Постанова КЦС ВС № 607/13451/16-ц

Постанова Іменем України 28травня 2020 року місто Київ справа № 607/13451/16-ц провадження № 61-25963св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2017 року у складі судді Братасюка В. М. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщія О. Я., Ткача З. Є., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у листопаді 2016 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» (далі - ПАТ «ФІДОБАНК», банк) про стягнення пені за прострочення виплати процентів за банківським вкладом. Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що на договірних засадах банк йому відкрив рахунок банківського вкладу, на який внесено 40 000, 00 дол. США. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року у справі № 607/10404/15-ц стягнуто з банку на користь позивача суму банківського вкладу та нараховані проценти в сумі 6 058, 97 дол. США, що в гривневому еквіваленті складало 150 856, 23 грн. У зв`язку з неповерненням стягнутих за рішенням суду грошових коштів, позивачем розраховано в порядку частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» 3 % пені за кожний день прострочення у період з 11 квітня 2016 року до 08 листопада 2016 року, загалом за 211 днів суму, що становить 38 353, 28 дол. США, які він просить стягнути з відповідача. Стислий виклад заперечень відповідача Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував у зв`язку з їх безпідставністю. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що станом на день звернення позивача до суду з позовом у банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а у разі запровадження такої адміністрації та початку процедури ліквідації банку, правила Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є пріоритетними до застосування до спірних правовідносин, що унеможливлює стягнення грошових коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено цим Законом. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у квітні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що: - судами порушено вимоги статей 1 та 5 Першого Протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод; - банк зобов`язаний був повернути заявнику грошові кошти за банківським вкладом ще у 2013-2014 роках, до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_1 правомірно нарахував пеню відповідно до умов Закону України «Про захист прав споживачів» за несвоєчасне виконання умов договору банківського вкладу та після ухвалення рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року у справі № 607/10404/15-ц; - банк, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не вжили будь-яких заходів щодо виконання рішення суду, чим уникають відповідальності за невиконання договору банківського вкладу, а тому заявник правомірно вимагає від банку стягнення пені до моменту введення тимчасової адміністрації; - постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року у справі № 819/1223/17 підтверджено вимоги заявника щодо стягнення заборгованості з відповідача, а також пені. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у квітні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX. За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 листопада 2012 року між ПАТ «ФІДОБАНК» та ОСОБА_1 укладено договір № 133944-840/2012 банківського вкладу фізичної особи « Фідо -Капітал». Відповідно до умов згаданого договору банк відкрив позивачу як вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 (далі - рахунок) строком на 9 місяців - з 28 листопада 2012 року до 28 серпня 2013 року та прийняв на зберігання грошові кошти, а позивач вніс на рахунок вклад у сумі 40 000, 00 дол. США. Процентна ставка за договором становить 9, 0 % річних. За підпунктом 2.2.4 цього договору вкладник мав право вимагати дострокового розірвання договору у порядку та з виплатою процентів згідно з умовами пункту 4.5 договору. 28 листопада 2012 року ОСОБА_1 та ПАТ «ФІДОБАНК» уклали додаткову угоду № 1 до договору № 133944-840/2012, якою внесли зміни до пункту 4.5 договору, відповідно до якого при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника, до 31 січня 2013 року включно, проценти за весь строк перебування коштів на рахунку перераховуються за ставкою, що складає 100 відсотків від діючої ставки нарахування, що зазначена в пункті 1.4 договору. 23 квітня 2013 року ОСОБА_1 як вкладник виявив намір отримати свої грошові кошти з депозитного рахунку та подав до банку відповідну письмову заяву. ОСОБА_1 відмовлено у видачі належних йому коштів у зв`язку з тим, що позивач, як наполягав банк, отримав свої грошові кошти ще 04 грудня 2012 року в повному обсязі, в тому числі і з нарахованими відсотками. Оскільки, як вважав позивач, він не отримував своїх коштів з депозитного рахунку у ПАТ «ФІДОБАНК», то в червні 2015 року подав до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позовну заяву до ПАТ «ФІДОБАНК», у якій просив суд стягнути з банку на свою користь 40 000, 00 дол. США - суму вкладу та 7 377, 53 дол. США - відсотки за вкладом. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року у справі № 607/10404/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ПАТ «ФІДОБАНК» на його користь строковий банківський вклад в сумі 40 000, 00 дол. США, що еквівалентно 995 920, 00 грн, на підставі укладеного між сторонами договору від 28 листопада 2012 року № 133944-840/2012 банківського вкладу фізичної особи « Фідо -Капітал», а також нараховані відсотки у сумі 6 058, 97 дол. США, що еквівалентно 150 856, 23 грн. Станом на день звернення позивача до суду з позовом у справі, яка переглядається, грошові кошти йому повернуто не було, а тому з 11 квітня 2016 року до 08 листопада 2016 року за 211 робочих дні ОСОБА_1 нарахував з суми 6 058, 97 дол. США 3 % пені у порядку статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, що становить 38 353, 28 дол. США. Одночасно судами встановлено, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року за № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 липня 2016 року № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ФІДОБАНК», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ФІДОБАНК». Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Отже, з наведеного випливає, що відповідач несе відповідальність за неналежне виконання депозитного договору, у тому числі й відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Разом з тим, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, правила Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним, цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 згаданого Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси. Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15. Аналогічні за змістом висновки щодо застосування норм матеріального права сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц. Установивши, що на момент звернення до суду з позовом у справі, яка переглядається, у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з банку на користь заявника пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку із невиконанням умов договору вкладу. Доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди з порядком відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами та не спростовують висновків судів щодо виплати відповідних грошових коштів в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та відсутності правових підстав для задоволення пред`явленого позову про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на запровадження у банку тимчасової адміністрації. Доводи касаційної скарги про те, що, не повертаючи грошові кошти на вимогу владника, банк не виконав належним чином покладені на нього зобов`язання та позбавив вкладника права користуватися належним йому майном, а отже, вкладник має право на стягнення пені у розмірі 3 % за кожний день прострочення відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з яким вкладник за депозитним договором є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і він несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а саме сплату пені, враховуючи, що позовні вимоги, пред`явлені за період із дати закінчення дії договору до запровадження в банку тимчасової адміністрації, є обґрунтованими, проте відкликання банківської ліцензії та початок ліквідації банку зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема запровадження спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому до правовідносин, які виникли між сторонами, не можуть бути застосовані як положення ЦК України, що регулюють договірні зобов`язання, умови їх виконання та наслідки, що настають у зв`язку з їх порушенням, так і положення Закону України «Про захист прав споживачів». Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 758/771/16-ц (провадження № 61-34470св18), від 25 березня 2020 року у справі № 761/13926/15-ц (провадження № 61-39784св18). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко