Постанова 4850 № 200/2397/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 року справа №200/2397/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді - доповідача Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 квітня 2020 року у справі № 200/2397/20-а (головуючий І інстанції Троянова О.В., текст рішення складено 06.04.2020 року у приміщенні суду за адресою: вул. Добровольського, 1, м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: В лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення, в якому просив визнати протиправними дії щодо припинення соціальних регресних виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві з 01.07.2014 року та зобов`язати нарахувати та виплатити соціальні регресні виплати у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві з 01.07.2014 року (а.с. 1-3). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 6 квітня 2020 року позов задоволено (а.с. 37-41). Визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.07.2014 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.07.2014 року та виплатити заборгованість за весь період. Відповідач, з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 квітня 2020 року та задовольнити апеляційну скаргу заявника. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що справи про страхові виплати внутрішньо переміщених осіб з незалежних від фонду обставин залишилися у відділеннях, які розташовані на окупованих територіях Донецької та луганської областей. Вважає, що законодавцем надано право КМУ визначати особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Без взяття на облік та отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, неможливо отримувати соціальні виплати, гарантовані державою. Позивач вперше звернувся до Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа із заявою про продовження нарахування щомісячних страхових виплат 06 листопада 2019 року. Враховуючи протокол Комісії від 19.11.2019 року № 44 не підтверджено достовірність інформації, зазначеної в заявах про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб і встановлено відсутність за фактичним місцем проживання/перебування. У зв`язку з цим, Комісією прийнято рішення про відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат. Вважає, що діючим законодавством жодним чином права внутрішньо переміщених осіб не порушені, а лише встановлено деякі особливості призначення таким особам виплат. Для перебування потерпілої особи на обліку у відділенні, має бути певний «територіальний зв`язок» особи з органом Фонду. На думку апелянта, діючим законодавством не передбачений обов`язок Фонду щодо самостійного збирання будь-якої інформації стосовно особи, яка перебуває на обліку у відділенні, здійснювати її розшук, встановлювати її місце проживання/перебування, з`ясовувати її банківські реквізити тощо, оскільки це насамперед обов`язок застрахованої особи. Судом не враховано, що нарахування невиплачених сум страхових виплат за період з 01.06.2014 року по 30.11.2014 року позивачеві вже здійснено (а.с. 50-55). Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 є отримувачем страхових виплат з 01.04.2001 року та є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території (а.с. 6-8). Відповідно до довідки МСЕК ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 25% з 01.07.1996 року безстроково. (а.с. 9) 06.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату раніше призначеної страхової виплати за період, в якому не проведено платежі Лутугінським відділенням виконавчої дирекції Фонду Луганської області та продовження раніше призначеної страхової виплати безстроково (а.с. 24). Як вбачається з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Бахмутської міської ради від 19.11.2019 року № 44, вирішено відмовити в призначенні (відновленні) та припинити соціальні виплати позивачу, оскільки не підтверджена достовірність інформації, зазначеної в заявах про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб і встановлена відсутність за фактичним місцем проживання/перебування (а.с. 25). Відповідач листом від 06.12.2019 року № 13.03.1/4001 повідомив позивача про те, що позивач вперше звернувся із заявою та пакетом документів 06.11.2019 року до Бахмутського міського відділення за продовженням раніше призначених страхових виплат, проте на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, мешкаючим на території Бахмутської міської об`єднаної територіальної громади потерпілому не продовжені раніше призначені щомісячні страхові виплати у зв`язку з не підтвердженням факту проживання на території Бахмутської міської ОТГ. (а.с. 10). Вважаючи вказану відмову відповідача у поновленні нарахування та виплати заборгованості зі страхових виплат протиправною, позивач звернувся до суду. Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV (далі-Закон № 1105-ХІV). У відповідності до вимог статті 46 Закону № 1105-ХІV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. З матеріалів справи вбачається, що виплата страхових виплат позивачу припинена відповідачем у зв`язку із не підтвердженням факту проживання внутрішньо переміщеної особи. При цьому інших причин зняття з обліку та припинення страхових виплат відповідачем не визначено. (а.с. 10, 25-27). Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 46 Закону № 1105-ХІV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено. Разом з тим, Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення. Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами. Відповідач в обґрунтування апеляційної скарги посилається на постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»; від 8 червня 2016 № 365 якою визначений ««Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»»; від 01 жовтня 2014 року № 509 якою затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, на що суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За змістом частини 2 цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. У рішенні від 26 червня 2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ). Крім того, слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. Апеляційний суд вважає необґрунтованим посилання апелянта стосовно того, що позивачеві вже здійснено нарахування невиплачених сум страхових виплат за період з 01.06.2014 року по 30.11.2014 року, оскільки під час розгляду даної справи доказів на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не нарахувавши та не виплативши з часу звернення позивача заборгованості зі страхових виплат з 01.07.2014 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про захист порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити заборгованість із страхових виплат ОСОБА_1 починаючи з 01.07.2014 року та виплатити заборгованість за весь період. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 квітня 2020 року у справі № 200/2397/20-а за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 квітня 2020 року у справі № 200/2397/20-а - залишити без змін. Повний текст постанови складений та підписаний 1 червня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України, але не менш ніж строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щодо запобігання поширення короновірусної хвороби (COVID-19). Суддя-доповідач: І.В. Геращенко Судді: Т.Г. Арабей Г.М. Міронова