, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 31.07.2019 р. по справі №817/724/17. Як вбачається з матеріалів даної справи, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача у 2017 році становила 76 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. У 2018 середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача становила 90 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. Норматив робочих місць в 2017 році склав 3 особи, у 2018 року 4 особи. Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", та порядок її подання. Колегія суддів зауважує, що матеріалами даної справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Видавництво "Ранок" в 2017 та 2018 роках була створена необхідна кількість робочих місць для осіб з інвалідністю та проінформовано про таку кількість створених робочих місць Харківський міський центр зайнятості, шляхом подання звітів за формою 3-ПН за період з 2017 по 2018 роки. Відповідно до листа Харківського міського центру зайнятості від 23.08.2019 року №ХМЦЗ-03-11754 вбачається, що протягом 2017 - 2018 р. р. вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Видавництво "Ранок" надавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН (з позначкою "вакансії для інвалідів"). Протягом 2017 -2018 р.р. до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво "Ранок" не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості. 1 відмова з боку підприємства у працевлаштуванні особи з інвалідністю за результатами направлення Харківського міського центру зайнятості (том 1 а.с.45). Отже, наведене вище свідчить про виконання відповідачем по справі вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування. Колегія суддів наголошує, що доказів, які - б вказували на те, що відповідач безпідставно відмовляв у прийнятті на роботу особам з інвалідністю матеріали даної справи не містять. Окрім того, колегія суддів зауважує, що позивач по справі не посилається на наявність та протиправність 1 (однієї) відмови з боку підприємства (Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво "Ранок") у працевлаштуванні особи з інвалідністю за результатами направлення Харківського міського центру зайнятості, що міститься в листі Харківського міського центру зайнятості від 23.08.2019 року №ХМЦЗ-03-11754, як на підставу своїх вимог. Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги позивача про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі в сумі в сумі 475855, 67 грн. є безпідставними. З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Щодо доводів апеляційної скарги, що саме підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, колегія суддів вважає необґрунтованим та помилковим, оскільки законодавством України покладено обов`язок на суб`єктів господарювання лише обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць. При цьому, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Стосовно доводів апеляційної скарги, що підприємством не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив встановлений ст.19 Закону України №875-ХІІ, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно - господарських санкцій, передбачених ст.20 Закону України №875-ХІІ, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з урахуванням вже вказаного вище, та зазначає, що матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем було виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а також поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві. В даному випадку, з урахуванням приписів ст.218 Господарського кодексу України, застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій у розмірі 475855, 67 грн. є неможливим. Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст.9 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, враховуючи приписи ст.139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат та задоволення клопотання апелянта про стягнення з відповідача судових витрат за подачу апеляційної скарги. З огляду на приписи п.10 ч.6 ст.12 КАС України, відповідно до якого справами незначної складності є інші справи у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №520/11389/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 01.06.2020 року