Постанова КЦС ВС № 629/2858/16-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2020 року м. Київ справа № 629/2858/16 провадження № 61-3617св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявська Олеся Олександрівна, Відділ державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції в Харківській області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2016 року у складі судді Шевцова О. А. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів Бездітка В. М., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявська О. О. (далі - приватний нотаріус Курявська О. О.), відділ державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції в Харківській області (далі - ВДВС Лозівського МУЮ в Харківській області), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. На обґрунтування позову посилалась на те, що 01 грудня 2014 року приватним нотаріусом Курявською О. О. їй передана заява відповідача, в якій їй запропоновано сплатити заборгованість за договором позики у розмірі 357 600 грн та штраф у розмірі 100 % від зазначеної суми позики згідно з договором позики від 09 серпня 2012 року, укладеним між нею та ОСОБА_2 . У лютому 2016 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження їй стало відомо, що державним виконавцем ВДВС Лозівського МУЮ в Харківській області відкрито виконавче провадження № 48671346 про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 528 740 грн. Зазначала, що сума заборгованості у розмірі 528 740 грн, що підлягає стягненню за виконавчим листом, не відповідає дійсній сумі заборгованості. Посилаючись на те, що, здійснюючи виконавчий напис, нотаріус не перевірив безспірності суми, що підлягала стягненню, а також, що відповідач не заявляв вимоги про стягнення суми у розмірі 527 740 грн, просила визнати виконавчий напис від 14 липня 2015 року серії НАН 841663, зареєстрований приватним нотаріусом Курявською О. О., про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 528 740 грн таким, що не підлягає виконанню. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виконавчий напис вчинено відповідно до вимог законодавства. Боргове зобов`язання за договором позики передбачене в сумі, еквівалентній 24 000 дол. США, а стягнення за виконавчиим написом здійснено в гривневому еквіваленті, тому сума боргу є безспірною. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року рішення Лозівського міськрайонного суду від 10 жовтня 2016 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вчиняючи виконавчий напис нотаріус правильно застосував положення статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зазначив суму заборгованості у гривнях, яка є еквівалентом 24 000 дол. США за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на момент вчинення виконавчого напису. Також нотаріус дотримався строків вчинення виконавчого напису. Помилкове посилання суду першої інстанції на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, яка на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису втратила чинність, на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не вплинуло. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий напис вчинено не на правочині, що передбачає стягнення на підставі виконавчого напису. Відповідач 28 листопада 2014 року скористався своїм правом на визначення безспірної суми заборгованості, яка підлягала б стягненню при вчиненні виконавчого напису і визначив її у розмірі 357 600 грн, що на момент подання заяви за курсом НБУ в еквіваленті становило 24 000 дол. США, тому саме ця сума (357 600 грн) підлягала стягненню, а не 527 040 грн, як зазначено в оспорюваному виконавчому написі. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем у справі необхідно було зазначати саме приватного виконавця, а не ОСОБА_2 , водночас суд апеляційної інстанції не спростував зазначеного висновку суду першої інстанції. У березні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Суди встановили, що 19 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Курявською О. О., відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 кошти у розмірі 192 000 грн, що в еквіваленті становить 24 000 дол. США, а позивач зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів (а. с. 11). Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 28 листопада 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Курявською О. О. (а. с. 12), відповідач запропонував позивачу протягом трьох календарних днів із моменту одержання цієї заяви виконати свої зобов`язання за договором позики та сплатити йому 357 600 грн, що на день подання заяви до нотаріуса за курсом НБУ в еквіваленті становило 24 000 дол. США, а також сплатити штраф у розмірі 100 відсотків від зазначеної суми позики. У разі несплати зазначеного боргу у встановлений у цій заяві строк договір позики буде пред`явлено до стягнення у примусовому порядку шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса. Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 14 липня 2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Курявською О. О. (а. с. 13), у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики від 09 серпня 2012 року та наявною заборгованістю на суму 527 040 грн, що є еквівалентом 24 000 дол. США на день подання цієї заяви до нотаріуса, відповідач просив вчинити виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на зазначену суму грошових коштів. Заява про вимогу сплатити заборгованість, що надіслана ОСОБА_1 28 листопада 2014 року, отримана нею 01 грудня 2014 року, особисто. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. За результатами аналізу норм вищенаведених нормативних актів можна дійти висновків, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками -наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Такі правові висновки висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84 цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18), від 15 січня 2020 року № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс19). Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених обставин і вимог, встановивши, що оспорюваний виконавчий напис вчинено після спливу 30 днів з дня отримання ОСОБА_1 заяви ОСОБА_2 про добровільне усунення порушень та до спливу трьох років з дня виникнення права вимоги, та враховуючи те, що безспірність заборгованості підтверджено документами, передбаченими Переліком, дійшли правильного та обґрунтованого висновку про недоведеність порушень прав та інтересів позивача при вчиненні виконавчого напису. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса не існувало спору щодо суми заборгованості за договором позики, відповідач направив заяву про добровільне усунення порушень, а обставин, за яких виконавчий напис не підлягає виконанню, не встановлено. Доводи касаційної скарги про те, що виконавчий напис вчинено на більшу суму заборгованості за договором позики ніж у заяві про вимогу сплатити заборгованість не свідчить про наявність спору з огляду на таке. Відповідно до статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зміст заяви ОСОБА_2 до нотаріуса про видачу виконавчого напису зводився до необхідності стягнення з ОСОБА_1 боргу за договором позики - грошового еквіваленту в іноземній валюті, суми, що підлягає сплаті у гривнях, визначеної за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Тому, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус правильно застосував положення статті 533 ЦК України та зазначив суму заборгованості у гривнях, яка є еквівалентом 24 000 дол. США за курсом НБУ на момент вчинення виконавчого напису. Відповідно помилковим є твердження заявника про те, що ОСОБА_2 вимагав сплати конкретної суми у розмірі 357 600 грн без урахування умов договору та грошового еквіваленту 24 000 дол. США за офіційним курсом на день платежу (вчинення виконавчого напису). Позивач не спростувала неправильність або спірність цієї суми боргу у судах першої та апеляційної інстанцій. Спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс19). Посилання суду першої інстанції на те, що позивач мала зазначити відповідачем у справі саме приватного нотаріуса є помилковим, проте на правильність вирішення справи по суті не впливає. Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, та зводяться до незгоди заявника із висновками судів та власного тлумачення норм права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко А. С. Олійник С. О. Погрібний