Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/9164/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 р.Справа № 520/9164/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Сіренко О.І., Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., повний текст складено 05.03.20 року по справі № 520/9164/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в якому просить суд: - визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нереалізації права на перерахунок пенсії з дати виникнення права на нього без обмеження строком, а саме не перерахунку, не нарахуванні та не виплаті пенсії ОСОБА_1 з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу в розмірі відповідно наказу Міноборони від 28.07.2008 №377 з 01.09.2008, наказу Міноборони від 27.11.2013 №814 з 01.01.2014 та наказу Міноборони від 14.02.2017 № 94 протиправними; - зобов`язати ГУПФУ в Харківській області перерахувати, нараховувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію розмір якої обчислений 83% з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 28.07.2008 №377 з 01.09.2008, наказу Міноборони від 27.11.2013 №814 з 01.01.2014 та наказу Міноборони від 14.02.2017 № 94, здійснити виплату суми перерахунку однією сумою починаючи з 01.09.2008, з 01.01.2014 та з 01.05.2017 з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.09.2008, з 01.01.2014 та з 01.05.2017 розрахував її розмір за методикою відповідно ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати», виконати рішення суду протягом тридцяти днів, з дня набрання судовим рішенням законної сили. 15 жовтня 2019 року рішенням Харківського окружного адміністративного судуадміністративний позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано бездіяльність ГУПФУ в Харківській області щодо нереалізації права на перерахунок пенсії з дати виникнення права на нього без обмеження строком, а саме не перерахунку, не нарахуванні та не виплаті пенсії ОСОБА_1 з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу в розмірі відповідно наказу Міноборони від 28.07.2008 №377 з 01.09.2008 протиправними. Зобов`язано ГУПФУ в Харківській області перерахувати, нараховувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію розмір якої обчислений 83% з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 28.07.2008 №377 з 01.09.2008 з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.09.2008 року та розрахувати її розмір за методикою відповідно ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати». Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 768 грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в Харківській області. ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою, в якій просив суд встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 по справі № 520/9164/19 шляхом: зобов`язання ГУПФУ в Харківській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 розмір якої обчислений 83% з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 28.07.2008 №377 з 01.09.2008 з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.09.2008 року, без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно-правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат. В обґрунтування вказаного клопотання заявник зазначив, що пенсійним органом не виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 у справі №520/9164/19 в повному обсязі, що є підставою для встановлення способу виконання рішення в порядку статті 378 КАС України. 05 березня 2020 року ухвалою Харківського окружного адміністративного суду заяву позивача про встановлення способу виконання рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ГУПФУ в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Встановлено спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 по справі № 520/9164/19 шляхом: зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 розмір якої обчислений 83% з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 28.07.2008 №377 з 01.09.2008 з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.09.2008 року, без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно-правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат. Відповідач, не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, у задоволенні заяви про зміну способу виконання судового рішення відмовити. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги зазначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Посилаючись, зокрема, на висновки Верховного Суду у справі №759/1928/13-а, стверджує, що у позивача відсутні підстави для зміни способу виконання рішення суду. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Приймаючи ухвалу про задоволення заяви про встановлення способу і порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 по справі № 520/9164/19, суд першої інстанції виходив з того, що зазначене судове рішення боржником виконано не в повному обсязі, ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є зобов`язання ГУПФУ в Харківській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 розмір якої обчислений 83% з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 28.07.2008 №377 з 01.09.2008 з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.09.2008 року, без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно-правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Стаття 129-1 Конституції України та стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація. У відповідності до ч.1 ст. 7 вказаного Закону, виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення. Так, положеннями Закону України "Про виконавче провадження" визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Згідно з ч.3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Таким чином, із системного аналізу вказаних законодавчих норм слідує, що у випадку наявності обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення, сторона або державний виконавець можуть звернутися до суду із заявою про встановлення способу виконання рішення. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Також, засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року по справі №0840/3112/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів вказує на наступне. Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача). Враховуючи, що в межах справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо перерахунку та виплати пенсії, слід враховувати, що згідно з п.6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 по справі № 520/9164/19 боржником виконано не в повному обсязі. Так, Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області на виконання рішення суду здійснено перерахунок пенсії позивача, однак виплату перерахованої пенсії в повному обсязі вирішено провести у порядку, який визначений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 «Про погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду». Колегія суддів зауважує, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 року у справі №640/5248/19 визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 року апеляційну скаргу Пенсійного фонду України на вищевказане рішення суду повернуто скаржнику. Згідно ч. 2 ст. 256 КАС України, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Таким чином, оскільки станом на час винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали (05.03.2020 року), набрало законної сили рішення суду про скасування Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви позивача про встановлення способу виконання судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 312 КАС України). Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року по справі № 520/9164/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.І. Сіренко Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 01.06.2020 року