Постанова КЦС ВС № 537/6061/16-ц

Постанова Іменем України 27 травня 2020 року м. Київ справа № 537/6061/16-ц провадження № 61-38057св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовський Анатолій Григорович, Комунальне підприємство «Квартирне управління», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2018 року в складі судді Хіневича В. І.та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 травня 2018 року в складі колегії суддів: Прядкіна О. В., Карпушина Г. Л., Обідіної О. І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовський А. Г., Комунальне підприємство «Квартирне управління» (далі - КП «Квартирне управління»), про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання частково недійсним розпорядження про приватизацію, свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору. В обґрунтування позову зазначав, що з 15 липня 1994 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , яка як особа, що потребує поліпшення житлових умов, працюючи на Кременчуцькому заводі дорожніх машин, у 1997 році отримала ордер на квартиру АДРЕСА_1 . На підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 12 травня 1998 року на ім`я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру. Зазначав, що він був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 25 серпня 1998 року, проте проживав разом із ОСОБА_4 в спірній квартирі з моменту її отримання останньою. Звертав увагу на те, що після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , йому стало відомо про порушення прав щодо участі в приватизації спірної квартири. Посилаючись на наведене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_4 однієї сім`єю в період з вересня 1997 року до 25 серпня 1998 року , визнати частково недійсним розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 12 травня 1998 року № 7218/2 про передачу у власність ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на зазначену вище квартиру, видане на ім`я ОСОБА_4 , а також договір купівлі-продажу спірної квартири від 21 грудня 1999 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської від 05 лютого 2018 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю в період з вересня 1997 року до 25 серпня 1998 року . В решті позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт спільного проживання позивача з ОСОБА_4 однією сім`єю в спірний період знайшов своє підтвердження під час судового розгляду, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Разом з тим, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не був включений до виданого ОСОБА_4 ордеру на вселення в спірну квартиру, не надав доказів його вселення в установленому статтею 65 Житлового кодексуУкраїнської PCP (далі - ЖК Української PCP) порядку в спірну квартиру або її використання на умовах укладеного договору найму житлового приміщення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення решти вимог позивача, оскільки ОСОБА_1 фактично не мав права на участь у приватизації спірної квартири. Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 02 травня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновком щодо відсутності підстав для визнання недійсними оспорюваними позивачем правовстановлюючих документів на спірну квартиру та договору купівлі-продажу з відчуження спірного нерухомого майна, оскільки право на приватизацію житла пов`язується не лише із фактом родинних відносин члена сім`ї наймача вказаного жилого приміщення, а і з наявністю встановлених законом правових підстав на зайняття вказаного жилого приміщення чи вселення у нього у встановленому порядку. Апеляційним судом зазначено, що встановивши, що на час приватизації спірної квартири, в ній була зареєстрована лише ОСОБА_4 згідно з виданого лише на її ім`я ордеру на зазначену вище квартиру, до якого не був включений позивач, при цьому останній був зареєстрований за іншою адресою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що орган приватизації правомірно діяв під час передачі квартири тільки у власність ОСОБА_4 . Колегією суддів апеляційного суду відхилено доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що факт його спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю на час здійснення приватизації спірної квартири підтверджує його право на приватизацію спірного нежитлового приміщення, оскільки такі твердження позивача є вільним тлумаченням положень про паспортну систему та порушує встановлену на той час процедуру здійснення приватизації квартир. Апеляційним судом також звернуто увагу на те, що встановлення факту спільного проживання позивача з ОСОБА_4 однією сім`єю в період з вересня 1997 року до 25 серпня 1998 року не має правового значення, оскільки у зазначений період вони перебували у зареєстрованому шлюбі. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У червні 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що встановивши факт спільного проживання позивача з ОСОБА_4 на час приватизації останньою спірної квартири, суди зробили протилежний висновок, що позивач не мав право на приватизацію, оскільки його не було зазначено в довідці про склад сім`ї ОСОБА_4 , яку вона надавала до відділу приватизації. Вважає помилковим посилання апеляційного суду на те, що встановлення факту спільного проживання позивача з ОСОБА_4 однією сім`єю в період з вересня 1997 року до 25 серпня 1998 року не має правового значення, оскільки право на участь в приватизації мають особи, які на момент приватизації проживали в житловому приміщенні. Зазначає, що його перебування в шлюбі з ОСОБА_4 та проживання в спірній квартирі на час її приватизації останньою, є доказом того, що він був вселений в спірне житлове приміщення відповідно до вимог статті 65 ЖК Української РСР, проте ці обставини не були враховані судами. Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 . Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 травня 2018 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ). Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 травня 2018 рокупідлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), в редакції чинній а час її подання. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Фактичні обставини справи Судами встановлено, щоз 15 липня 1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з останніми проживав син ОСОБА_4 - ОСОБА_2 . Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 06 серпня 1996 року, виданого на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради народних депутатів від 06 серпня 1996 року № 8738/1, квартира АДРЕСА_3 була приватизована та належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Свої частки у спільному майні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відчужили ОСОБА_2 , що сторонами не заперечувалось. Відповідно до листа Кременчуцького заводу дорожніх машин від 16 січня 2017 року ОСОБА_4 перебувала на квартирному обліку в Виробничому об`єднанні «Шляхмашина» (далі - ВО «Шляхмашина») Кременчуцького заводу дорожніх машин з 1989 року в складі сім`ї в кількості двох осіб (заявник та її син) у зв`язку з проживанням в однокімнатній квартирі, як особи різної статі у віці вище 9 років. В 1993 році рішенням адміністрації та профспілкового комітету згідно з заявою ОСОБА_4 , за згодою її сина - ОСОБА_2 , останнього було виключено зі складу сім`ї останньої. У вересні 1997 року ОСОБА_4 була виділена однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , як ветерану праці із зняттям з квартирного обліку та видано ордер на вселення ОСОБА_4 в зазначену вище квартиру. 12 травня 1998 року ОСОБА_4 звернулася з заявою до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської областіпро приватизацію квартири АДРЕСА_1 , до якої додано довідку про місце проживання та складу сім`ї, відповідно до якої в зазначеній вище квартирі була зареєстрована лише ОСОБА_4 . На підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавськоївід 12 травня 1998 року № 7218/2 ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Також судами встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований у спірній квартирі з 25 серпня 1998 року. Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 грудня 1999 року ОСОБА_4 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Відповідно до договору дарування від 20 листопада 2008 року ОСОБА_2 передав безоплатно у власність спірну квартиру ОСОБА_3 . Нормативно-правове обґрунтування Порядок забезпечення громадян жилими приміщеннями і надання їм жилих приміщень у користування на час отримання ОСОБА_4 спірної квартири регулювався Розділом ІІІ ЖК Української РСРта Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила). Відповідно до частини першої статті 58 ЖК Української РСР, тут і далі в редакції чинній на час виділення ОСОБА_4 спірної квартири, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Згідно з пунктом 69 Правил, тут і далі в редакції чинній на час виділення ОСОБА_4 спірної квартири, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Пунктом 66 Правил передбачено, що в надане жиле приміщення переселяються члени сім`ї, які включені в ордер і дали письмове зобов`язання про переселення в це приміщення. Відповідно до пункту 72 Правил при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. Відповідно до частини першої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Згідно з положеннями статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому законом порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Системний аналіз приписів житлового законодавства, дає підстави зробити висновок, що право користування житловим приміщенням виникає в члена сім`ї наймача у зв`язку із включенням до ордера, а не у зв`язку із вселенням у це приміщення. Згідно з частиною третьою статті 48 ЖК Української РСР громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства. Порядок приватизації державного житлового фонду на час виникнення спірних правовідносин регулювався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яке затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 30). Пунктами 20, 21 цього Положення (у редакції чинній станом на 12 травня 1998 року) встановлено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї на займані приміщення. У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Встановивши, що позивач не був включений до ордеру, виданого ОСОБА_4 на право заселення в спірну квартиру та не мав права на участь у приватизації цієї квартири, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання частково недійсним оспорюваних позивачем розпорядження про приватизацію та свідоцтва про право власності. Враховуючи відсутність порушень прав позивача під час приватизації спірної квартири, його вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, також обґрунтовано залишена без задоволення судами попередніх інстанцій. Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що його перебування в шлюбі з ОСОБА_4 та проживання в спірній квартирі на час її приватизації останньою, є доказом того, що він був вселений в спірне житлове приміщення відповідно до вимог статті 65 ЖК Української РСР, ґрунтуються на неправильному розумінні вимог закону та порядку реалізації громадянами їхнього права на приватизацію житла, адже єдиною підставою для вселення до спірної квартири та подальше наділення позивача всіма правами члена сім`ї наймача, є ордер на вселення, до якого позивача включено не було. Посилання заявника в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 31 січня 2013 року є безпідставним, оскільки в справі № 6-125цс12 за результатом розгляду якої прийняття зазначена вище постанова, судами встановлено, що особа, яка оскаржує рішення органу приватизації була вселена в спірну квартиру на підставі ордеру, після вселення була зареєстрована в установленому законом порядку, проте на час приватизації була знята з реєстраційного обліку. Установивши зазначені обставини, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що всупереч положенням житлового законодавства суди пов'язали право осіб на приватизацію з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі. Разом з тим, в справі, що переглядається Верховним Судом, позивач не був включений до ордеру на вселення до спірної квартири, не зазначений у довідці про склад сім`ї, що і стало підставою для приватизації спірної квартири лише на ім`я ОСОБА_4 . Отже в справі № 6-125цс12 та в справі, рішення в якій оскаржуються ОСОБА_1 , різні фактичні обставини, що не враховано заявником. Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким апеляційним судом надана належна правова оцінка, Верховний Суд не вбачає необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 травня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак В. В. Яремко