Постанова КЦС ВС № 363/983/15-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2020 року м. Київ справа № 363/983/15-ц провадження № 61-14539св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Новосілківська сільська рада Вишгородського району Київської області, управління Держземагентства у Вишгородському районі Київської області, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області, у складі судді Купрієнка С. І., від 20 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Київської області, у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Олійника В. І., Лівінського С. В., від 23 січня 2018 року. Короткий зміст позовних вимог У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області, управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області про визнання недійсними свідоцтв та рішень про право власності, договору дарування, визнання права власності на нерухоме майно. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, щопочинаючи з 1993 року він мав спільні стосунки, а з 02 серпня 1995 року по 08 червня 2010 року перебував у зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_2 . Вказаний шлюб було розірвано 08 червня 2010 року заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва. Після розірвання шлюбу між ними та його колишньою дружиною не було досягнуто згоди щодо порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, а тому вказаний спір розглядався Вишгородським районним судом Київської області за його позовом, який своїм рішенням у цивільній справі № 2-536/12 від 29 лютого 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовив, мотивуючи свій висновок тим, що вказане нерухоме майно зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 після розірвання шлюбу. Позивач стверджував, що про вказані факти йому стало відомо лише з мотивованого тексту рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 лютого 2012 року, а тому спростувати вказані факти при розгляді вище зазначеної справи він не зміг. У зв`язку з тим, що в порядку апеляційного та касаційного розгляду суди розглядали в межах наданих сторонами доказів та заявлених позовних вимог, він був позбавлений можливості уточнити та оспорити при розгляді вказаної справи незаконність реєстрації права власності на вказане нерухоме майно як особисте майно ОСОБА_2 . Разом з тим вказане нерухоме майно було придбано (збудоване) за спільні сумісні кошти колишнього подружжя, а тому в силу вимог статті 60 СК України є спільним сумісним майном подружжя та відповідно їх частки є рівними у зв`язку з чим реєстрація вказаного майна тільки на ОСОБА_2 порушує його права на користування, володіння та розпорядження вказаним майном. Крім того, укладення відповідачем ОСОБА_2 на користь її дочки ОСОБА_3 договору дарування садового будинку АДРЕСА_1 садівничому товаристві « АДРЕСА_2 , площею 92,1 кв. м, порушує його права як співвласника спірного майна та суперечить вимогам статті 228 ЦК України, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним. З врахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив позов задовольнити: - визнати недійсним свідоцтво про право власності на садовий будинок АДРЕСА_3 , площею 158 кв. м, яке видане 15 вересня 2010 року виконавчим комітетом Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області, та визнати частково недійсним рішення виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 червня 2010 року № 24 в частині оформлення за ОСОБА_2 права власності, а також скасувати державну реєстрацію за нею права власності 30 вересня 2010 року в реєстрі прав власності на нерухоме майно; - визнати за ним право власності на 1/2 частину садового будинку АДРЕСА_3 , площею 158 кв. м, та за ОСОБА_2 право власності на іншу 1/2 частину цього садового будинку; - визнати недійсним свідоцтво про право власності на садовий будинок АДРЕСА_4 , площею 92,1 кв. м, видане 04 березня 2011 року виконавчим комітетом Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області, та визнати недійсним рішення виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 21 лютого 2011 року № 9 «Про оформлення права власності на садовий будинок на території с. Новосілки а також скасувати державну реєстрацію права власності на вищевказаний будинок, здійснену за ОСОБА_2 22 квітня 2011 року в реєстрі прав власності на нерухоме майно; - визнати за ним право власності на 1/2 частину садового будинку АДРЕСА_4 , площею 92,1 кв. м, та визнати за ОСОБА_2 право власності на іншу 1/2 частину цього садового будинку. - визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 322188640135:041:0103, площею 0,050 га, розташованої по АДРЕСА_5 , масиву садівничих товариств « АДРЕСА_2 , на території Новосілківської сільської ради; - визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 322188640135:041:0101, площею 0,0570 га, розташовану в СТ «Кедр-3» масиву садівничих товариств «Кедр» в с. Новосілки Вишгородського району Київської області на території Новосілківської сільської ради, виданий 02 квітня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 , та скасувати державну реєстрацію права власності, проведену нею на підставі цього державного акту; - визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 322188640135:041:0101 площею 0,0570 га, розташованої в СТ «Кедр-3» масиву садівничих товариств «Кедр» в с. Новосілки Вишгородського району Київської області на території Новосілківської сільської ради; - визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 322188640135:041:0101 площею 0,0570 га, розташованої в СТ «Кедр-3» масиву садівничих товариств «Кедр» в с. Новосілки Вишгородського району Київської області на території Новосілківської сільської ради; - визнати недійсним договір дарування садового будинку від 19 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Островською Л. П., зареєстрований в реєстрі за № 54; - визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 19 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ОстровськоюЛ. П., зареєстрований в реєстрі за №

52. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 травня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щопозивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, які б доводили те, що спірні земельні ділянки та садові будинки, які є предметом спору у вказаній справі, є спільної сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Натомість рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 лютого 2012 року від 29 лютого 2012 року у справі № 2-536/2012, яке набрало законної сили, було безспірно встановлено відсутність доказів, які б підтверджували, що вищезазначені земельні ділянки та садові будинки є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і вказані обставини в силу вимог статті 61 ЦПК України, 2004 року, не підлягають доказуванню при розгляді інших справ. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Київської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 травня 2016 року - без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір між сторонами щодо визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя вже розглядався судом і рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 лютого 2012 року у справі № 2-536/2012, яке набрало законної сили, було встановлено обставини, що спірне майно: земельні ділянки в СТ «Кедр» та побудовані на них садові будинки №№ АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 », не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і тому не підлягають поділу між сторонами, що свідчить про те, що будь-яке право позивача на вказане майно відсутнє, а отже не могло бути порушеним оспореними договорами. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 23 січня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що районним судом не застосовано до спірних правовідносин положення статей 22, 23 КпШС Української РСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, які виникли до 01 січня 2013 року. Позивач стверджує, що право на спірне майно виникло в період спільного перебування сторін спору у шлюбі, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі. Суди надали перевагу доказам, на які посилалася відповідач, та проігнорували докази, надані позивачем, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, зокрема які доводять набуття спірного майна у період перебування із відповідачем у шлюбі. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. 16 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 363/983/15-ц розподілено судді-доповідачеві. Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області, управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області про визнання недійсними свідоцтв та рішень про право власності, договору дарування, визнання права власності на нерухоме майно призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 , посилається на те, що позивачем при розгляді справи не було надано суду належних та допустимих доказів, які б доводи те, що земельні ділянки та садові будинки, які є предметом спору у цій справі, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті оскаржених позивачем судових рішень. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 1995 року по 08 червня 2010 року. Згідно з державним актом на право власності серії ІІІ-КВ № 040996 ОСОБА_2 на підставі рішення Новосілківської сільської ради від 14 травня 1998 року № 2 було отримано у власність в порядку приватизації земельну ділянку площею 0,050 га в СТ «Кедр-3» на території Новосілківської сільської ради Вишгородського району. На вказаній земельній ділянці знаходиться садовий будинок АДРЕСА_3 площею 158 кв. м, який відповідно до рішення № 24 Новосілківської сільської ради Вишгородського району від 25 червня 2010 року оформлений на ОСОБА_2 18 вересня 2007 року було придбано у власність у громадянина ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,057 га, що розташована у СТ «Кедр-3» Новосілківської сільської ради Вишгородського району, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору купівлі-продажу земельної ділянки. На підставі вказаного договору ОСОБА_2 02 квітня 2009 року було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 998357 та присвоєно кадастровий номер вказаній земельній ділянці 322188640135:041:0101. Відповідно до наявного в матеріалах справи технічного паспорту на садовий будинок АДРЕСА_4 на території Новосілківської сільської ради на вказаній вище земельній ділянці було збудовано садовий будинок - А, альтанка - Б, огорожа 1-4, І - вимощення, каналізаційна споруда, що підтверджується інвентаризаційною справою № 681, складеною КП «Вишгородське БТІ». Встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до Новосілківської сільської ради із заявами про реєстрацію за нею як забудовником нерухомого майна - садового будинку АДРЕСА_3 . Рішенням виконкому Новосілківської сільської ради від 25 червня 2010 року № 24 заяву ОСОБА_2 було задоволено та вирішено оформити право власності за останньою на садовий будинок в СТ «Кедр-3» масиву СТ « Кедр » по АДРЕСА_6 - садовий будинок, Б ? навіс, В - убиральня, Г - навіс, Д - теплиця, 1-2 - огорожа, І - колонка питна, ІІ?ІІІ каналізаційна споруда. На підставі вказаного рішення виконкому Новосілківська сільська рада 15 вересня 2010 року видала, а КП «Вишгородське БТІ» 30 вересня 2010 року зареєструвало свідоцтво про право власності на вказаний садовий будинок за ОСОБА_2 21 лютого 2011 року виконком Новосілківської сільської ради, розглянувши заяву ОСОБА_2 , ухвалив рішення оформити право власності на садовий будинок з господарськими спорудами в садівницькому товаристві «Кедр-3» СТ « Кедр » по АДРЕСА_2 : А - садовий будинок, Б - альтанка, 1-4 огорожа, І - вимощення, ІІ - каналізаційна споруда, за ОСОБА_2 04 березня 2011 року Новосілківська сільська рада видала ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на садовий будинок АДРЕСА_4 на території Новосілківської сільської ради , загальною площею 92,1 кв. м. Встановлено, що позов про визнання спільною сумісною власністю майна (земельних ділянок в СТ «Кедр» та побудованих на них садових будинків №№ АДРЕСА_6 АДРЕСА_5 ) вже був предметом розгляду в Вишгородському районному суді Київської області. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 лютого 2012 року у справі № 2-536/2012, яке набрало законної сили, було визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лише легковий автомобіль марки «Хюндай Гетц», реєстраційний номер НОМЕР_1 . У визнанні спільною сумісною власністю подружжя земельних ділянок в СТ «Кедр» та побудованих на них садових будинків № АДРЕСА_6 АДРЕСА_5 і проведення їх поділу було відмовлено. 19 серпня 2015 року ОСОБА_2 уклала два договори дарування, згідно з якими подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,057 га, що розташована в садовому товаристві «Кедр-3» Новосілківської сільської ради Вишгородського району, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 998357, кадастровий номер 322188640135:041:0101, та садовий будинок з господарськими спорудами в СТ «Кедр-3» масиву СТ «Кедр», розташований на території с. Новосілки Вишгородського району Київської області. Вказані договори нотаріально посвідченні приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Островською Л. П. та зареєстровані в реєстрі правочинів за № № 52,

54. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, яка діяла на час реєстрації шлюбу між сторонами, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Статтею 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. З аналізу зазначених норм слідує, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане. Не має значення також і те, на чиє ім`я виданий правовстановлюючий документ на майно. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України. Позивач просив визнати за ним право на частку майна, набутого подружжям також після 01 січня 2004 року, отже правовий режим цього майна регулюється положеннями Сімейного кодексу України. Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Спір між подружжям про поділ майна був вирішений судом у справі № 2-536/2012. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 лютого 2012 року у справі № 2-536/2012, яке набрало законної сили, було визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 легковий автомобіль марки «Хюндай Гетц» реєстраційний номер НОМЕР_1 . У визнанні спільною сумісною власністю подружжя земельних ділянок в СТ «Кедр» та побудованих на них садових будинків АДРЕСА_6 АДРЕСА_5 , правовстановлюючі документи щодо яких оспорює позивач у цій справі, було відмовлено. Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України, у редакції 2004 року, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час винесення рішення судом першої інстанції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Подібні норми закріплені статті 81, частині четвертій статті 82 чинної редакції ЦПК України. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, в силу положень частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року, частини четвертій статті 82 чинної редакції ЦПК України враховуючи обставини, встановлені рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 лютого 2012 року у справі № 2-536/2012, обґрунтовано виходив із того, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки преюдиційним судовим рішенням у справі № 2-536/2012, яке набрало законної сили, між колишнім подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішено спір щодо поділу нерухомого майна. Вказаним судовим рішенням у справі № 2-536/2012було встановлено, що земельні ділянки в СТ «Кедр» та побудовані на них садові будинки № № АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 , право власності на які оформлено та зареєстровано після розірвання шлюбу між сторонами, не є об`єктами спільної сумісної власності подружжя і тому не підлягають поділу між сторонами. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд при новому апеляційному розгляді цієї справи врахував висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 20 вересня 2017 року. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 23 січня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович